Аналіз механізмів формування рухових вмінь і навичок

В процесі оволодіння технікою спортсмен проходить різні етапи навчання, що відповідає різним рівням володіння технікою. Розрізняють: рівень уяви про спортивну вправу, рівень рухового вміння та рівень рухової навички.

Рівень уяви, разом з необхідною фізичною та руховою підготовленістю, є передумовою для практичного виконання вправи. Рівень уяви – це необхідний мінімум знань про вправу, її техніку, сферу застосування.

Рівень рухового вміння – характеризується таким ступенем володіння технікою рухових дій, яка відрізняється підвищеною концентрацією уваги на складових операціях та нестабільними способами вирішення рухового завдання. Якщо спортсмен володіє технікою вправи на рівні рухового вміння, йому необхідно постійно контролювати власні рухи, що вимагає підвищеної концентрації уваги для визначення послідовності елементів, напрямку руху, амплітуди та інших характеристик. Це, в свою чергу, спричиняє відносну розчленованість рухів, повільний темп їх виконання. При такому рівні володіння технікою рухи відрізняються нестандартністю форми, наявністю помилок. В процесі становлення рухових вмінь відбувається пошук оптимального варіанту руху при провідній ролі свідомості. Характерною особливістю рухового вміння є відсутність стабільності виконання, результативність чи ефективність (досягнення необхідного результату, вирішення поставленого рухового завдання) техніки може суттєво відрізнятися від спроби до спроби. Крім того, про володінні технікою спортивної вправи на рівні рухового, вміння рухи виконуються з нераціональним напруженням м’язів та залученням зайвих рухів, що зумовлено іррадіацією збудження в центральній нервовій системі. Слід підкреслити, що постійна підвищена концентрація уваги, м’язове напруження викликають швидке настання втоми, що потребує врахування в методиці навчання техніці спортивних вправ.

В процесі спортивного тренування рухові вміння несуть допоміжну функцію, що проявляється подвійно. По-перше, коли необхідно досягнути стійкого засвоєння техніки відповідних прийомів, то формування вмінь є передумовою для наступного становлення рухових навичок. По-друге, коли необхідно засвоїти вправи, що підводять до наступного навчання більш складним руховим діям.

Різноманітність рухових вмінь є доброю передумовою для ефективного технічного вдосконалення. В процесі їх засвоєння в спортсменів формується здатність до творчого мислення, аналізу виконуваних рухів, удосконалюються спеціалізовані сприйняття, здатність поєднувати прості рухи в більш складні прийоми та дії.

Багаторазове (стереотипне) повторення рухів поступово призводить до автоматизації основних елементів їх координаційної структури, до створення рухової навички.

Рухова навичка – такий ступінь володіння технікою, при якому управління рухами здійснюється автоматизовано і рухи відрізняються високою надійністю. Автоматизація управління – це звільнення від необхідного постійного контролю за деталями руху, що дозволяє переключити увагу на результат дії та умови її виконання. Автоматизація управління не означає неусвідомлення рухового завдання чи відсутність контролю з боку ЦНС. Контроль ЦНС при цьому може бути спрямований на вирішення будь-якого тактичного завдання, корекцію рухів в несприятливих умовах зовнішнього середовища, влучність рухів, виразність та артистичність тощо. Іншою особливістю навички є суцільність рухів, що виявляється в ефективній координаційній структурі, легкості виконання рухів, взаємозв’язку окремих елементів. Рухові навички спортсменів характеризуються високим рівнем досконалості спеціалізованих сприйнять – відчуття простору, часу, темпу, швидкості та ін. Тобто, при формуванні рухової навички знаходиться найбільш оптимальна форма рухів, яка є стандартною. Стандартність рухової навички – постійне, незалежно від умов, відтворення найбільш ефективної, зручної, раціональної форми. Характерною особливістю цього рівня володіння технікою є варіативність – можливість застосовувати рухову дію в різних умовах без суттєвої зміни форми та зниження результативності. Рухова навичка відрізняється також високим рівнем стабільності. Ознакою рухових навичок є економічність рухів, що полягає в залученні мінімальних зусиль для досягнення результату в тій чи іншій дії. Рухи при володінні ними на рівні рухової навички відрізняються високою надійністю і можуть виконуватися в різних несприятливих умовах: вплив зовнішнього середовища, негативний психо-емоційний стан спортсмена тощо. Крім того, рухові навички є стійкими (міцними), вони тривалий час (іноді усе життя) зберігаються в руховій пам’яті спортсмена за умови підтримання необхідного рівня фізичних кондицій).

Рухові навички відіграють важливу роль у житті людини як одна із сторін готовності до трудової, спортивної, побутової діяльності. Навички є основою для формування нових вмінь. Рухова діяльність людини може бути успішною лише за умови, що вона базується на різноманітних, міцно сформованих рухових навичках. Чим більший запас навичок, тим більш різнобічною та ефективною є діяльність людини. У спорті це значною мірою визначає майстерність спортсмена. Як же ж здійснюється процес навчання, як спортсмени оволодівають складними рухами, як рухове вміння перетворюється на рухову навичку ???

Пояснення та обґрунтування цього процесу можна знайти в фундаментальних теоріях – Бернштейн М.О. „Теорія багаторівневого управління рухами людини” (детально див. Бернштейн М.О. „О ловкости и ее развитии”, Анохін П.К. „Теорія „функціональної системи” ).

Під функціональною системою розуміють утворення, що об’єднує діяльність систем організму, участь яких необхідна для вирішення певного завдання. Прикладами функціональних систем, що використовуються в процесі життєдіяльності людини можуть бути поєднання різних систем та функцій організму, що забезпечують письмо чи мову.

Функціональна система виникає про появі комплексу чуттєвих збуджень („аферентний синтез”) в корі головного мозку, що є передумовою до прийняття рішення виконувати дію. Аферентний синтез відбувається на основі домінуючої мотивації, що створюється різноманітними зовнішніми стимулюючими впливами (вимога тренера, ігрова ситуація, дії суперника тощо). Мотивація викликає активний аналіз та оцінювання умов майбутньої дії. При цьому визначається, оцінюється та систематизується інформація про зовнішні умови та ситуації, в яких повинна виконуватися дія (наприклад, відстань до планки у стрибках, розташування партнерів і суперників в спортивних іграх тощо). Відомості про техніку рухової дії, що отримуються в процесі навчання, дозволяють відібрати з рухової пам’яті образи та відчуття знайомих рухів, що можна використовувати для побудови наступних рухів. Сигналом до початку дії („пусковою аферентацією”) виступає момент суб’єктивної готовності до дії, зовнішня ситуація вимога (команда) тренера чи судді.

Процес прийняття рішення виконувати дію включає вибір однієї єдиної форми руху з багатьох можливих. На стадії рухового вміння вибір рухового складу та структури відбувається дещо повільно, іноді з тривалим обмірковуванням. При навичці – миттєво „на автоматизованих шляхах”(Анохін П.К.).

Прийняття рішення супроводжується виникненням програми дій, що являє собою систему виконавчих команд, яки доводяться до органів руху, залежно від біомеханічної структури рухового акту. Одночасно з програмою дій, виникає апарат співставлення („акцептор дії”). Він формується як чуттєва модель наступного руху, за якою порівнюються сигнали про протікання та результати рухового акту. Сигнали про виконання руху можуть бути зоровими, пропріоцептивними, тактильними. Вони відбивають різноманітні характеристики рухів (напрям, амплітуду, швидкість, темп тощо). Співставлення результатів з запрограмованими за допомогою „зворотної аферентації” є суттєвою частиною функціональної системи при управлінні рухами. Наявність зворотної аферентації дозволяє здійснювати корекцію рухів як в процесі їх виконання, так і, при необхідності, в наступних спробах. Теорія функціональної системи дозволяє отримати пояснення характерним особливостям різних рівнів володіння технікою спортивних вправ. Так, наприклад, автоматизація рухової навички пояснюється наявністю стереотипно сформованої функціональної системи, варіативність – постійними корекціями руху за допомогою зворотної аферентації.