Динаміка шлюбного договору

Шлюбний договір не є непорушним, він може піддаватися трансформації, адже сторони мають право:

—змінити умови шлюбного договору (ст. 100 СК);

—відмовитися від шлюбного договору (ст. 101 СК);

—вимагати розірвання шлюбного договору (ст. 102 СК).

Окрім того, слід звернути увагу й на той аспект, що у статтях 100, 102, 103 СК закріплюються повноваження суду щодо змін чи припи­нення шлюбного договору. Так, ч. З ст. 100 СК встановлює, що на ви­могу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінено, якщо цього вимагають інтереси подружжя, дітей, а також не­працездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення. Від­повідно до ст. 102 СК на вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірвано за рішенням суду з підстав, що мають істотне зна­чення, зокрема у разі неможливості його виконання.

У частині 1 ст. 100 СК зазначається, що одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Якщо треба внести зміни та до­повнення, то це подружжя може зробити добровільно у нотаріальному порядку. Угода про зміну та доповнення до шлюбного договору посвід-чується нотаріально.

Стосовно положення, закріпленого у ч. З ст. 100 СК, а саме: права суду на вимогу одного з подружжя змінювати шлюбний договір, — то уважаємо, що суд не може вносити зміни до умов, прийнятих сторона­ми в шлюбному договорі, а має лише право визнавати їхній шлюбний договір частково чи загалом недійсним та ухвалити рішення, яким уре­гулювати сімейні відносини, виходячи з норм законодавства, аналогії закону або права.

Згідно з принципом загальнообов'язковості судових рішень, закріпле­ним у ст. 14 ЦПК, суд не може вносити зміни до шлюбного договору на вимогу одного з подружжя, навіть у тому разі, якщо цього вимагають інте­реси того з подружжя, дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення, оскільки рішення суду за своїм право­вим значенням є вищим за шлюбний договір і є достатньою підставою для врегулювання шлюбних відносин. А нотаріус у разі визнання судом шлюб­ного договору частково чи загалом недійсним вносить на підставі судового рішення зміни до шлюбного договору чи робить відмітку у реєстрі вчиню­ваних нотаріальних дій про визнання шлюбного договору недійсним.

Шлюбний договір має поглинати можливість подружжя укладати між собою всі дозволені законом майнові правочини. Ці правочини ма­ють втілюватися шляхом внесення відповідних змін до шлюбного дого­вору. Лише тоді шлюбний договір набуде певного юридичного значен­ня, тобто буде єдиним документом, що регулюватиме майнові права подружжя. Це досить важливо для нотаріального процесу, оскільки під час шлюбу не буде необхідності перевіряти існування інших договорів, що визначають майнові стосунки подружжя. Але при внесенні змін до шлюбного договору щодо правового статусу майна слід ураховувати ви­моги закону, а саме: що перехід права власності від особистого до спіль­ного або навпаки має бути оформлено окремою угодою про внесення змін і доповнень та оплачено.

Вважають, що внесення змін до шлюбного договору може здійсню­ватися за вільним волевиявленням обох сторін або за рішенням суду за відсутності згоди одного з подружжя і часткового визнання договору недійсним.

Кількість змін до шлюбного договору не обмежується законодавс­твом, а тому кількість етапів нотаріального провадження для посвідчен­ня змін до шлюбного договору також необмежена.

У ст. 101 СК передбачено право сторін на відмову від шлюбного договору, а не його розірвання, яке регламентується ст. 102 СК.

Позаяк шлюбний договір є двостороннім правочином, то на нього поширюються положення ст. 214 ЦК. Зокрема, що особи (які подали заяву про реєстрацію шлюбу чи подружжя) мають право за взаємною згодою, а також у випадках, передбачених законом, відмовитись від шлюбного договору, навіть у тому разі, якщо його умови вони повністю виконали. Одностороння відмова від договору не допускається.

У ч. 2 ст. 101 СК ідеться лише про право подружжя відмовитись від шлюбного договору. Але слід звернути увагу, що, згідно з ч. 1 ст. 92 СК, передбачено, що особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу (наре­чені), також можуть укласти шлюбний договір. Тому якщо реєстрація шлюбу не відбулась, ці особи мають право відмовитись від укладеного ними правочину. Відмова від правочину здійснюється у такій самій формі, у якій було вчинено правочин. Так, згідно зі ст. 94 СК, шлюбний договір укладається у письмовій формі та посвідчується нотаріально, тому відмова від правочину має бути здійснена шляхом подання заяви нотаріусу (ст. 101 СК). Тобто майбутнє подружжя може відмовитись від шлюбного договору як до реєстрації шлюбу, так і після реєстрації, але вже як подружжя.

Підстави відмови від договору пов'язані з підставами його припи­нення. Можна теоретично передбачити, які ж підстави слід вважати такими, що припиняють дію шлюбного договору. Як і будь-який право­чин, шлюбний договір може бути припинено як на суб'єктивних, так і об'єктивних підставах, що визначатимуть останній етап цього нотаріаль­ного провадження. Суб'єктивними підставами припинення шлюбного договору через відмову сторін від нього можна вважати волевиявлення сторін щодо: припинення дії шлюбного договору; розірвання шлюбу в органах РАЦС. Але крім суб'єктивних підстав для припинення право­чину (за домовленістю сторін) ч. 4 ст. 214 ЦК передбачає, що правові наслідки відмови від правочину встановлюються не лише за домов­леністю сторін, а й за законом. Тому цілком можна вважати, що перед­бачені ЦК наслідки припинення правочину можуть поширюватися на шлюбний договір.

У такому разі на вибір подружжя права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. Зокрема, у разі відмови сторін від шлюбного договору, яким встановлювався режим роздільності майна подружжя, буде діяти режим спільного майна, яке набуватиметься подружжям у період шлюбу відповідно до правил СК України.

У ст. 102 СК передбачено, що на вимогу одного з подружжя шлюб­ний договір може бути розірвано за рішенням суду на підставах, які мають істотне значення, зокрема за неможливості його виконання.

Якщо за заявою одного з подружжя перед судом постане питання про неможливість виконання умов шлюбного договору, то сторона, яка звертається до суду, має обгрунтувати те, що на момент посвідчення шлюбного договору його умови були реальними, але через збіг обставин або з об'єктивних причин виконання договору стало неможливим. На­приклад, у шлюбному договорі обумовлено, що одне з подружжя зобов'язується у разі непрацездатності дружини виплачувати відсоток від одержуваного доходу або певну суму, але у зв'язку з втратою роботи він не спроможний цю умову договору виконати. Бувають випадки, коли сторони взяли на себе зобов'язання надати притулок близьким родичам одного з подружжя, але не виконали таку умову договору через те, що спільно проживати з такою особою не можуть, або у разі втрати житла (пожежа, конфіскація тощо).

Об'єктивними підставами розірвання шлюбного договору слід ува­жати: смерть обох або одного з подружжя, визнання шлюбу недійсним, розірвання шлюбу в судовому порядку, коли здійснюється розподіл майна, і визнання недійсним шлюбного договору. При визнанні судом шлюбу недійсним і в разі його розірвання слід одночасно ставити перед судом питання: в першому випадку про визнання договору недійсним; а в другому — про припинення дії договору. Договір слід також уважати припиненим, якщо одне з подружжя вчинило злочинні дії проти друго­го, коли про припинення дії договору буде заявлено при розгляді кримі­нальної справи.

На підготовчій стадії після встановлення заявника (заявників) но­таріус перевіряє суб'єктивні або об'єктивні підстави, на яких можливе розірвання шлюбного договору, якщо ці питання не було вирішено су­дом. Якщо ці підстави не суперечать закону та волевиявленню сторін, нотаріус переходить до другої стадії нотаріального провадження — по­свідчення угоди сторін про розірвання шлюбного договору. Вважають, що припинення дії шлюбного договору може наставати і після видачі свідоцтва про право власності на частку спільного майна подружжя.

Запропоновані вище положення дають змогу встановити послідов­ність вчинення нотаріальних проваджень, а саме — від посвідчення шлюбного договору до видачі свідоцтва про право на частку спільного майна подружжя або до видачі свідоцтва про право на спадщину, що здійснюватимуться з документальним забезпеченням прав власності.

У наведених прикладах не відтворено всю багатогранність цього правочину, оскільки запропонувати єдиний «шаблон» договору для всіх шлюбних правовідносин нереально, адже у таких договорах можуть за­стерігатися умови визначення доходів від підприємницької діяльності, регламентуватись авторські права, питання надання матеріальної допо­моги (утримання) у разі втрати працездатності, відшкодування мораль­ної шкоди у разі порушення зобов'язань тощо.