Конституція України

Національне цивільне законодавство є специфічною будовою, основу якої становить Конституція України - Основний Закон, Lex fundamentalis. Конституцію ще називають «ядром правової системи».

Конституція України містить 36 статей, які стосуються цивіль­них відносин. Оскільки за статтею 8 Конституції її норми мають пряму дію, вони з 28 червня 1996 року стали безпосередніми, пря­мими регуляторами цивільних відносин.¹

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» орієнтував суди на те, що Конституція має бути без­посередньо застосована у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність
додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції
чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом Ук­
раїни не врегульовані, а нормативно-правовий акт, прийнятий Вер­
ховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-
правового характеру підлягають застосуванню судами при вирі­
шенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність Додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Однак ці рекомендації не можна сприймати беззастережно. За­стосування одночасно відповідної статті Конституції і статті зако­ну, яка її конкретизує, не може заперечуватися.

Цей висновок випливає безпосередньо із норми частини 3 статті 8

Конституція Української РСР 1978 р. не була актом прямої дії, при вирішенні конкретних спорів суди не посилалися на неї.

Українське цивільне право

Конституції України: «Звернення до суду за захистом конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на під­ставі Конституції України гарантується».

Верховенство Конституція України має найвищу юри-

Конституції України ^дтнУ ^силУ ^{а Т0М}У можна говорити про її

верховенство: закони та інші нормативні

правові акти приймаються на основі Конституції і повинні від­повідати їй.

Як зазначено у вищеназваній Постанові Пленуму Верховного Суду України, «суди при розгляді конкретних справ мають оціню-вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхід­них випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії». Судо­ві рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинно­му законодавстві, яке не суперечить Конституції.

Отже, на суд було покладено обов'язок щораз проводити дуже нелегку роботу: перевіряти закон, який має застосовуватися при вирішенні спору, на його відповідність Конституції.

Це засвідчувало довіру до суду, його компетентність. Але чи може Пленум Верховного Суду України сам стояти осторонь вико­нання цього завдання? Очевидно, що ні. Місія цієї найвищої судової інституції має полягати не лише у виявленні таких невідповіднос­тей, а і у вжитті всіх можливих заходів до їх негайного усунення.

Якщо суд не може зробити відповідного висновку або один суд постановить одне рішення, а другий - протилежне за змістом, вини­кає «невизначеність» у питанні про те, чи відповідає Конституції за­кон, який підлягає застосуванню. Суд у цьому разі, як зазначено у Постанові, зупиняє розгляд справи і звертається з ухвалою до Вер­ховного Суду України, який може порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність цього закону Конституції. Верховенство Конституції означає і неможливість ратифікації Верховною Радою України того міжнародного договору у сфері регулювання цивільних відносин, який їй суперечить.

Короткий аналіз 1 • Аналіз норм, що безпосередньо стосу-

окремих ються цивільних відносин, слід почати із

конституційних норм тієї, що закріплена у частині 1 статті 3:

«людина, її життя і здоров'я, честь і гід­ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Це засадниче положення мусить братися до уваги всіма фізич-40

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ми і юридичними особами при складанні договорів, при здійс­ненні своїх прав.

«Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»,- за-исано у частині 2 цієї ж статті. Слово «відповідає» має тлума­читися буквально: держава може бути носієм обов'язку по від­шкодуванню шкоди, завданої людині порушенням її конституцій­них прав, гарантом яких є Президент України.

Слід звернути увагу на наявність у Цивільному кодексі двох нових норм прямої дії (статті 1161, 1162), які визначили відпові­дальність держави за шкоду, завдану особі при рятуванні здо­ров'я та життя іншої особи від реальної загрози, та за шкоду, за­вдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фі­зичної особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.

2. Стаття 8 Конституції проголосила принцип верховенства права, який «ви­знається і діє в Україні». Ця конституцій­на норма написана з урахуванням статті 3 Статуту Ради Європи, відповідно до якої кожна держава, яка є членом Ради Європи, ви­знає принцип верховенства права. Завдяки цій нормі Конституції України проблема принципу верховенства права перетворилася з кабінетно-академічної на прикладну'.

У чому ж полягає суть цього принципу?

Пленум Верховного суду України у п. 1 Постанови від 1 листо­пада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійснен­ні правосуддя» записав таке: «Виходячи із принципу верховенства права судова діяльність має бути спрямована на захист прав і сво­бод шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду кон­кретних справ».

Однак проблема змісту верховенства права від цих слів не про­яснилася: термін «якісний розгляд» залишився нерозкритим, крім того, вирішальне значення має віддаватися не стільки розгляду, скільки вирішенню спору.

«До верховенства права - через верховенство закону». З цим гаслом, безперечно, слід погодитись, бо у ньому закладено, насам­перед, протест проти ігнорування закону, прояви якого почастіша­ли. Але верховенство права пов'язується із застосуванням справед­ливого, розумного закону.

М. І. Козюбра. Принцип верховенства права і конституційна юрис­дикція.- Вісник Конституційного Суду України, 2000-№4-С. 28.

Українське цивільне право

В історії цивільного законодавства було чимало прикладів прийняття об'єктивно несправедливих, нерозумних законів. При­гадаймо закон, яким було скасовано спадкування (1919 р.), чи статтю 102 ЦК УРСР, яка обмежувала розмір житлової площі в будинках, належних громадянам, чи статтю 101 ЦК УРСР, яка забороняла подружжю мати у власності більше одного житлового будинку.

Правда, з точки зору панівної на той час ідеології, такі закони вважалися справедливими.

«Верховенство права - це визнання державою та її інституціями пріоритету прав людини та дотримання їх¹.

Верховенство права,- записано у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 p.- вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

«Верховенство права - це домінування розумності, справедли­вості, яка, як зазначено у цьому ж рішенні Конституційного Суду України, є одним із загальнолюдських вимірів права. Верховен­ство права - це такий порядок, яким утверджується добросовіс­ність у відносинах між людьми, незалежно від того, чи діють вони під маскою фізичної чи юридичної особи.

Хоча принцип верховенства права одержав законодавче закріп­лення лише у 1996 p., не можна сказати, що мова йде про абсолют­но нове для нас юридичне явище. Суди і раніше використовували критерій справедливості, добросовісності та розумності при вирі­шенні спору, який виникав із відносин, неврегульованих ні зако­ном, ні договором.

Саме ними послуговувалися суди і при застосуванні оцінюва­них понять (наприклад, «неналежне», «тривалий», «достатній» тощо), при вирішенні справи про зменшення розміру неустойки чи про розірвання договору, про поділ спадщини між спадкоєм­цями чи про задоволення вимоги, поданої після спливу позовної давності.

Верховенство права - це неможливість фетишизації формаль­них правил поведінки, недотримання яких недобросовісна сторона прагне використати у своїх інтересах.

¹ М /. Козюбра. Цит. праця.- С. 29; Петро Стецюк. Основи теорії конституції та конституціоналізму.- Частина перша.- Львів, 2003.-С. 114.

Розділі- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

На ім'я фірми надійшла цистерна з пальним. Однак виявило­ся, шо в ній не пальне, а водяна суміш. Залізниця відмовилася скласти і видати комерційний акт, у якому була б зафіксована ця обставина.

У матеріалах справи є висновок хімічної лабораторії про те, шо в цистерні вода із запахом бензину, а також акт про справжнє наповнення цистерни, складений представниками одержувача та кількома працівниками міліції.

Залізниця злила цистерни, про що було зроблено відповідну відмітку в документах. Однак одержувач діяв не за інструкцією: не оскаржив відмо­ву залізниці скласти і видати комерційний акт; сам склав акт без участі належних посадових осіб. Хоча факту обману не заперечував ніхто, кримінальна справа за цим фактом пору­шена не була.

У цій ситуації відмова в позові за формальними підставами фа­ктично прикривала протиправну поведінку недобросовісної сторо­ни, була актом своєрідного заохочення непорядності.

Позов підлягав задоволенню на підставі статті 8 Конституції України, однак цього не сталося.

Великим уроком нового розуміння принципу верховенства права стало рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Су­ду України від 3 грудня 2004 р. у справі за скаргою довіреної особи кандидата у Президенти України В. А. Ющенка на бездіяльність, дії та рішення Центральної виборчої комісії, у якому вперше у судовій практиці містилося посилання на статтю 8 Конституції України.

В окремих випадках закон, встановлюючи загальне правило, надає суду право відступити від нього, якщо цього вимагають ін­тереси другої сторони, що заслуговують на увагу.

Наявність цього інтересу визначається судом саме з врахуван­ням верховенства права. Так, поряд із забороною односторонньої зміни умов договору, суд має право за вимогою однієї із сторін змінити його зміст у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК).

Як зазначено у частині 3 статті 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Поряд із чітким визначенням розміру обов'язкової частки у спадщині суду надано право зменшити її, з врахуванням обставин, Що мають істотне значення. Істотність інтересу, істотне значення

Римське цивільне право

певної обставини суд визначатиме саме з точки зору верховенства права.

Чи може суд відступити від трафарету норми закону, якщо у ній це право суду спеціально не застережене?

Чи може, наприклад, суд збільшити розмір обов'язкової частки у спадщині для дружини, яка сорок років вела домашнє господар­ство, чи для сина, хворого на туберкульоз?

Поділ спадщини між спадкоємцями за законом у рівних част­ках, як це зазначено у статті 1207 ЦК, може бути справедливим в одних випадках і несправедливим - в інших, якщо, наприклад, хтось із спадкоємців є інвалідом дитинства чи важко хворим, а об­сяг спадщини є незначним.

Те ж стосується і поділу квартири у державному житловому фон­ді, яка була предметом найму: точний її розподіл між членами сім'ї без врахування хвороби, інвалідності, інших особливих обставин життя когось із них може також вважатися несправедливим.

Отже, проявом верховенства права є і вихід суду за межі трафа­рету норми закону, яка є несправедливою для конкретної життєвої ситуації.

М., падаючи, рефлекторно вхопився за С. У результаті падін­ня С. одержав важкий перелом тазо-бедрового суглоба. М. має достатньо високий заробіток, С, навпаки, живе в ма­теріальній скруті.

З точки зору закону, маємо випадок, за який М. відповідаль­ності не несе. З точки зору верховенства права, суд може присудити з нього на користь С. відповідну грошову суму на покриття витрат на лікування.

Але достатньо поміняти М. та С. місцями, і ми неодмінно ска­жемо, що норма, за якою відсутність вини С. виключає його відпо­відальність, є справедливою.

Отже, одна і та ж норма може бути справедливою в одній жит­тєвій ситуації і несправедливою - в іншій. Засобом виходу із цієї колізії і є застосування верховенства права.

Можна змоделювати ще багато інших життєвих ситуацій, для яких «тверде» застосування закону, без будь-якої корекції щодо обставин справи було б несправедливим.

Закон - це правило поведінки, яке стосується усіх можливих, дотичних до його змісту відносин. Такий широкий спектр його дії неодмінно призведе до «зустрічі» на його шляху нетотожних, не­типових життєвих ситуацій, які будуть відрізнятися особливістю 44

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

б'єктів, особливими умовами здійснення прав та виконання обо­в'язків.

Чи слід втискати їх, таких різних, у прокрустове ложе загально-однакового для всіх законодавчого регулювання? З точки зору статті 8 Конституції України,- ні.

Закон - це мінімум справедливості. Решта має бути заповнена за допомогою дії принципу верховенства права.

Держава,- писав С. Дністрянський,- мусить дати судді право заступити законотворця і вирішити правні випадки не за думкою старого закону, а так, як вирішив би його законотворець, коли б він, видаючи правну норму, знав би про цей випадок. «Суддя сто­їть на сторожі права навіть проти законів».¹ Отже, С. Дністрян­ський не вважав за можливе застосування судом норми, неспра­ведливої до конкретної справи.

Як зазначає Станіслав Шевчук, на зміну старій ліберальній ідеї про захист прав людини на підставі закону приходить експеримен­тальна ідея про необхідність захисту прав людини від закону, але на підставі конституційних або конвенційних норм про права лю­дини. І далі автор пише: «Фундаментальні принципи мають вищу юридичну силу, ніж звичайне законодавство».²

Принцип верховенства права має одночасно здійснювати функ­цію своєрідного допінгу, що мав би стимулювати нормотворчі ор­гани до постійного удосконалення, гуманізації актів цивільного законодавства.

Для того, щоби принцип верховенства права визнавався, по­трібне чітке усвідомлення його змісту. А для того, щоби діяв,- по­трібна насамперед чітка позиція Верховного Суду України.

Суд - це орган правосуддя. «Судити за правом» - це не синонім «судити за законом». Проте у судовій системі і далі панує позити­вістське світосприйняття.

Суддя Верховного Суду України Д. Д. Лилак пояснює цю ситу­ацію колізією статті 8 та статті 129 Конституції. Остання визначи­ла принцип законності як одну із основних засад судочинства. Од­нак колізії між цими конституційними нормами немає. Оскільки принцип верховенства права сформульований в Основному Законі, вирішення справи відповідно до нього не є відступом від прин­ципу законності.

Див.: Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю. С. Шемшучен-«•-К., 1998.-С. 233-234.

г Сманіслав Шевчук. Порівняльне прецедентне право з прав людини.--, 2002.- С. 16-17.

У статті 2 Закону «Про судоустрій України» завданням право­суддя названо здійснення його на засадах верховенства права.

Висока місія правосуддя має спонукати суд до такого застосу­вання норми закону, щоби його рішення було розумним і справед­ливим саме у спорі між конкретними особами.

Принцип верховенства права є інструментом не лише у руках суду. Він, як засвідчила Постанова Верховної Ради України від 27 листопада 2004 р. «Про політичну кризу в державі, що виникла у зв'язку з виборами Президента України», має всеосяжну дію, проникаючи в усі сфери суспільного життя¹.

3. Стаття 13 Конституції визначає об'єкти права власності
Українського народу, право користування ними кожним громадя­
нином України.

У ній кожен власник визнаний носієм обов'язків, одним із яких є неможливість використовувати власне майно на шкоду людині і суспільству.

У частині 4 цієї статті усі суб'єкти права власності визнані рів­ними перед законом.

4. Стаття 14 Конституції визнає землю об'єктом права влас­
ності і гарантує здійснення цього права.

5. Заборона цензури (стаття 15) є одним із чинників свободи
творчості (стаття 54).

6. За статтею 21 Конституції усі люди є вільними та рівними
у своїй гідності та правах. Такими, що суперечать цій нормі, є до­
говори та інші правочини, які особа вчинила помимо своєї волі.

Однак рівність у гідності та правах не означає рівності взагалі.

«Сама природа дбає за те,- писав Іван Франко,- аби між людь­ми не було рівності». Якщо би вона була, це було б для людей найбільшим нещастям,- вважав він.

Прикладом такої псевдорівності, тобто зрівнялівки, було, між іншим, запровадження рівної для більшості людей пенсії, рівного розміру житлового будинку, рівної площі квартири у фонді держав­ного житла, яка здавалася в найм.

Права людини у статті 21 Конституції проголошені невідчужу-ваними та непорушними. Непорушними не в тому сенсі, що не можуть бути ніким порушені, адже забезпечити це неможливо. А в тому сенсі, що порушення прав людини має неодмінно викликати відповідну реакцію держави.

Ромовська 3. В. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина // Вісник Верховного Суду України, 2004.-№12.-С. 5-8.

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Невідчужуваність не є рисою усіх прав, які людина може мати. А лише тих прав, які належать їй саме як людині, а не як власни­кові чи підприємцеві або як стороні за договором.

7 У наступних статтях Конституції подається зміст прав люди-

серед яких чільне місце посідає основне - право на життя.

Аналіз цього та інших прав людини буде зроблено у наступно­му виданні.