Палеогеновий період

Початковий період кайнозойської ери — палеоген (від грецьк. - період старих форм життя). У цей час на Землі почалися сильні тектонічні рухи, які тривали і в наступному періоді. В палеогені завершилось горотворення Кордільєр, Скелястих гір та Андів в Америці. Великі підняття відбулися в середземно­морській рухливій зоні. Набули вигляду, близького до сучасного, гори Гіма­лаї, хребти Бірми, Малої Азії, Піренеї. Посилились підняття по всій альпій­ській гірській зоні, на Далекому Сході і в Японії.

Формувалися великі розломи земної кори, які супроводжувались вул­канічними виверженнями. У східній частині Африки утворилася система меридіональних грабенів, де виникли озера Ньяса, Танганьїка, Рудольф, Аденська затока, а на півночі — Червоне море. Мертве море, западина р. Йордан. Тектонічні рухи в цих країнах відбуваються й тепер.

Вулканічні виверження великої сили відбувалися в Кордільєрах та Скелястих горах Північної Америки. Там утворилися вулканічні базальтові та андезитові покриви товщиною в сотні метрів. Потужні шари вулканічного попелу засипали тодішні ліси, і скам'янілі дерева тепер знаходять у бага­тьох районах. Великими виверженнями вулканів супроводилось утворення африканських розломів. Базальтові поклади формувалися в Гренландії, Малій Азії, Закавказзі, на Балканському півострові. Посилився вулканізм на Анадирі, Камчатці, Сахаліні та Японських островах.

Протягом палеогенового періоду берегова лінія моря кілька разів пере­міщалась. На його початку в більшості північних країн море відступало. В середині палеогену море почало наступати на сушу, знову затопивши всю територію України, Західного Сибіру, Арало-Тургайської та Туранської низовини, Північної Німеччини, Голландії, Півден­ної Англії, Франції, Іспанії, Італії та північне узбережжя Афри­ки. В кінці палеогенового періоду настала нова регресія моря. Після неї значні частини сучасної суші вже не занурювались під рівень моря.

Клімат у палеогені був значно тепліший за сучасний. Тоді визначи­лись кліматичні зони. Територія України перебувала в тропічній кліма­тичній зоні. Помірна зона північної півкулі охоплювала Північний Сибір, Далекий Схід, Шпіцберген, Гренландію і Північну Америку. Там росли широколисті ліси, де вже було багато предків сучасних дуба, бука, каштана, берези, в'яза, калини, тополі, воло­ського горіха та ін. У тропічній зоні на початку палеогену була вологолюбна рослинність. Вічнозелені ліси простягались від Атлантичного океану до Східного Казахстану. В лісах переважали секвойї, тиси, пальми, лаври, камфорні дерева, бамбук, тропічні папороті. В середині палеогену вологі тропічні ліси змінювала тропічна рослинність більш посушливих місцевостей, яку представляли чагарники з шкірястим і голчастим листям. Під кінець палео­гену сталося помітне похолодання клімату і на місці вічнозелених лісів ста­ли поширюватися листопадні дерева, які до того займали помірну зону. З квітучої палеогенової рослинності утворились потужні пласти бурого вугілля.

Для наземного тваринного світу палеогенового періоду найхарактернішими були представники ссавців. На початку кайнозою ссавці ще були примітивні, малоспеціалізовані. В середині періоду з'явилися вже справ­жні хижаки, комахоїдні, копитні, гризуни, рукокрилі, перші хоботні та мав­пи. Усі ці групи тварин були представлені формами, які з часом вимерли. Австралія в палеогені вже була віддалена від інших материків. Там розвивалась одноманітна фауна сумчастих та однопрохідних тварин. В се­редині палеогенового періоду відокремилась Південна Америка, де теж розвинулась своєрідна фауна сумчастих, неповнозубих, лемурів і копитних. Серед морських тварин палеогену розвинулись черевоногі та двостулкові молюски. З їх вапнистих раковин утворились потужні верстви вапняку. В теплих морях палеогену жили характерні велетенські корененіжки— нумуліти.

Палеогенові відклади залягають на великій площі сучасних матери­ків. Серед них особливо велику територію займають відклади піщано-гли­нистих порід на платформі. В рухливих зонах особливо потужні товщі флішу. Фліш складається з ритмічного, тобто багато разів повторюваного, переверствування тонких проверстків пісковику, сланців та мергелю. Ці по­роди часто бітумінозні. Потужні товщі флішу залягають на Кавказі, в Карпатах та інших гірських країнах. Серед морських палеогенових відкладів часто зустрічаються також орга­ногенні, зокрема, нумулітові вапняки. Скелі нумулітових вапняків є в Північній Африці, Середземномор'ї, Криму та інших країнах

Палеогенові відклади поширені майже на всій території України. У Придніпров'ї вони відслонюються на берегових кручах Дніпра і, особливо, повно на Канівщині. Буровугільні пласти залягають майже на всій території Українського кристалічного щита. Пов'язані з ними родовища бурого вугілля становлять Дніпровський буро-вугільний ба­сейн. У районі міст Коростишева, Олександрії буре вугілля видобувають у великих кар'єрах.

Після відкладення вугленосних верств море знову затопило територію України. Морські відклади об'єднують під назвою київської та харківської свит. Вони складені товщами піску з фосфоритами, київською синьою глиною, або мергелем, з численними раковинами молюсків, кістками риб, зубами акул, кістками черепах, рештками рослин, форамініферами та зер­нами янтарю. На київській глині лежать суглинок і глауконітовий зелений та білий кварцовий пісок. Останній відносять до полтавської серії відкладів, перехідної до неогенового віку.

На південних схилах Українського кристалічного щита до складу харківської світи входить нікопольська марганцеворудна формація. Рудні плас­ти мають потужність 1,5—5,5 м. Залягають вони серед товщі глинистих та піщано-глинистих порід.

Палеогенові відклади відіграють значну роль у будові Криму. На Керченському півострові залягає потужна майкопська серія глин із проверстками піску. Місцями в ній зустрічаються родовища нафти. Виверження наф­тових газів з майкопської товщі зумовлює діяльність грязьових вулканів. У передгір'ї Кримських гір палеогенові відклади відслонюються від Се­вастополя до Феодосії та на Тарханкутській височині. Вони складені верствами жовтуватого та рожевого вапняку, глинистих (часом глауконіто­вих) мергелів, нумулітового вапняку, білого крейдоподібного мергелю та різних глин. Вапнякові скелі в Криму виступають у вигляді гряд. В них багато печер, ніш і навісів, що утворилися в результаті вивітрювання. Пече­ри та ніші довгий час були житлом для людей кам'яного віку.

У Карпатах палеогенові відклади представлені переважно потужними верствами флішу, пісковику, кременистого вапняку та мергелю. У складі карпатського флішу поширені роговики-меніліти. Вони утворилися за ра­хунок кременистих раковин радіолярій та в результаті окременіння осадів. У відкладах Передкарпаття зосереджені родовища нафти й газу.

Крім перелічених корисних копалин, у палеогенових відкладах є родо­вища графіту (Гренландія), фосфоритів (Франція, острів Мальта, Австра­лія), нафти (Месопотамія), кам'яної солі (Каталонія), сірки (Сіцілія), янта­рю (Прибалтика), свинцевого блиску (Альпи) та ін.