Визнання шлюбного договору недійсним

Згідно з ч. 1 ст. 103 СК, шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цей договір пору­шує, може бути визнано недійсним за рішенням суду на підставах, ус­тановлених ЦК України.

Як і будь-який договір, шлюбний договір може бути визнано пов­ністю або частково недійсним через суд на підставах, передбачених СК, відповідно до загальних положень ЦК, які встановлюють вимоги до правочинів та договорів.

До реєстрації шлюбу договір може визнаватися неукладеним, ос­кільки питання про його реальну дію можна порушувати тільки після реєстрації шлюбу. При цьому у разі або спільної відмови від реєстрації шлюбу або якщо за ініціативою однієї зі сторін шлюб не буде зареєст­ровано, шлюбний договір набуде статусу неукладеного. В такому разі, відповідно до ч. З ст. 635 ЦК, одна зі сторін може запропонувати за­реєструвати шлюб в інший час. Але, як правило, у шлюбному договорі не можуть передбачатися наслідки відмови від реєстрації шлюбу та від­шкодування шкоди, завданої при цьому, оскільки для випадків, перед­бачених у ч. З ст. 31 СК, потрібно посвідчувати інший договір або змі­шаний, тобто шлюбний договір та договір про розподіл витрат на весіл­ля й відшкодування шкоди у разі відмови від реєстрації шлюбу.

Недійсність шлюбного договору може випливати не тільки з норм ЦК, а й зумовлюватиметься недійсністю шлюбу, якщо це буде констато­вано рішенням суду. Зрозуміло, що навіть у тому разі, коли питання про визнання шлюбного договору недійсним суд не братиме до уваги під час розгляду справи про визнання шлюбу недійсним, договір може втратити чинність одночасно з визнанням шлюбу недійсним. Проте не завжди можна вважати, що визнання шлюбного договору недійсним не поро­джує правових наслідків. Так, ст. 46 СК установлює правові наслідки, коли визнання шлюбу недійсним не породжує визнання недійсними певних прав того з подружжя, який не знав про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи якщо у шлюбному договорі регламентуються права третіх осіб, зокрема аліментні зобов'язання щодо дітей. Зрозуміло, що у такому разі друге із подружжя або треті особи мають заявити про свої права.