ТЕМА 3. МЕХАНІЗМ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ ТА ЙОГО РЕГУЛЮВАННЯ

План

3.1. Механізм функціонування ринку праці

3.2. Особливості функціонування ринку праці

3.3. Регулювання ринку праці

3.1. Механізм функціонування ринку праці.

Механізм ринку праці – це взаємодія і погодження різнорідних інтересів роботодавців і працездатного населення, яке має бажання працювати за наймом на сонові одержаної інформації, одержаної у вигляді ціни праці.

Структура механізму ринку праці:

– попит на працю – на ринку праці – це потреба роботодавців у працівниках для виробництва товарів і послуг в залежності від попиту в економіці. Слід пам’ятати, що попит конкретного роботодавця залежить від потреби в працівниках, які йому потрібні для здійснення виробництва продукції (надання послуг) та обмежений наявним фондом оплати праці. Тому на ринку праці роботодавець прагне купити робочу силу якнайдешевше, але потрібної для нього якості;

– пропозиція праці – це наймані працівники і та частина працездатного населення, яка має бажання працювати і може приступити до роботи на основі ринкових принципів з урахуванням очікуваного доходу і можливостей використання свого часу. В Україні пропозицію робочої сили в широкому розуміння прийнято визначати кількістю ЕАН;

– ціна праці;

– конкуренція.

Кожна людина, що продає свою робочу силу за одержану винагороду купує необхідні для неї блага, тому вона прагне продати свою робочу силу якнайдорожче.

Ринок праці вирішує конфлікт інтересів роботодавця і найманого працівника в залежності від кон’юнктури ринку: при збільшені ціни(вертикальна вісь) на робочу силу – попит (крива D) зменшується (так як фонд оплати праці є стабільним і при збільшені ціни роботодавець може найняти менше людей), а пропозиція (крива S) збільшується (працювати за більш високу заробітну плату з’являється більше бажаючих). Перетин кривих попиту і пропозиції показує, що існує лише одна ціна робочої сили, яка задовольняє і покупця і продавця. Інтереси сторін співпали, ринок знаходиться у рівновазі доти, доки ціна зберігається на цьому рівні. Якщо ж ціна зростає під впливом будь-яких факторів, то пропозиція відразу ж збільшується, а попит падає. Створюється трудонадлишкова кон’юнктура ринку праці. Виникає конкуренція між працівниками за робоче місце, що дає можливість роботодавцю понизити ціну. Із зниженням ціни попит збільшується, а пропозиція зменшується. При досягненні рівноважної точки знову інтереси покупців і продавців урівноважуються. І так до появи на ринку праці вищої ціни на робочу силу. При рівноважній ціні досягається повна для даного рівня зайнятість. Так функціонує ринковий механізм конкурентного ринку.

В результаті дії ринкового механізму попиту і пропозиції ринок праці виконує наступні функції:

1. Регулює попит і пропозицію праці; забезпечує зустріч покупців і продавців робочої сили для укладання трудових договорів з метою об’єднання робочої сили з іншими ресурсами виробництва.

2. Забезпечує конкуренцію між робітниками за краще робоче місце, між роботодавцями – за найм робочої сили.

3. Установлює рівноважну ціну на ринку праці.

4. Сприяє повній, але економічно ефективній зайнятості.

3.2. Особливості функціонування ринку праці

В основі функціонування ринку праці лежать ті ж принципи, що і в інших ринках. Однак функціонування ринку праці має свої особливості, що пов’язані з особливостями товару «робоча сила»:

1. Невід’ємність права власності на товар „робоча сила” від його власника. На ринку праці покупець придбаває лише право використання і часткового розпорядження здібностями до праці на відповідний термін і на відповідних умовах. При цьому покупець не просто купує робочу силу як будь-який інший товар, а має справу з людиною, яка, продаючи робочу силу, залишається вільною особистістю, що має враховувати роботодавець. За порушення прав найманої особи як особистості покупець (роботодавець) несе юридичну відповідальність та може мати економічні втрати. Наприклад за неправомірне звільнення з роботи найманого працівника при його поновленні на роботі за рішенням суду, найманому працівникові виплачується винагорода за вимушений прогул, незалежно від кількості днів прогулу. Практика знає кількість днів вимушеного прогулу біль ніж три роки.

2. У порівнянні з іншими ринками взаємодія покупця і продавця щодо продажу товару «робоча сила» має значно більшу тривалість: від зустрічі покупця і продавця до розірвання трудового договору.

3. Наявність великої кількості інституціональних структур, що стоять на захисті прав продавців і покупців робочої сили накладає відбиток на взаємовідносини між суб’єктами ринку праці, що вимагає детальної регламентації різних сторін діяльності.

4. Висока ступінь індивідуальних угод. Кожна робота потребує робочої сили відповідної кваліфікації.

5. Своєрідність процесу обміну товару „робоча сила” в порівнянні з іншими товарами, що характеризується наступним:

– право використання здібностей до праці продавцем передається покупцеві, що фіксується в контракті або колективному договорі. Процес обміну відбувається у сфері виробництва: продавець обмінює функціональну робочу силу (дійсну працю) на номінальну заробітну плату, за яку на ринку одержує життєві блага.

– ринок праці пов’язує між собою інші ринки, так як маючи дохід людина витрачає одержані кошти для відновлення власної робочої сили, підвищення її якості, забезпечення проживання собі і членам своїх сімей, виступаючи покупцем на інших ринках і формуючи при цьому попит на інших ринках.

– реальна оплата праці здійснюється у відповідності до кінцевих результатів, тобто з ціною реалізованої продукції, створеної працею. Таким чином ринок праці впливає на формування й реальної заробітної плати. Якщо на ринок товарів і послуг попадає заробітна плата з нелегального ринку праці, то це впливає на зменшення реальної заробітної плати.

– попит на робочу силу залежить від попиту на кінцеві товари й послуги. Попит на робочу силу є похідним від попиту на кінцеві товари й послуги.

6. Для найманого працівника критерієм укладання трудової угоди є не тільки грошова винагорода, а й інші аспекти праці:

– зміст і умови праці;

– гарантії збереження робочого місця;

– перспективи кар’єрного і професійного росту;

– мікроклімат в колективі

– інші аспекти праці.

3.3. Регулювання ринку праці

Формування, функціонування, розвиток ринку праці підпорядковані загальним економічним законам і тенденціям ринкової економіки.

Однак, особливості товару „робоча сила” зумовлюють необхідність не покладатися на саморегулювання ринку праці через його механізм, а потребують втручання держави у регулювання процесів на ринку праці.

Які ж особливості товару „робоча сила” спонукають до втручання держави в процеси регулювання ринку праці?

1. Продаж товару „робоча сила” не можна відкласти на більш сприятливий час, наприклад дочекатись доки підніметься ціна на цей товар, бо для більшості населення винагорода за працю є основним, і часто, єдиним джерелом забезпечення свого існування.

2. Носій товару „робоча сила” є одночасно і споживачем кінцевого продукту.

3. Працівника не можна перемістити без його згоди з одного місця на інше.

4. Суспільство не може повністю контролювати відтворення робочої сили.

5. Робочу силу не можна покласти в резерв. Не використана робоча сила є втратами для її носія і суспільства.

Разом з тим трудові відносини постійно ускладнюються. Причиною їх ускладнення є:

– суперечливість інтересів роботодавця і найманого працівника;

– відокремлення виконавської праці від управлінської.

Якщо покластися на саморегулювання ринку праці, то можна значну кількість населення залишити без засобів існування через відсутність роботи. Ці проблеми вказують на необхідність регулювання ринкових процесів на ринку праці.

Суб’єкти регулювання ринку праці:

– профспілки;

– об’єднання підприємців;

– держава.

Регулювання ринку праці в залежності від суб’єктів регулювання можна розділити на три види:

1. Саморегулювання ринку праці через ринковий механізм.

2. Регулювання ринку праці через соціальне партнерство.

3. Державне регулювання ринку праці.

Саморегулювання здійснюється шляхом регулювання попиту і пропозиції під впливом зміни ціни на робочу силу (заробітної плати).

В країнах ринкової економіки велике значення в питаннях регулювання ринку праці відіграє соціальне партнерство. Соціальне партнерство – це система регулювання соціально-трудових відносин і погодження інтересів найманих працівників і роботодавців шляхом укладання колективних договорів і угод. Предметом договору є: питання оплати праці, зайнятості, умов праці, соціальне забезпечення і соціальні гарантії для працівників відповідної професії, галузі чи території, які встановлюються вище гарантованого державою рівня. Колективне договірне регулювання дозволяє на основі компромісу погоджувати інтереси працівників, роботодавців і держави. Договори соціальних партнерів є важливим доповненням до ринкового механізму регулювання соціально-трудових відносин.

Мета державного регулювання: досягнення оптимального поєднання високої ефективності праці і надійних соціальних гарантій на випадок безробіття.

Державна політика України зайнятості населення базується на таких принципах:

1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

2) сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

3) координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

4) співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

5) міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

а) добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи;

в) безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку;

г) компенсацію матеріальних витрат у зв’язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

д) виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

е) безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

є) виплату безробітним в установленому порядку допомоги по безробіттю матеріальної допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю членам сім’ї, які перебувають на їх утриманні, та інших видів допомоги;

ж) включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до стажу роботи, а також до безперервного трудового стажу;

з) надання роботи за фахом на період не менше трьох років молодим спеціалістам — випускникам державних навчальних закладів держави, раніше заявлених підприємствами, установами, організаціями.

2. Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку;

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування;

е) інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

2. Для працевлаштування зазначених категорій громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку) місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості встановлюють квоту робочих місць для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності та організаційних форм з чисельністю працюючих понад 20 осіб для бронювання ними до 5%загальної кількості робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

Порядок квотування і бронювання робочих місць та працевлаштування на них зазначених категорій громадян встановлюється КМУ.

3. У разі відмови у прийомі на роботу громадян із числа наведених категорій (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку), у межах установленої броні з підприємств, установ та організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.Одержані кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ та організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.