Формування природи Землі в кайнозойську еру.

Остання в геологічній історії Землі – кайнозойська ера (в перекладі з грецьк. – ера нового життя). Вона настала після крейдового періоду мезозойської ери і завершується сучасною історичною епохою.

Протягом кайнозою на Землі розвинулись природні умови та форми життя незрівнянно різноманітніші, ніж у попередні ери, що призвело до створення сучасного вигляду природи нашої планети.

Структура тектоносфери в кайнозойській ері зазнає істотних змін у результаті напружених тектонічних рухів. У середземноморській та тихоокеанській геосинкліналях відбулося горотворення. Виникли грандіозні гірські хребти Альп, Піренеїв, Балкан, Карпат, Криму, Кавказу, Копетдагу, Гіндукушу, Гімалаїв, Примор'я та всього тихоокеанського узбережжя. Оновились старі гірські споруди Тянь-Шаню, Уралу, Прибайкалля, Алтаю та гірські масиви Центральної Азії. Цей етап тектоногенезу відомий як альпійське горотворення.

Гірські кряжі піднялися на дні геосинкліналей. В результаті цього в Тихому океані утворилися окраїнні моря — Берінгове, Охотське, Японське, Східне-Китайське та інші, відокремлені від океану острівними гірськими дугами Алеутських, Курільських, Японських та інших островів. Середзем­ний океан Тетіс розпався на окремі западини-моря: Середземне, Чорне, Каспійське, Аральське. Тектонічні рухи в тихоокеанській і середземномор­ській рухливих зонах тривають і досі.

На початку кайнозойської ери завершилося розчленування Гондвани на окремі материки, яке почалося ще в ранньому мезозої. В місцях опускання суші між Африкою, Антарктидою, Австралією та Індією утворився Індій­ський океан. Подібним способом утворилася південна частина Атлантич­ного океану. Індійська плита з’єдналася з гірськими кряжами та із сибірською сушею – так завершилось утворення Азії. Дальші тектонічні рухи спричинились до утворення грандіозних глибинних розломів земної кори. У процесі горотворення піднімались материки, особливо Європа, Північ­на Америка та Гренландія.

Розподіл суші та моря на початку кайнозою дуже відрізнявся від сучасного, а під кінець ери набув сучасних рис. У зв'язку з горотворчими рухами дуже посилилась вулканічна діяль­ність, про що свідчать численні споруди згаслих вулканів (Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет в Карпатах, величні згаслі вулкани Кавказу — Ельбрус, Казбек і т. д).

Клімат Землі на початку ери в наших широтах наближався до тропіч­ного. Межа тропічної зони в Європі проходила приблизно по лінії Лондон – Саратов. У другій половині ери межа ця змістилася до середземноморського узбережжя й передгір'їв Кавказу. Під кінець кайнозойської ери різко похо­лодало. На великих просторах північної півкулі настало зледеніння. Без­перервна зима тривала близько мільйона років. Крига великого зледеніння розтанула в результаті потепління, яке продовжується і в наш час. Проте зледеніння тримається ще в Антарктиді. Релікти (залишки) його збереглися також у Гренландії, на Шпіцбергені і Новій Землі, на північному узбережжі Сибіру.

Рослинність за кайнозойської ери була подібна до сучасної. Проте розміщення рослинних зон не збігалося із сучасним. На широті України росли вічнозелені ліси і чагарники. Поширені були лаври, мирти, хлібне дерево, фікуси, тропічний дуб, тиси, секвої, туї, пальми, велика тропічна папороть, бамбук. Зарості сприяли утворенню покладів бурого вугілля. Викопна рослинність раннього кайнозою була подібна до сучасної рослинності Південної Азії та Японії.

На північ від тропічної рослинної зони була зона широколистих лісів. У ній переважали листопадні породи: дуб, бук, каштан, в'яз, береза, клен, тополя; зустрічалися магнолія і гінкго, а з хвойних — секвоя, тис, ялина. Така рослинність поширювалась аж до арктичних островів.

У середині кайнозою – 35-40 млн. років тому – у складі буйних лісів тропічної зони з'явились північні форми рослин. У Південних районах теперішньої помірної зони почали формуватися степи; усе більше поширювалась трав’яна рослинність, яка оселялась на просторах, що їх звільняло море. На північ від степу продовжували існувати ліси, але в їх складі зник­ли листяні вічнозелені види. Панівними стали сосни, ялини, граб, береза. В кінці ери, 5-10 млн. років тому, північні країни вкриваються хвойними лісами. В той час (кінець неогену) у північній півкулі визначаються зони тропічної рослинності, степу, листяних лісів і тайги.

Тваринний світ кайнозойської ери вже не такий, яким він був у крейдо­вому періоді. Тепер у морях поширені велетенські, розміром із п'ятак, коре­неніжки — нумуліти. З їх черепашок утворилися потужні відклади вапняку. Стають численними молюски з класу черевоногих та двостулкових. Розви­ваються костисті риби; розповсюджуються китоподібні тварини.

На суші панівну роль відіграють ссавці. Відбувається “спе­ціалізація" видів. Під кінець першої половини кайнозойської ери вже існу­ють предки хижаків, хоботних, носорогів, з'являються напівмавпи – ле­мури, справжні гризуни. Багато спеціалізованих форм ранньокайнозойських тварин вимерло.

У другій половині кайнозойської ери тварини пристосовуються до існування в степу і лісах. Розвиваються групи коней, биків, антилоп, жираф, гієн, котячих. Під кінець кайнозойської ери існують однокопитні коні, мастодонти, справжні слони, шаблезубий тигр (махайродус).

На прикладі зміни природних умов протягом геологічної історії Землі простежується нерозривний зв'язок між тектонічними рухами, трансгресія­ми та регресіями моря, змінами клімату, осадкоутворенням та розвитком органічного життя. З кожним посиленням горотворення цілком змінювали­ся фізико-географічні умови на Землі й оновлювався органічний світ.

Наприкінці кайнозойської ери остаточно складається сучасна фауна ссавців. Великий шлях розвитку пройшли примати, з’явилась людина.

Кайнозойську еру за фізико-географічними умовами та розвитком життя поділяють на три періоди: палеогеновий, неогеновий та антропогеновий.