Строк дії шлюбного договору

Стаття 95 СК закріплює положення щодо початку дії шлюб­ного договору та набуття ним чинності. Початок дії залежить від обста­вин, за яких він укладався. За ст. 92 СК шлюбний договір може уклада­тися особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, до реєстрації шлюбу або подружжям — після реєстрації шлюбу. Дія шлюбного догово­ру, укладеного до його реєстрації, починається з моменту реєстрації шлюбу. Як бачимо, початок дії шлюбного договору не збігається з мо­ментом його укладення. Крім того, такий договір може й не набути чин­ності, якщо подружжя не зареєструє шлюб або якщо одне з подружжя неповнолітнє та йому суд не надасть права на шлюб (ст. 23 СК).

Шлюбний договір, укладений у період шлюбу, набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення, що може відбутися як одразу після реєстрації шлюбу, так і протягом усього життя подружжя. Крім того, слід враховувати положення ч. 2 ст. 96 СК: цей договір може вста­новлювати чинність його окремих умов і після розірвання шлюбу. Зок­рема, це положення може стосуватися виконання колишнім подружжям обов'язків, закріплених у шлюбному договорі щодо третіх осіб, зокрема дитини, батьків подружжя, кредиторів.

У ч. 1 ст. 96 СК зазначається, що у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окре­мих прав та обов'язків. Строк дії шлюбного договору може бути обме­жений лише тривалістю існування шлюбу. А от строки тривалості окре­мих прав та обов'язків можна конкретизувати, але загалом вони не по­винні перевищувати загальний строк дії шлюбного договору, оскільки тут мають застосовуватися норми не СК, а ЦК. Умова щодо утримання одного з подружжя або дітей вважається такою, що має кваліфікувати взаємні зобов'язання на момент виходу з правовідносин, а не спеціаль­но обумовлювати тривалі відносини після розлучення.

У ч. 2 ст. 96 СК ідеться про те, що у шлюбному договорі може бути встановлено чинність договору або окремих його умов і після припи­нення шлюбу. На нашу думку, це положення не узгоджується з суттю шлюбного договору, оскільки тоді втрачається сенс надання цьому пра-вочину особливого значення. З аналізу цієї частини випливає, що строк дії шлюбного договору має залежати від волі осіб і тривати після при­пинення шлюбу, з чим погодитись важко. Зокрема, у ст. 2 СК декла­рується склад учасників сімейних відносин, що їх урегульовує СК. Але післяшлюбні відносини не підпадають під сферу врегулювання СК.

Про те, що посвідчення шлюбного договору має бути чинним упро­довж усього періоду шлюбних відносин, ідеться у ст. 92 СК. Але, згідно з СК, час посвідчення шлюбного договору тепер не залежить від часу укладення шлюбу. Навіть більше, за ст. 96, ч. 1 ст. 74 СК, шлюбний договір можна укладати на визначений строк і поширювати його дію на відносини, які не є сімейними, а саме —- на період після розлучення, з чим погодитись неможливо.

Виходить, що шлюбний договір можна укладати на рік, на годину, але у такому разі втрачатиметься його правовий зміст. Шлюбний до­говір має визначати права та обов'язки обох із подружжя в період шлю­бу і не більше, але, за загальним правилом, і не менше. Випадки розірвання або припинення дії шлюбного договору іншим чином, на нашу думку, слід вважати винятками із загального правила. Отже, за­гальним правилом має бути посвідчення шлюбного договору на період перебування подружжя у шлюбі.