IV. Процесуальне правонаступництво

Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежного відповідача, являє собою зміну суб’єктного складу учасників спору.

Процесуальне правонаступництво – це заміна сторін іншими особами у відносинах, щодо яких виник спір, у разі їх вибуття з цивільної справи, якщо їх матеріальні права і обов’язки у спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до цих осіб.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Так, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу (ст. 37 ЦПК).

Отже, процесуальне правонаступництво настає у разі зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальному правовідношенні.

Заміна суб’єктів матеріальних правовідносин можлива:

- внаслідок смерті громадянина, який був суб’єктом правовідносин;

- припинення юридичної особи;

- заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні;

- в інших випадках.

Для настання процесуального правонаступництва правонаступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести судові своє право на зайняття процесуального становища суб’єкта, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, статут, свідоцтво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов’язків у матеріальних правовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Новий суб’єкт права або обов’язку може приймати права і обов’язки правопопередника повністю або частково. Залежно від цього розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті фізичної особи і припинення юридичної особи, а сингулярне – у разі заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи, у відносинах, щодо яких виник спір про право у суді.

Процесуальне правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу та у будь-якому виді провадження. При цьому слід враховувати, що в тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а значить і процесуального, не може бути. Так, не може бути правонаступництва за вимогами про стягнення аліментів, про поновлення на роботі тощо.

У випадку процесуального правонаступництва, на відміну від заміни неналежної сторони, суд повинен зупинити провадження у справі до залучення до участі у справі правонаступника (ст. ст. 201, 203 ЦПК). Відмінність правонаступництва від заміни неналежного відповідача полягає і в тому, що при заміні неналежного відповідача провадження в справі починається спочатку, а при правонаступництві провадження у справі відновлюється (ст. 204 ЦПК). Це обумовлено тим, що у відповідності зі ст. 37 ЦПК усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові і для особи, яку він замінив. Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов’язків, які мав його попередник.

Зміст норм про процесуальне правонаступництво повністю поширюється на третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, оскільки ці особи користуються правом сторони (ст. 34 ЦПК) і участь цих осіб у процесі обумовлена матеріально-правовими відносинами сторін, які можуть вплинути на їх матеріальні права і обов’язки щодо однієї із сторін.

Висновки з четвертого питання

Таким чином, процесуальним правонаступництвом є заміна сторін іншими особами у відносинах, щодо яких виник спір, у разі їх вибуття з цивільної справи, якщо їх матеріальні права і обов’язки у спірних або встановлених судом правовідносинах переходять до цих осіб. Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру.

висновки З ТЕМИ:

Отже, під час цієї лекції ми надали загальну характеристику інституту сторін в цивільному процесі, який є одним з основоположних інститутів, оскільки вирішення спору судом в позовному провадженні практично є визначальним в цивільному судочинстві.

Згідно з цивільним процесуальним законодавством сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сторонами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 30 ЦПК). Сторони – це особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Норми права, що регулюють процесуальне становище сторін, розміщені у главі 4 розділу І ЦПК, а отже закон відносить цю групу учасників цивільного процесу до осіб, які беруть участь у справі. Відтак сторони є юридично заінтересованими суб’єктами цивільних процесуальних правовідносин. Юридична заінтересованість сторін обумовлена допроцесуальним правовідношенням і має особистий, суб’єктивний відтінок. Особиста юридична заінтересованість сторін у цивільному процесі має матеріально-правову і процесуально-правову спрямованість – це заінтересованість в одержанні сприятливого матеріально-правового результату і заінтересованість у можливості участі в процесі.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво у матеріальних правовідносинах, внаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин майнового, але не особистого характеру. Так, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов’язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу (ст. 37 ЦПК).

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:

1. Вивчаючи дану тему, студенти повинні навчитися:

характеризувати процесуальні права та обов’язки сторін як учасників позовного провадження, аналізувати правові підстави співучасті, заміни неналежного відповідача, процесуального правонаступництва.

2. Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань:

1. Поняття та особливості сторін як осіб, які беруть участь у справі, в позовному провадженні.

2. Цивільна процесуальна правоздатність, цивільна процесуальна дієздатність сторін.

3. Класифікація процесуальної співучасті: за формою; у залежності від характеру матеріально-правових зв’язків між суб’єктами спірних правовідносин та обов’язковості участі у процесі.

4. Умови і порядок заміни неналежного відповідача.

5. Підстави процесуального правонаступництва.

6. Процесуальні питання, пов’язані з правонаступництвом.

[1] Тертышников В.И. Основы гражданского судопроизводства Украины. – С. 56-57.