Визначення у шлюбному договорі права на утримання

У ч. 1 ст. 99 СК зазначено, що сторони можуть домовитися про утримання одного з подружжя незалежно від працездатності та по­треби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним до­говором.

Це положення є не досить однозначним, оскільки йдеться про утри­мання тієї особи, яка може бути працездатною та не потребувати ма­теріальної допомоги. Алогізм цієї норми зумовлений застосуванням звичного терміна «утримання» у незвичному для нього значенні як по­дяки за спільне проживання, перебування у шлюбі. Сучасна юридична практика знає багато випадків, коли стосунки між подружжям не завж­ди рівні та вільні, тому відповідна подяка може мати місце, але її краще називати дарунком. Зокрема, за ст. 723 ЦК дарувальник може обумови­ти, що при спільному проживанні другий із подружжя отримає як дару­нок більшу частку спільного майна, частину його акцій тощо, але утри­мувати її він не буде. Наприклад, у шлюбному договорі, на нашу думку, не можна передбачати винагороду за те, що другий із подружжя не пра­цюватиме. Обумовлювати обмеження правоздатності певною винагоро­дою є не зовсім коректним. Якщо ж цю умову буде застосовано на ви­падок догляду за дітьми, тобто у разі об'єктивної необхідності, то вона матиме правове значення.

Але у житті мають місце ситуації, коли чоловік, який займається бізнесом, отримує значний прибуток, незадоволений з того, що його дружина працює. Аргументує він це тим, що така ситуація ганьбить його честь як глави сім'ї, насамперед чоловіка, створюючи враження, нібито він не здатен матеріально забезпечити свою родину. Проте жінка сама має вирішувати, хоче вона працювати чи бути домогосподаркою.

Тому подружжя у шлюбному договорі може врегулювати питання тако­го утримання: чи чоловік регулярно надаватиме грошову допомогу дру­жині, оскільки іншого доходу в неї немає, на особисті потреби, зокрема на придбання особистих речей. Це положення може стосуватися і ви­падків, коли дружина не працює, а навчається, і саме чоловік має опла­чувати її навчання.

Щодо регламентації у шлюбному договорі умов виплати аліментів, про які йдеться у цій нормі, то вони не можуть суперечити іншим нормам СК щодо виплати аліментів другим із подружжя. Як зазначає

3. Ромовська, за шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи
чоловіка права на утримання, визначеного законом, або змінити у гір­
ший бік умови його виникнення чи здійснення¹.

Умови, розміри та терміни виплати таких аліментів мають бути чіт­ко регламентовані у договорі з урахуванням конкретних обставин. Якщо, наприклад, дружина навчається, то надання аліментів має бути обумовлене терміном закінчення навчання. Оскільки у цій нормі взагалі не йдеться про термін такого утримання, то можна вважати, що воно може мати місце протягом усього життя подружжя. У разі розірвання шлюбу виплата таких аліментів може припинитися у зв'язку з одержан­ням одним із подружжя майнової (грошової) компенсації.

Крім того, слід ураховувати положення ч. З ст. 77 СК, згідно з яким, за загальним правилом, аліменти виплачуються щомісяця або за взаєм­ною згодою — наперед. Скажімо, якщо дружина навчається, то алімен­ти виплачуватимуться відразу за рік, якщо така умова передбачена до­говором про надання освітніх послуг. Розмір аліментів може індексува­тися, якщо про це буде зазначено у договорі. Аліменти можна виплачувати у твердій сумі або у відсотках заробітної плати того з под­ружжя, який їх виплачує, тощо.

У ч. 2 ст. 99 СК зазначено: якщо у шлюбному договорі визначено умови, розмір та терміни виплати аліментів, то в разі невиконання од­ним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягу­ватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Але слід зазначити, що питання стягнення аліментів як періодичних платежів за договором на такій підставі нині не є вирішеним, оскільки ЗУ «Про виконавче провадження» таку процедуру не закріплює.

Шлюбний договір може встановлювати можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Така ситуація може мати місце у зв'язку з розірванням шлюбу, визнанням його недійсним у порядку п. З

4. 1 ст. 46 СК, виїзду одного з подружжя на постійне проживання за
кордон.