Аналіз теорій виникнення спорту

1. Прикладна

o теорія праці

o військова теорія

2. Культова (релігійна)

3. Біологічна

4. Теорія гри

Згідно з прикладною теорією спорт з’явився як практика й підготовка до трудової та військової діяльності. Колись людина заради здобичі на бігу перестрибувала повалені дерева, ями з водою, не уявляючи, що коли-небудь виникнуть змагання з бігу з перешкодами. Вона боролася з ворогом, не поділяючи боротьбу на вільну та класичну. Билася навкулачки без правил… Отже тренованість мала життєво-необхідний характер. Систематично працюючи й відновлюючись, організм досягав вищого енергетичного рівня, що й зумовлювало зростання опірності організму негативним факторам навколишнього середовища.

Людина, поступово удосконалюючись, втрачала життєву необхідність у руховій діяльності як способі виживання. Рухова діяльність продовжила існувати у вигляді фізичних вправ, ігор, які відтворювали працю людей, обрядових забав, розваг, психофізичної підготовки, посту. Саме тут зароджується дух змагання як прояв людської сутності – необхідності самореалізації.

Біологічна теорія розглядає спорт як біологічну необхідність, засіб реалізації, згідно з Платоном і Філостратом, природженого імпульсу руху. Прагнення до самореалізації є властивістю повноцінного життя і єдиним, що протистоїть смерті. Не менш важлива у цій теорії є необхідність у спорті як засобі звільнення від властивої людині агресивності, зайвої негативної енергії.

Обидві теорії мають під собою достатньо підстав. Але, коли йде мова про спорт Стародавньої Греції, про витоки олімпізму, то тут виникає необхідність звернутися до третьої теорії зародження і розвитку спорту – теорії культу. Міфологія Стародавньої Греції пройшла тривалий шлях розвитку. Свого розквіту вона досягає в II тис. до н.е., коли сформувався олімпійський пантеон богів. її особливістю є зображення богів із людською атлетичною тілобудовою.

Дух змагання, надлюдські зусилля для досягнення певної мети або подвигу – це саме той елемент, який панує в грецькій міфології. Герої міфів стають для греків ідеалами. Паралельно з розвитком міфології формувалася грецька релігія з її системою культів та обрядів, в якій змагання складали частину культу. Адже вони проводились завжди на честь героя чи бога (Піфійські ігри на честь бога Аполлона, Істмійські ігри – Посейдона, Немейські ігри та Олімпійські Зевса).

Розглядаючи сакральне значення давньогрецьких агонів, найбільшим з яких були Олімпійські ігри, вчені відносять їх до міфологічного свята, яке відтворювало діяння богів та героїв у доісторичну епоху. У процесі свята, в уявленнях еллінів, відбувалася епіфанія – поява божества, якому приносилися пожертви та в честь якого влаштовувалися змагання. У них визначався не той, хто краще всіх у бігу, стрибку, боротьбі і т.д., а той, хто є обранцем богів. Перемога в Олімпійських іграх була для атлета найвищим щастям, доступним смертній людині. Олімпіоніків увінчували в храмі Зевса вінком з оливкових гілок. Вважалося, що кожен з видів змагань мав свого засновника – Бога чи героя, тому й не існувало у змаганнях других та третіх місць, обраним у кожному виді спорту був тільки один.