Право на укладення шлюбного договору

Аналізуючи положення ст. 92 СК, якою регламентовано право на укладення шлюбного договору та порядок його реалізації, можна дійти висновку, що шлюбний договір укладається:

—до реєстрації шлюбу, тобто особами, які подали заяву про реєст­рацію шлюбу;

—під час реєстрації шлюбу, а також подружжям.

У ч. 2 ст. 92 СК зазначається, що на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, по­трібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріу­сом. Але це положення є дискусійним. Так, ч. 2 ст. 23 СК передбачає можливість надавати право на шлюб з 14 років за рішенням суду, а не за згодою батьків, водночас для посвідчення шлюбного договору згода батьків потрібна. Отож простежується певна нелогічність. Рішення суду про надання права на шлюб є підставою для набуття фізичної особою повної дієздатності, але після реєстрації шлюбу, тобто одружена дитина матиме повні права на посвідчення шлюбного договору без згоди бать­ків. Більше того, як шлюб, так і шлюбний договір набувають чинності після їх реєстрації, тому важко встановити істотні перешкоди для одно­часного надання судом права на шлюб та посвідчення шлюбного дого­вору. Це положення можна додатково обґрунтувати тим, що батьки ма­ють бути обов'язковими суб'єктами цивільних справ про надання права на шлюб, де вони зможуть висловити свої заперечення щодо надання такого права, а також щодо неможливості посвідчення шлюбного дого­вору. Тобто якщо законодавець у СК надав відносинам батьків і дітей офіційного характеру шляхом участі їх у вирішенні судом справи про надання права на шлюб, то принцип послідовності вимагає однакового застосування подібних положень. Крім того, якщо неповнолітній особі судом не буде надано права на шлюб, то укладений та посвідчений у нотаріальному порядку шлюбний договір, навіть за згодою батьків, не набуде чинності. Це зумовлено тим, що шлюбний договір має певні особливості, що їх законодавцю потрібно враховувати при регламента­ції його положень у СК. У ч. 1 ст. 92 СК закріплено положення про те, що шлюбний договір може бути укладено до реєстрації шлюбу, але при цьому законодавець мав би уточнити проміжок часу для такого укладення для неповнолітньої особи, а саме: після надання судом права на шлюб (ч. 2 ст. 23 СК). Інакше може виникнути парадоксальна ситуація: залучено нотаріусів, витрачено кошти на посвідчення шлюбного дого­вору, а суд, розглянувши справу та врахувавши усі обставини справи, зокрема відсутність згоди одного із батьків на надання права на шлюб на момент розгляду справи судом, переривання вагітності, враховуючи розумовий стан неповнолітнього, спроможність його відповідально ста­витися до вирішення питань сім'ї — відмовить у наданні права на шлюб. Тому укладення неповнолітньою особою такого шлюбного договору до реєстрації шлюбу не матиме сенсу.

Щодо згоди батьків чи піклувальників на укладення та посвідчення неповнолітньою особою у нотаріуса шлюбного договору до реєстрації шлюбу, про яку йдеться у ч. 1 ст. 92 СК, то її може бути безпосередньо висловлено нотаріусу, коли батьки чи піклувальники особисто зустрі­нуться з ним, тобто така згода може мати просту письмову форму. Якщо ж до нотаріуса прийдуть самі особи, які подали заяву на реєстрацію шлюбу, то їм потрібно подати йому належним чином оформлену згоду батьків чи піклувальників на укладення та посвідчення шлюбного дого­вору. При цьому, як зазначається у ч. 2 ст. 92 СК, така згода має бути нотаріально засвідчена. Але правильніше — не згода, а справжність під­пису батьків чи піклувальника має бути нотаріально засвідчена на цій згоді. Таку процедуру регламентує п. 40 Інструкції про порядок вчинен­ня нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р.