Забезпечення виконання спадкового договору

До засобів забезпечення виконання спадкового договору належать:

1) заходи, спеціально присвячені виконанню спадкового договору і закріплені у ст. 1307 ЦК (накладення нотаріусом заборони відчуження¹; пріоритет заповіту перед спадковим договором щодо одного і того само­го майна; призначення особи, яка здійснюватиме контроль за виконан­ням спадкового договору або контроль за його виконанням з боку но­таріуса);

2) види забезпечення виконання цивільних зобов'язань, передбачені главою 49 ЦК.

Згідно з ч. 2 ст. 1307 ЦК, заповіт, що його відчужувач склав стосов­но майна, зазначеного у спадковому договорі, є недійсним. Заповіт, який охоплює усе майно, призначене набувачеві за спадковим догово­ром, визнається недійсним незалежно від часу його складання — до або після укладення спадкового договору. Якщо у заповіті містяться розпо­рядження не лише стосовно майна, яке є предметом спадкового дого­вору, але й стосовно іншого майна спадкодавця, такий заповіт ви­знається недійсним лише щодо розпорядження майном, зазначеним у спадковому договорі (ч. З ст. 1257).

В юридичній літературі висловлювалися побоювання щодо легітим-ності самого інституту спадкового договору, який в даному разі нібито обмежує цивільну правоздатність відчужувача, не дозволяючи йому скласти заповіт щодо майна, охопленого спадковим договором².

Попри наявність суто зовнішніх, еклектичних підстав для такого висновку, на наш погляд, все ж таки погодитися з ним неможливо з таких міркувань.

По-перше, при укладенні спадкового договору цивільна правоздат­ність відчужувача не обмежується, адже право на складання заповіту він має. Складений раніше заповіт, який охоплює те саме майно, що і спад­ковий договір, залишається чинним, і лише після настання смерті за­повідача (відчужувача) буде з'ясовано, чи можна заповіт вважати нечин­ним повністю або частково. З моменту складання заповіту і до моменту смерті відчужувача за спадковим договором можуть настати такі юридич­ні факти, які унеможливлять спадкування за заповітом в повному обсязі (наприклад, визнання недійсним спадкового договору, його розірвання). Такий висновок зумовлений тим, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Крім того, при посвідченні заповіту заповідач не мусить подавати документи, що підтверджують його права на майно, яке заповідається (п. 159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Отже, і в цьому разі заповідач має право скласти заповіт, а питання щодо його чинності вирішуватиметься після відкриття спад­щини (смерті відчужувача).

По-друге, закріплення пріоритетності спадкового договору перед заповітом є підтвердженням наведеного принципу ч. 4 ст. 1236 ЦК: якби навіть норми ч. 2 ст. 1307 ЦК не існувало, в будь-якому випадку майно, призначене набувачеві за спадковим договором, переходило б до нього, адже в цій частині заповіт щодо розпорядження майном ви­знається нечинним.

Отже, можна зробити висновок про те, що норма ч. 2 ст. 1307 ЦК не обмежує цивільної правоздатності відчужувача.

Оскільки здійснення розпоряджень, що становлять зміст спадкового договору, може відбуватися і після смерті відчужувача, останньому на­дано право призначити особу, якій доручається нагляд за точністю та своєчасністю виконання розпоряджень відчужувача. Нею може бути як фізична, так і юридична особа. У разі, якщо відчужувач не скористався зазначеним правом, обов'язки щодо контролю за виконанням спадко­вого договору покладаються на нотаріуса за місцем відкриття спадщи­ни. Використання тут словосполучення «за місцем відкриття спадщини» (в даному разі немає спадкування як такого, а отже, немає і місця від­криття спадщини) є нелогічним, тому зазначені обов'язки потрібно покладати не на нотаріуса, який посвідчив спадковий договір, а на но­таріуса за місцем останнього постійного проживання відчужувача (п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Регламентуючи право відчужувача призначати особу, яка здійснюва­тиме контроль за виконанням спадкового договору, закон водночас не визначає правового статусу такої особи. Зокрема, у ЦК немає відповіді на запитання, яким є обсяг її повноважень і які юридичні наслідки при йняття нею рішення про те, що дії набувача не відповідають умовам спадкового договору (адже набувач стає власником майна відчужувача відразу після його смерті); чи має дана особа право на винагороду, на відшкодування необхідних витрат, що їх вона зазнала у зв'язку з вико нанням своїх функцій, і якщо так, то за рахунок якого майна здійсню­ються зазначені виплати; чи має право особа відмовитись від здійснен­ня своїх повноважень; яким є обсяг її відповідальності; чи допускається підпризначення цієї особи тощо. Не передбачено і порядок оформлен ня її повноважень. Зазначені питання мають вирішуватися на підставі положень спадкового договору з урахуванням норм зобов'язального (договірного) права.

Слід підкреслити, що статус особи, яка контролює дії набувача, принципово відрізняється від правового положення виконавця заповіту за главою 88 ЦК, а відтак норми статей 1286—1295 ЦК на дану особу не поширюються¹.