ТЕМА 5. СУКУПНА ПРОПОЗИЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

План

5.1. Сукупна пропозиція робочої сили на ринку праці

5.2. Потоки пропозиції робочої сили

5.3. Методи стимулювання та скорочення пропозиції робочої сили на ринку праці

5.1. Сукупна пропозиція робочої сили на ринку праці

На ринку праці купівля – продаж робочої сили відбувається між індивідуальним покупцем і індивідуальним продавцем, тобто в такому випадку ми маємо справу з індивідуальним попитом і індивідуальною пропозицією.

Саморегулювання ринку праці не може забезпечити ефективний розвиток економіки і потребує втручання держави, що доведено і вченими і практикою.

Для володіння інформацією щодо процесів на ринку праці виникає необхідність у вивченні сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Сукупна пропозиція робочої сили характеризується поведінкою усіх потенційних і фактичних продавців робочої сили, тобто людей, які хочуть, можуть і готові приступити до праці.

Пропозиція характеризується наступними показниками:

– обсяг пропозиції;

– шкала пропозиції;

– крива пропозиції.

Індивідуальний продавець пропонує на ринку праці:

– кількість робочих годин на тиждень (місяць, рік), протягом яких він бажає працювати (Т);

– інтенсивність праці (Е);

– якість робочої сили (ТS).

Звідси формула індивідуальної пропозиції робочої сили (S) буде мати наступний вигляд (формула 1):

S_i = T_i*E_i*TS. (1)

Сукупна пропозиція на ринку праці – це сума індивідуальних пропозицій, тому формула сукупної пропозиції (S_e) буде мати наступний вигляд (формула 2):

S_e = T_i*E_i*TS. (2)

Якщо у формулі індивідуальної пропозиції робочої сили час, якість і інтенсивність означити літерою D, а кількість людей що є потенційними або фактичними продавцями робочої сили через літеру N, то ми одержимо наступну формулу сукупної робочої сили (формула 3):

S_e = N*D. (3)

Враховуючи той факт, що встановити пропозицію робочого часу, якість і інтенсивність праці разом за всіма потенційними і найманими працівниках неможливо, статистика при визначені сукупної пропозиції робочої сили не враховує складові індивідуальної пропозиції і визначає сукупну робочу силу кількістю населення, яке може, хоче і готове приступити до праці. Тоді формула сукупної робочої сили зводиться до кількості потенційних і фактичних продавців робочої сили становитиме (формула 4):

S_e = N. (4)

Шкала пропозиції відображає зв’язок між обсягом пропозиції і заробітною платою (формула 5).

S_e = N * D. (5)

Шкала пропозиції показує, що збільшення ставки заробітної плати стимулює заміну вільного часу (дозвілля) роботою – ефект заміщення.

Підвищення заробітної плати до певного високого рівня створює „ефект доходу”, при якому індивід маючи доходи починає скорочувати години роботи на ринку праці на години відпочинку.

Крива пропозиції – це графічне зображення шкали пропозиції.

Доки функція зростає на відрізку низької заробітної плати домінує ефект заміщення, ефект доходу спостерігається на убуванні функції на відрізку високої заробітної плати.

За МОП сукупна пропозиція робочої сили – це загальна чисельність населення віком від 15 до 70 років включно, яке вданий момент прагне реалізувати свою працездатність. Вважається, що після 71 року населення втрачає свою працездатність і перестає пропонувати свою робочу силу на ринку праці.

Необхідною передумовою економічної активності людини і, відповідно, участі в ринку праці як продавця робочої сили є працездатність.

Працездатність – це стан, який дозволяє людині без шкоди для здоров’я виконувати певну роботу.

Розрізняють такі види працездатності:

– загальну працездатність (здатність виконувати будь-яку роботу);

– професійну працездатність (здатність виконувати роботу за певним фахом);

– спеціальну працездатність (здатність виконувати роботу за певних виробничих умов (хімічна промисловість, металургія, робота в органах МВС і в армії тощо)).

Працездатне населення – це населення здатне до трудової діяльності без врахування віку.

В Україні працездатне населення розділяють на дві групи:

1) працездатне населення працездатного віку (з 16 років до пенсійного віку);

2) населення за межами працездатного віку, яке потенційно здатне працювати.

Не все працездатне населення, має бажання реалізувати свою працездатність. Бажання реалізувати свою працездатність називають трудовою активністю.

Розрізняють наступні види трудової активності:

– потенційну (активність тих, хто має працездатність і хоче працювати);

– реалізовану (активність тих, хто вже працює).

Трудоактивне населення складається із населення, яке прагне реалізувати свою працездатність і працюючих.

Трудоактивне населення ділиться на такі групи:

– зайняте населення;

– незайняте населення, яке знаходиться в стані пошуку роботи і зареєстроване відповідними службами (безробітне населення).

За статистикою сукупна пропозиція робочої сили представлена кількістю економічно-активного населення.

Економічно-активне населення – це населення віком 15–70 років включно, яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили.

Категорії економічно-активного населення:

– особи найманої праці;

– самозайняті працівники;

– неоплачувальні члени сімей, які працюють в сімейному бізнесі;

– сезонні та випадкові працівники;

– особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка тощо);

– учні та особи, які проходять профпідготовку і одержують стипендію або заробітну плату;

– учні, які суміщають навчання з роботою.

В залежності від обсягу відпрацьованого робочого часу ЕАН ділиться на;

1) зайнятих;

2) безробітних;

3) частково зайнятих.

Не відносяться до сукупної пропозиції робочої сили особи, які складають економічно неактивне населення (ЕНАН).

До економічно ЕНАН відносяться:

– учні та студенти денної форми навчання;

– пенсіонери за віком та інвалідністю;

– рантьє;

– особи, які отримують матеріальну підтримку від суспільних організацій та приватних осіб;

– зайняті на суспільних роботах;

– особи, що надають добровільні безплатні послуги;

– особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають роботу через об’єктивні та суб’єктивні причини.

5.2. Потоки пропозиції робочої сили

Усі джерела пропозиції робочої сили на ринку праці можна поділити на три види:

1) джерела потенційної зовнішньої пропозиції;

2) джерела поточної пропозиції;

3) джерела внутріфірмової потенційної пропозиції.

До джерел потенційної зовнішньої пропозиції відносять наступні категорії населення:

– зайняті в домашньому господарстві;

– підприємці, фермери, ремісники, представники індивідуальної трудової діяльності;

– учні та студенти денної форми навчання;

– військовослужбовці;

– незайняте економічно неактивне населення.

Iснує три шляхи виходу з робочої сили, зайнятої на ринку працi:

1) працiвника звiльняють через змiни в органiзацiї виробництва й працi, в тому числi через лiквiдацiю, реорганiзацiю, перепрофiлювання пiдприємств, органiзацiй та установ. Це категорiя осiб, що втратили роботу;

2) працiвник тимчасово звiльнений з роботи. У цьому разі незайнятий працiвник не залишає надiї повернутись на ту саму роботу, а роботодавець вважає, що коли-небудь зможе забезпечити його роботою. Таке явище є звичайним у ринковiй економiцi в перiоди спаду виробництва внаслідок зниження попиту на продукцiю;

3) працiвник добровiльно вирiшує залишити роботу, тобто стає незайнятим найманою працею за власним бажанням. Трудове законодавство розрізняє в такому разі поважні та неповажні причини звільнення з роботи за власним бажанням;

4) працівника звільняють з роботи через порушення трудової дисципліни, розкрадання майна тощо.

Вийшовши одним із зазначених шляхiв з числа зайнятих найманою працею, працiвники потрапляють або в категорiю тимчасово незайнятих на ринку працi, але, зареєструвавшись у вiдповiдних службах, не втрачають надiї повернутись на робочi мiсця; або виходять на пенсiю; або поповнюють ряди економiчно неактивного населення; або, втративши працездатнiсть, входять до складу непрацездатного населення. Частина тих, хто поповнює ряди тимчасово незайнятих на ринку працi, через деякий час, не знайшовши нової роботи, розчаровується i виходить зі складу найманої робочої сили, поповнюючи ряди економiчно неактивного населення. Можливий i такий шлях, коли, залишивши ринок працi, працiвники потрапляють до складу економiчно активного населення, заснувавши свiй бiзнес, або до складу економічно пасивного населення, вступивши на денне вiддiлення навчального закладу та iн.

Потiк вступу до найманої робочої сили розпадається на складовi:

– тимчасово незайнятi на ринку працi, що повертаються на свої або iншi робочi мiсця;

– особи, що вперше шукають роботу. Ця категорiя поповнює ряди зайнятої найманої робочої сили або безпосередньо, або проходячи через категорiю тимчасово незайнятих на ринку працi, офiцiйно зареєструвавшись у вiдповiдних службах;

– особи, якi повторно вступають до найманої робочої сили пiсля тривалої перерви. Маршрут руху цiєї категорiї такий самий, як i в попередньої.

Отже, реально поточна пропозицiя на ринку працi, якщо її розглядати з точки зору вузького пiдходу, складається з чисельностi тимчасово незайнятого на ринку працi населення, осiб, якi вперше шукають роботу, осiб, якi повторно вступають до найманої робочої сили пiсля тривалої перерви.

5.3. Методи стимулювання та скорочення пропозиції робочої сили на ринку праці

Скорочення чисельностi економiчно активного населення призводить до зменшення пропозицiї робочої сили на ринку України. У свою чергу, скорочення чисельностi економiчно активного населення в Українi пов’язане з пiдвищенням частки непрацюючих пенсiонерiв, незважаючи на низький рiвень пенсiйного забезпечення, та з вивiльненням значної кiлькостi працiвникiв з виробництва, серед яких 2/3 становлять жiнки. Жiнки також становлять бiльшiсть з-поміж безробiтних – випускникiв вищих і середнiх спецiальних навчально-виховних закладiв.

Отже, за умов значного перевищення пропозицiї над попитом, що дуже характерно для економiки України, виникає потреба в заходах щодо скорочення сукупної пропозицiї на ринку працi.

Можливi три напрями впливу на сукупну пропозицiю на ринку працi:

– зниження припливу робочої сили на ринок працi;

– стимулювання вiдпливу робочої сили;

– перерозподiл робочого часу i робочих мiсць мiж зайнятими.

Зниження припливу робочої сили на ринок працi може забезпечуватися за рахунок:

– зменшення припливу молодi через розширення програм загальноосвiтньої та професiйної пiдготовки зі збiльшенням термiнiв навчання;

– збiльшення в закладах освіти мiсць з денною формою навчання i скорочення мiсць з вечiрньою формою;

– пiдвищення розмiрiв стипендiй студентам денної форми навчання;

– збiльшення допомоги й тривалостi вiдпусток жiнкам для догляду за дiтьми, надання їм пiльг при нарахуваннi трудового стажу;

– збiльшення пенсiй iнвалiдам, особам, якi за ними доглядають;

– збiльшення допомоги по безробiттю та запровадження системи страхування по безробiттю;

– надання можливостi отримання нетрудового доходу вiд використання нерухомостi, цiнних паперiв та iн.

Стимулювання вiдпливу робочої сили з ринку працi може здiйснюватися в такі способи:

– зниження вiку виходу на пенсiю або стимулювання дострокового виходу на пенсiю, а також збiльшення її розмiрiв. Першу частину цього заходу передбачено Законом України „Про зайнятiсть населення” для працiвникiв, вивiльнених з пiдприємств, органiзацiй та установ у зв’язку з реорганiзацiєю, лiквiдацiєю або змiнами у виробництвi та органiзацiї працi. Водночас дискутується можливiсть подовження працездатного вiку. Реалiзацiя другої частини заходу в сучасних умовах практично унеможливлюється через вiдсутнiсть достатнiх коштiв;

– введення вiкового цензу для деяких професiй;

– обмеження одночасного отримання пенсiй i заробiтної плати;

– введення практики надання навчальних вiдпусток працюючим особам;

– надання можливостi органiзацiї власного бiзнесу всiм бажаючим.

Перерозподiл робочого часу i робочих мiсць здiйснюється з метою зменшення пропозицiї на ринку працi при тiй самiй кiлькостi зайнятих. Стимулювати працiвникiв переходити на часткову або тимчасову зайнятiсть можна за рахунок таких самих видiв соцiаль­ного забезпечення, розмiрiв вiдпустки та iнших соцiальних гарантiй, що й для повнiстю зайнятих працiвникiв, забезпечення гарантованого мiнiмального рiвня заробiтної плати, збiльшення тривалостi щорiчних вiдпусток і скорочення тривалостi робочого дня й робочого тижня.

Водночас як на очiкуваному етапi функцiонування ринкової економiки можливе використання методiв скорочення попиту на робочу силу та методiв збiльшення iндивiдуальної пропозицiї. Так, у трудодефiцитних регiонах України виникають економiчнi ситуацiї, за яких потрібно використати методи скорочення попиту на робочу силу.

Збільшенню пропозиції робочої сили сприяють такі заходи, як:

– зміна трудового законодавства, яке розширює можливість працевлаштування;

– міграційна політика із залучення робочої сили в регіон;

– інформування населення про наявність вакантних робочих місць і організація відповідної реклами;

– розробка спеціальних програм, які підвищують конкурентоспроможність окремих груп населення.