ТЕМА 4. ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОЧА СИЛА ТА ІНДИВІДУАЛЬНА ПРОПОЗИЗІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

План

4.1. Індивідуальна робоча сила

4.2. Теорія вибору на ринку праці

4.3. Індивідуальна пропозиція

4.1. Індивідуальна робоча сила

На ринку праці в якості товару виступає індивідуальна функціональна робоча сила.

Індивідуальна функціональна робоча сила – це сукупність фізичних і духовних здібностей, котрі має людина і котрі вона використовує у процесі трудової діяльності. Робоча сила в залежності від її використання ділиться на потенційну (здібності, які має людина) і функціональну (здібності, які людина використовує в процесі своєї праці). На ринку праці товаром виступає функціональна робоча сила, а об’єктом купівлі-продажу – право на її використання. На сучасному вітчизняному ринку праці часто функціональна робоча сила значно нижчої якості ніж потенційна. Так, робітничі місця займають люди з вищою технічною освітою.

Особливості товару робоча сила:

1. Робоча сила – це живий товар, купівля його називається наймом. Продана робоча сила є найманою робочою силою, а її носій – найманим працівником (після укладання трудового договору).

2. Товар робоча сила не відчужується від його власника. Власник робочої сили продає роботодавцю право на використання робочої сили на певний час, залишаючись при цьому носієм робочої сили і її власником. Найманий працівник і роботодавець юридично рівноправні люди. Відносини між ними регулюються трудовим законодавством. В трудовому договорі обумовлюються їхні взаємні права і обов’язки по виконанню умов купівлі-продажу товару робоча сила.

3. Значна тривалість процесу купівлі-продажу робочої сили. Відносини між покупцем і продавцем робочої сили на ринку праці є безперервними з моменту найму працівника до його звільнення. Ця особливість товару робоча сила свідчить про унікальність ринку праці: він існує як в момент найма, так і в період всього часу використання робочої сили, а також як за межами суб’єкта підприємницької діяльності (пошук та зустріч покупця та продавця), так і в нутрі його (використання та оплата).

4. Товар робоча сила є джерелом національного доходу, який створюється працею найманих працівників та підприємців.

5. Товар робоча сила не можна покласти на зберігання. Робоча сила, яка не використовується, втрачає свою якість (лікар, який 5 р. не практикував тощо).

6. Товар робоча сила не приносить доходу, якщо його не продати, разом з тим потребує додаткових благ для його підтримання.

7. Товар робоча сила продається на ринку праці в кредит. Покупець проводить оплату не під час найму, а за виконану роботу, але за ціною обумовленою трудовим договором під час його укладання.

8. Товар робоча сила не зникає при використанні. При раціональному використанні товару робоча сила її якість не тільки не погіршується, а навіть підвищується в результаті набутого досвіду, навиків тощо.

9. Товар робоча сила не може бути абсолютно однаковим у різних людей.

За результатами аналізу особливостей товару робоча сила можна зробити висновок, що товар робоча сила не є статичним, робоча сила розвивається у рамках розвитку конкретної людини. Саме це і підводить нас до розуміння необхідності розробки кадрових технологій, які б сприяли трансформації індивідуальної робочої сили найманих працівників в інтересах роботодавця і держави в цілому.

Для розробки кадрових технологій, направлених на покращання якості товару робоча сила бажано вивчити її складові.

Робоча сила складається із трьох компонентів: фізіологічної, професійної і мотиваційної.

1.Фізіологічна компонентазалежить від демографічних характеристик (стать, вік) та стану здоров’я.

2.Професійно-кваліфікаційна компонентазалежитьвід одержаної професійної освіти, одержаного трудового уміння та навиків, які забезпечують необхідний рівень кваліфікації. В нашій країні при підборі кадрів саме цій компоненті приділяється найбільша увага.

3. Мотиваційна компонентахарактеризується тим, що рухає людину у напрямі продажу своєї робочої сили: нестача засобів для існування; бажання реалізувати свої здібності; бажання набути відповідного досвіду; бажання здобути славу тощо.

4.2. Теорія вибору на ринку праці

Для того щоб існувати людина повинна мати доходи. По відношенню до джерел доходів їх поділяють на два види:

– трудові доходи (доходи, які одержані на ринку праці);

– нетрудові доходи (доходи, які одержані не в результаті праці. До них відносяться пенсії, стипендії, соціальні допомоги, дивіденди, відсотки, орендна плата тощо).

На ринку праці людина продаючи свій товар „робоча сила” одержує трудові доходи. При цьому вона витрачає відповідний час на працю з метою одержання цього доходу. Час – категорія обмежена. Людина на добу має у своєму розпорядженні 24 години, які вона може витрачати за своїм розсудом на: відпочинок; роботу на ринку праці; на роботу поза ринком праці.

Проте дохід людина може отримати лише на ринку праці: або в якості найманої особи, або в якості роботодавця (підприємця).

Бажання отримати дохід протиставляється бажанню витрачати час на відпочинок і на роботу поза ринком праці (виховання дітей, домашня робота, догляд за хворими тощо).

В залежності від того, що людина вважає корисним для себе, вона вирішує чи витрачати їй час на ринку праці і скільки часу відвести на роботу на ринку праці.

В теорії існує концепція корисності,згідно якої кожен індивід сам вирішує скільки часу відпочинку йому замінити на роботу на ринку праці з метою одержання доходу, виходячи з того, що для нього є більш корисним: відпочинок чи робота на ринку праці.