Крейдовий період.

Завершальний період мезозойської ери тривав 60-70 млн. років і дістав назву від найпоширенішої породи, утвореної того часу, – крейди. Рухи тектоносфери в крейдовий період більше проявлялись у підняттях та опусканнях материків. На початку періоду в тихоокеанській геосинкліналі місцями відбувалося складкоутворення, відоме під назвою тихоокеанська фаза, а в кінці періоду – ларамійська фаза – передвісники на­ступного альпійського орогенезу. У зв’язку з посиленням тектонічних рухів формувалися глибинні розло­ми земної кори. Південний материк Гондвана розколювався на частини, Австралію, Індійський щит, Мадагаскар від нього відокремили морські протоки.

Відбувалась напружена вулканічна діяльність. Особливо великі базальтові покриви в крейдовий період утворилися в Арктиці, на Деканському плоскогір'ї в Індії, в Півден­ній Америці. Розподіл суші та моря тоді дуже змінився. На початку другої половини періоду відбулась найбільша в історії Землі трансгресія моря. Більшу ча­стину поверхні сучасних материків вкривали води Світового океану. На­прикінці крейдового періоду море за короткий час звільнило територію ма­териків.

Клімат в кінці ери був теплий. Проте відчувались різкі коливання температури і вже чітко проявилась природна зональність.

Рослинність збагатилася появою квіткових рослин, виникненням широколистих дерев. Вперше на Землі з'явилися квітасті луки, барвисті ліси і переліски.

У морях дуже поширилися мікроскопічні корененіжки — форамініфери та радіолярії. З мікроскопічних раковин найпростіших тварин утворилися відклади крейди завтовшки в кілька сот метрів. Ще численнішими стали криноідеї та морські їжаки. Деякі форми молюсків досягли велетенських розмірів. Під кінець періоду вимерли типові для мезозойської ери амоніти та белемніти.

Великі зміни сталися в розвитку велетенських ящерів. На суші панівну роль протягом усього періоду відігравали травоїдні ігуанодони, трицератопси та багато інших. Серед хижих ящерів виділявся тиранозавр. Але під кінець крейдового періоду велетенські ящери безслідно вимерли. Зникли також зубасті птахи. На життєву арену вийшли предки сучасних хребетних, зокрема, плацентні ссавці, та вони вже характерні для наступної, кайнозой­ської, ери.

Характерні для мезозою представники тваринного світу в крейдовому періоді вимирали масово і протягом короткого часу. Причини різкого оновлення тваринного світу на межі палеозою і мезозою, а особливо на межі мезозою і кайнозою досі покриті загадкою. В.Г. Бондарчук вбачає їх у зміні фізико-географічних умов на Землі в результаті горотворення, а також впливом посиленого радіоактивного випромінювання в певних зонах Галактики, через які про­ходить Сонячна система в її галактичному русі.

Крейдові відклади на Землі дуже поширені, міс­цями вони вугленосні. На території України крейдові відклади залягають майже скрізь. Крейдові відклади на Волино-Поділлі складаються з верств зеленого глауконітового піску з проверстками глини та включенням кременю, зеле­нувато-сірого мергелю з проверстками чорного кременю і світлого вохристо-жовтого мергелю.

У передкарпатських крейдових відкладах України є родовища газу і нафти. У крейдовій системі багато родовищ кам'яного вугілля (Забайкалля, Дале­кий Схід), калійної солі (Туркменія), цементних мергелів (Донбас, поблизу м. Новоросійська), фосфоритів (Єгипет, Франція, Туніс), бокситів (Урал, Казахстан). Відомі родовища руд міді (Болівія, Греція), срібла (Мексіка), цинку (Югославія).