Передумови виникнення спадкового договору

Інститут спадкового договору належить до новел цивіль­ного законодавства. Його запровадження обумовлене необ­хідністю розширення цивільної правоздатності фізичних осіб, а також доцільністю врахування зарубіжного досвіду в процесі новітньої вітчизняної кодифікації¹.

Суть спадкового договору полягає в тому, що одна сто­рона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження, покладені на неї іншою стороною (відчужувачем), а до на­бувача переходить право власності на майно відчужувача після його смерті.

Спадковий договір є давнім цивілістичним інститутом, проте, на відміну від більшості сучасних цивільно-правових конструкцій, він походить не з римського приватного пра­ва. Римському праву спадковий договір був не відомий, що, очевидно, пояснюється всебічним втіленням принципу за­повідальної свободи, обсягу якої було цілком достатньо для повної реалізації різноманітних волевиявлень спадкодавця.

Водночас римське право закріплювало дві правові конс­трукції, зміст яких на перший погляд є дещо схожим на зміст спадкового договору.

По-перше, це дарування на випадок смерті (donation mortis causa)², за яким обдаровуваний одержував у власність майно дарувальника лише після його смерті й за умови, що він переживе дарувальника. Таким чином, за цим договором майно по­переднього власника (дарувальника) переходить до його наступника (обдаровуваного) лише по смерті власника, як це має місце і у спадко­вому договорі, в якому набувач отримує право власності на майно від­чужувана по його смерті¹.

Проте дарування на випадок смерті, як і будь-який договір даруван­ня, є безоплатним, тому обдаровуваний не може бути обтяжений вико­нанням якоїсь дії на користь дарувальника. Спадковий договір, нато­мість, має оплатний (відшкодувальний) характер, адже на набувача за­вжди покладається зобов'язання вчинити певні дії до або після смерті відчужувана (статті 1302, 1305 ЦК).

По-друге, це призначення спадкоємця з покладенням на нього обо­в'язку виконати умову (mortis causa capio)². Воно полягало в тому, що набуття спадкоємцем спадщини залежало від виконання ним визначе­ної у заповіті умови після відкриття спадщини, тобто після смерті спад­кодавця. Подібність даних правовідносин з відносинами, які виникають у зв'язку з укладенням спадкового договору, полягає в тому, що і спад­коємець за умовним заповітом, і набувач за спадковим договором отри­мують право на майно правопопередника не за його життя, а після смерті.

Водночас відмінності між цими інститутами значно суттєвіші. Mortis causa capio базується на односторонньому правочині — заповіті, тоді як спадковий договір, як і будь-який інший, для свого укладення потребує наявності зустрічної волі двох сторін.

Другою відмінністю є момент набуття права на майно, яке є пред­метом заповідальних розпоряджень і спадкового договору. Спадкоємець набуде права на таке майно лише після повного виконання умови за заповітом. До набувача за спадковим договором майно відчужувана пе­реходить автоматично по його смерті, незважаючи на те, що, згідно зі ст. 1305 ЦК, частина або навіть усі розпорядження відчужувана має бути виконано після його смерті.

Третьою відмінністю є коло майна, яке може бути предметом умов­ного заповіту і спадкового договору. Предмет; заповіту є набагато шир­шим поняттям, адже об'єктом спадкування можуть бути будь-які права та обов'язки спадкодавця, що йому належали і не припинились по його смерті — речові, зобов'язальні, права та обов'язки у сфері інтелектуаль­ної власності. За спадковим договором майно переходить у власність набувача (ст. 1302); отже, його предметом може бути лише те майно, право власності на яке він відчужував.

Нарешті, спадкоємець за умовним заповітом підпорядковується дії усіх норм спадкового права, що регулюють спадкове наступництво: від­криття спадщини, терміни і способи її прийняття, поділ спадщини, оформлення спадкових прав тощо. Зміст глави 90 ЦК, навпаки, переко­нує в тому, що набувач за спадковим договором не має статусу спад­коємця, а відтак на нього дія норм попередніх глав книги шостої «Спад­кове право» ЦК не поширюється.

Не відомий римському приватному праву, спадковий договір упер­ше з'являється, ймовірно, в Німеччині у період формування так званого «німецького римського права», тобто національного права Німеччини, яке базувалося на основних правових традиціях римського права. Цей висновок підтверджується як дореволюційними¹, так і сучасними² цивілістичними дослідженнями³.