Підходи до дослідження та виміри глобалізації.

Для аналізу процесу глобалізації можна використовувати як діахронний, так і синхронний підходи.

В синхронному плані констатують різниця в визначенні глобалізації в залежності від концепцій, контексту та дискурсу , в яких воно використовується, а також в розумінні предмету, до якого воно прикладається.

Глобалістика виокремлює наступні виміри, або розуміння глобалізації.

Перший – розуміння глобалізації як історичного процесу, що відбувається постійно, зміст якого полягає у формуванні єдиного світового простору,цивілізаційної трансформації людства. В історії розвитку людства постійно спостерігається тенденція до розширення простору, на якому відбувається інтенсивна взаємодія та структурування міжнародних відносин.

Другий – універсалізація (посилення рис загальності) і гомогенізація (рух до однорідної розбудови) світу, розуміння глобалізації, яке датується приблизно 60-70-ми рр. ХХ ст., коли висловлювалися прогнози щодо глобального селища і всесвітнього уряду.

Третій вимір – відкритість національних кордонів. Глобалізацію розглядають як процес, внаслідок якого все більш прозорими стають кордони національних держав в різних галузях – економіці, політиці, культурі, соціальній взаємодії тощо. Кордони національних держав спочатку стають відкритими в сфері економічних відносин, про що свідчить діяльність транснаціональних корпорацій, одних з головних провідників економічної глобалізації. Але процес глобалізації невірно розуміти лише як власне економічну взаємодію національних співтовариств – в ньому чітко простежуються, а в деяких відносинах домінують політичні та інші аспекти.

Таким чином, глобалізація має наступні виміри:

· просторово-часові

· інтенсивність;

· масштаби міжнародної взаємодії.

У сенсі інтенсивності глобалізація певною мірою співпадає з спорідненими ідеями інтеграції, взаємозалежності.

У сенсі міжнародної взаємодіїглобалізація стосується географічного поширення цих тенденцій і тотожна зближенню, універсалізіції та однорідності.

Процеси глобалізації. Глобалізація являє собою багатоаспектний процес. Тому потрібно розрізняти економічні, фінансові, технологічні, політичні, інформаційні та інші процеси глобалізації, які мають різні механізми своєї реалізації і розвитку. Ці процеси відбуваються з різною швидкістю в різних регіонах і в різних соціальних прошарках, породжуючи протиріччя. В той же час глобалізацію розглядають як сукупність цих процесів.

Ці зміни зводяться перш за все до взаємного зближення, скорочення відстаней, швидкій появі різного роду зв’язків, контактів, обміну, до збільшення залежності суспільства майже в усіх сферах його життя. Характерною ознакою глобалізації є прискорення науково-технічного прогресу – розвиток засобів масової інформації, зв’язку та транспорту. В 1994 р. Інтернет користувалось 3 млн. чоловік, зараз більше 100 млн. Саме її називають головним символом глобалізації.

Глобалізація – це процес, в якому приймають участь як головні, так і другорядні актори.

Головною сценою є економічна глобалізація, головними цілями якої є створення світового ринку відповідно до неоліберальной концепції, ослаблення національних держав, посилення впливу недержавних учасників міжнародних відносин (ТНК).

Така світова система розподілу сил передбачає постійне вдосконалення, науково-технічний прогрес. Головну участь в цьому процесі приймають три головних актора глобалізації (США, Японія, країни ЄС).

Глобалізація змінює фундаментальні якості політичних процесів. В глобальному світі політичні процеси розвиваються за власними законами.

В галузі світової політики відбуваються процеси десуверінізації, коли національні держави виявляються безсилими захистити не тільки свою економічну, але і політичну безпеку.

Отже, глобалізація являє собою багатосторонній процес, в якому чітко простежуються політичні, економічні, соціальні, культурологічні, інформаційно-технологічні, демографічні, екологічні та інші аспекти

Економічний дискурс, тобто ракурс бачення проблеми акцентує увагу на злиття національних економік в єдину загальносвітову систему (див. розділ 13).

Феномен глобалізації на протязі довгого часу розглядався перш за все з позицій економіко-центризму. Це пояснювалось перш за все тим, що в економічній сфері її наслідки були найбільш помітними. В межах економіко-центризму були розроблені три основні концепції:

· теорія імперіалізму;

· теорія залежності

· світ-системна теорія.

Прибічними теорії імперіалізму вбачали тенденцію глобалізації перш за все в економічній сфері, економічній експансії імперіалізму – завоюваннях, колонізації та економічному контролі. Імперіалізм розглядався як вища та остання стадія капіталізму.

Теорія залежності була розроблена в 50-ті-60-ті роки ХХ століття в країнах Латинської Америки (П.Пребиш, Ф.Кардозо, Е.Фалетто). Причина відсталості слаборозвинених країн розглядалась як наслідок зовнішнього впливу.

В світ-системній теорії теж робиться акцент на дослідженні економіки, матеріального виробництва, способів хазяйнування та на відносинах, що ними породжуються. Це не означає, що ігнорується роль духовного фактору. але вони пов’язуються з типом технології або соціальності.

В політичному діскурсі під глобалізацією розуміється нова систему міжнародних політичних і економічних відносин, які відповідають новому балансу сил на світовій арені і новій міжнародній системі, яка приходить на зміну Ялтинсько-Потсдамській. Нова уява щодо суверенітету дозволяє говорити про зміни Вестфальської світополітичної моделі світу.

В культурологічному дискурсі глобалізація розглядається в широкому цивілізаційному аспекті Дослідники підкреслюють процеси укрупнення цивілізаційних просторів, умовно поділяючи на Південь –Північ, або Схід Захід. В такій географічно орієнтованій планетарній цивілізації виокремлюються цивілізаційні центри (Г.Кіссінджер називає їх “центри сили”) – США, Росія, Європа, Китай, Японія, інколи Індія.

Екологічний діскурс пов’язує глобалізацію з погіршенням екологічної ситуації.

Інформаційно-технологічний діскурс досліджує вплив нових технологій.

Комплексний підхід розглядає глобалізацію в усіх аспектах, в тому числі в контексті подолання глобальних проблем, як процес розширення, поглиблення та прискорення світового співробітництва, який охоплює всі аспекти сучасного соціального життя – від культурного та кримінального до духовного. Піддаються науковому аналізу просторово-часові процеси змін, що слугують фундаментом для такого перетворення людської діяльності, коли вона стає єдиною і здійснюється в усіх країнах та континентах. Підходи до аналізу глобалізації об’єднує спільне розуміння міждисципланарності глобалізації як об’єкта дослідження та багатовимірність цього процесу на макро- та мікрорівнях.

Термін „глобалізація” інколи використовується для характеристики не тільки інтеграційних, але і дезінтеграційних процесів глобального масштабу в галузі економіки, політики, культури, а також антропогенних змін оточуючого середовища, які по формі мають загальний характер і по змісту охоплюють інтереси усього людства.

В класифікації концептуальних схем, в межах яких усвідомлюються глобальні тенденції сучасної політичної динаміки можна виокремити два типи:

· світ як середовище, яке гомогенізується та універсалізується;

· світ як фундаментально гетерогенна система, яка породжує розділення та протиставлення різного роду.

Ці схеми інколи протиставляють, але емпірично простежуються обидві тенденції – гомогенізації та гетерогенізації, що свідчить про дуальність процесу глобалізації. Вона характеризується як універсалізацією принципів міжнародних взаємодій (політична, економічна, фінансова, культурна сфери) так і ускладненням внутрішньої структури і системи взаємодій єдиного універсального світопорядку.

Наслідки глобалізації можнаподілити на позитивні та негативні.

До позитивних наслідків відносимо:

· поглиблення спеціалізації та міжнародного розподілу праці за рахунок конкуренції та розширення ринку;

· економію на масштабах виробництва;

· виграш від торгівлі на взаємовигідних умовах в міжнародному масштабі;

· підвищення продуктивності праці внаслідок раціоналізації виробництва на глобальному рівні та розповсюдженні передової технології

· загальне підвищення добробуту в світі;

· Негатівні наслідки глобалізації це:

· нерівномірний розподіл переваг в процесі глобалізації світової економіки;

· загроза конфліктів на глобальному, регіональному, національному рівнях;

· загроза для деяких держав переходу контролю над їх економікою від національних урядів до більш потужних держав або транснаціональних корпорацій.

Тому головне завдання, з яким зіткнувся світ – це забезпечення позитивного змісту глобалізації .перетворення глобалізації на позитивний чинник для всіх народів світу. Вона повинна базуватись на принципах справедливості, рівності і солідарності.

В той же час термін „ глобалізація” інколи використовується прагматично, з метою пояснення та виправдання економічних проблем в окремих країнах, причини яких полягають в конкретних, а не в глобальних ситуаціях.

Нації та групи, що не отримують переваг від глобалізації, вбачають у регіоналізмі, націоналізмі та сепаратизмі єдиний засіб захисту і збереження власної ідентичності. Тому виступи проти глобалізації – це перш за все виступи проти її диспропорції.