На українських землях до початку XX ст.
До числа перших актів, які регулювали цивільні (у нинішньому трактуванні) відносини, відносять Статут Володимира Святославовича. У ньому визначався порядок вирішення спорів між родичами стосовно спадщини, наслідки пограбування покійників, нищення хрестів на могилах і дорогах, псування церковних стін.
У Статуті Ярослава Мудрого визначалися, зокрема, наслідки нанесення тілесних ушкоджень та пияцтва.
Ці Статути, як згодом і інші правові акти, були написані староболгарською мовою, яка на той час вважалася літературною і звалася старослов'янською або церковнослов'янською. Ця мова,- зауважує професор О. О. Шевченко,- стала недоторканною святістю і завдала величезної шкоди розвиткові української мови і всієї української культури. Вона була «книжною» мовою аж до Івана Котляревського, котрий підніс народну мову, якою наші предки користувалися віддавна, мову, дану нам Богом, до рівня мови літературної.
«Поки сонце в небі сяє, тебе не забудем» - дякував йому за це Тарас Шевченко.
У Київській Русі чинними були грецькі Номоканони (у перекладі Кормча книга, від слова «кермо», «кормило»), які потрапили через Болгарію з прийняттям християнства. Еклога (частина Кормчої книги) містила 18 титулів, з них 16 були присвячені цивільному праву (дарування, інші види договорів, спадщина, опіка).
Обсяг рецепції Візантійського права у часи Київської Русі,- як зазначає О. О. Шевченко,- був незначним. Рецепція не заглушувала розвиток українського національного права, а збагачувала його новими засадами, даючи йому можливість розвиватися на національній основі, не втрачаючи свого національного характеру.'
Руська Правда |
Предметом національної гордості, засобом утвердження гідності українців є Руська Правда1.
В українській мові, як зазначає Миро Прадум, правдою позначаються два поняття: поняття права, закону і поняття істини. Слово це поєднує імена сонячного чоловічого начала («Ра») і волочого жіночого начала («Да»). За О. П. Знайком, воно утворилося з прадавнього словосполучення «пра-в-да», яке означає «дитя неба», тобто божественну істину і водночас вищий (небесний) закон2.
Джерелами Руської Правди були князівські та церковні статути, звичаєве право, візантійське право.
Дослідники відзначають прогресивність Руської Правди порівняно з тогочасним західноєвропейським правом. Особливо яскраво це простежувалося на правовому становищі жінки. Жінка була наділена цивільною правоздатністю, на відміну від становища жінки за римським та старонімецьким правом.
У Руській Правді проводилося розмежування майна, яке дружина одержувала за законом, і яке їй подарував або заповів чоловік. Майном, яке їй заповів чоловік, дружина мала право користуватися пожиттєво. Після її смерті воно передавалося дітям. Віном, тобто частиною майна, яке дружині подарував чоловік, вдова могла розпорядитися на власний розсуд. Дружина мала право залишитися у домі померлого чоловіка, незважаючи на протести спадкоємців: «маеть она на вдовином столци мешкати до свого живота, а если похочет она замужь пойти, и они мают венец заплатити подлугь обичая правь земских».
Обмежувалося свавілля чоловіка при складанні заповіту. Він міг заповідати лише тим, хто був визначений спадкоємцем у законі. Лише на користь церкви можна було заповідати за наявності інших спадкоємців за законом. Батько мав розподілити своє майно серед синів, а боярин - і серед дочок.
Мати-вдова могла заповісти своє майно (материзну) всім дітям або тому із них, хто буде її утримувати. Вона могла обійти сина, заповівши майно дочці, отже, материзною жінка могла розпорядитися більш вільно, ніж чоловік отчиною.
Діти-наложниці після смерті свого батька і пана не одержували спадщини, але разом з матір'ю ставали вільними («задници им не имати, но свобода имь с матирю»).
У Руській Правді удар батогом вважався не лише злочином
1 Історія українського права / За ред. О. О. Шевченка- К., 2001.-С. 14-15.
В ту епоху термін «руський» застосовувався лише до Київської Русі. Миро Прадум. Нація золотих комірців.-Тернопіль, 1994.- С. 115.
Українське цивільне право
проти здоров'я, а й приниженням честі. Помста допускалася лише як акт виконання вироку суду, а не власне як помста. Громада платила штраф, якщо вона відмовилася шукати злодія чи вбивцю або не відвела від себе сліду, що привів до неї.
Власник речі мав право вимагати її повернення від володіючого невласника, з виплатою компенсації за користування нею.
Спадкування проводилося за заповітом або за звичаєм, тобто, як ми сьогодні говоримо,- за законом.
У Руській Правді регулювалися договірні відносини (купівля, позика, поклажа), а також встановлювався обов'язок відшкодувати завдану шкоду.
У разі продажу чужої речі договір вважався недійсним.
Князем Володимиром була замінена смертна кара на грошовий штраф. Злодія можна було скарати на смерть лише тоді, коли його схопили вночі на місці злочину.
У Руській Правді містилися норми про опіку. Якщо вдова виходила заміж і перебиралася у маєток чоловіка, то опіку над дітьми та майном мали здійснювати родичі першого чоловіка.
Руська Правда - перше писане зведення руського (українського) світського права,- залишається, попри відчайдушні намагання північних сусідів приписати собі нашу історію, потужним джерелом української національної самосвідомості.
Литовські статути 1566 та 1588 років |
Руська Правда, що виникла на тому ж Грунті, на якому розвинулося згодом Литовсько-руське право, стала, за словами члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук М. О. Макси-мейка (1870-1941 pp.), вихідним началом його розвитку.1
Ознайомлення з Литовськими статутами, цими дуже цікавими і важливими, у плані утвердження національної гідності та самоповаги, історичними документами, дає підстави для багатьох висновків, зокрема, такого, що вони були написані староукраїнською мовою, яка була державною мовою у Великому князівстві Литовському.
Литовські статути буквально всипані словами, словосполученнями, які і тепер використовуються в Україні, або принаймні в окремих її регіонах, чи були дещо модернізовані під впливом часу.
Ось деякі з них із Статуту 1566 року: «Чиним явно всим вобець (разом.- 3. Р.) и каждому зособна». «Вси земли кунему належачеє
Розділ 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
будуть», «шлюбуєм», «хотя би се дотикало», «шкода», «зрада», «зрадливе», «слушне», «приходять», «справоватися», «лепшая без-печность», «учинок», «своєю», «але», «печати наши», «тестамен-ти», «на заставу», «мовити», «миндзаре (гроші.- 3. P.), «іншою реч», «маетность», «звиклость», «нихто ни за чий виступ», «людей цнотливих», «одним тим правом судитися маєм», «где ж би се трафило», «вбогий», «мито», «стодоли», «корчми», «стави», «митники», «гати гатити», «кгвалт», «куплене збоже», «стеречи боронити будем», «справовали прикладом», «намовляти», «звичай», «вси», «понехавши своє», «аби вси посполити люди», «давати не маєм», «мешкаючи», «всим станом», «шафовати», «шафунок», «каждий мает моц о речах своих рухомих тестамент чинити», «жито», «слушний довод», «естли би рана била на твари (обличчя.- 3. P.), «сорок коп. грошей платити», «злий умисел», «паробок», «войт», «пушкар», «гафтар», «машталор», «кравець», «золотар», «коваль», «столяр», «гончар», «челядин», «челядь», «пенези» (гроші.- 3. P.), «пограбил людей на поли», «злочинство».
У цьому Статуті неодноразово вживалися такі словосполучення: «земли украинние», «земли того неприятеля нашого Московського».
У Литовському статуті 1588 року впадають у вічі такі слова та словосполучення: «вимовляти», «врядники», «визволяти», «дерево на будование», «позволяти маєм», «господар», «моцний», «ничого», «аренда», «наймовати», «порука», «ручити», «албо» (або.- 3. P.), «бити казал», «зуфалсто», «шкоду оправити», «належати будети», «при поступках правних», «стольмах» (стельмах, майстер, що виготовляє колеса.- 3. P.), «муляр», «отчич» (той, хто пішов від свого пана.- 3. P.), «повинни будуть», «рахуючи от заложенья позву» тощо1.
У Великому князівстві Литовському існували такі ж порядки, як і у Київській Русі. Тому до Литовських статутів були перенесені норми, які визначали майнові відносини, зокрема спадкові.
Берестейській пан Ян Юрійович Ільінича подав скаргу Великому князю на те, шо батько обійшов його у заповіті, усунувши * І ' від спадщини без будь-якої вини з його боку. Великий князь наказав допустити його до спадкування разом з іншими братами2.
Максимейко М. О. «Русская Правда» и Литовско-русское право.-В кн.: Академічна юридична думка / За ред. Ю. С. Шемшученка.- К., 1998.-С. 307-315.
' Див.: Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х томах. Том 1. З найдавніших часів до початку 20 ст. / За ред. В. Д. Гончаренка.-К., 2000.-С. 94-134.
" Максимейко М. О. Цит. праця.- С. 313.
Українське цивільне право
Таке вирішення справи не втратило цінності і сьогодні, служачи історичним орієнтиром при вирішенні питання щодо можливості корекції волі спадкодавця за позовом одного із спадкоємців.
Литовські статути містили також особливі правила розпорядження материзною.
Ці та інші норми, як відзначав М. О. Максимейко, дають право переконатися у чудовій подібності між Руською Правдою і Литовсько-руським правом, оскільки вони виникли на одному і тому ж грунті.
Глибоке вивчення Литовських статутів дало можливість М. О. Максимейку ще у 1904 році зробити висновок про те, що «литовсько-руська і московська правові системи є не послідовними стадіями руського права, а різними його типами»1.
Пакти й Конституції Цей документ був складений гетьманом законів та вольностей Пилипом Орликом 5 квітня 1710 року у Війська Запорозького місті Бендери, який був переконаний у
тому, що незабаром повернеться на батьківщину, де документ мав набути юридичну силу для всієї України. Тому у момент його складення він вважався цілком реальним, а не теоретичним проектом, яким він став згодом, коли повернення Пилипа Орлика на Україну стало неможливим.
Як зазначав академік В. П. Василенко, Пакти цікаві не лише як вияв прагнень української старшини, але і як перший конституційний акт в Україні, яким було підведено юридичну основу під державний устрій України2.
1 Цит. за: Академічна наукова думка.- К., 1998.- С. 38.
2 Василенко В. П. Конституция Филиппа Орлика / Академічна юри
дична думка.-К., 1998-С. 141.
Василь Прокопович Василенко народився 2 лютого 1866 року у с. Ес-мань Глухівського повіту. У 1907 році за антиурядові публікації був засуджений до позбавлення волі. З проголошенням УНР був членом Генерального суду. В 1918-1924 викладав у Київському університеті та інших інститутах. У 1920 обраний академіком Української академії наук, у 1921 обраний Президентом УАН. У 1924 - засуджений на 10 років, але того ж року був помилуваний. Основна заслуга В. П. Василенка полягає у тому, що він переконливо довів: українське право слід вивчати як таке, що має свій самостійний інтерес для правника, історика, соціолога. В. П. Василенко помер 3 жовтня 1935 року у Києві. Після смерті його діяльність була негативно оцінена, а наукові праці вилучені з обігу. Наукова і громадсько-політична реабілітація В. П. Василенка, автора кількасот наукових праць, відбулася лише через 40 років (Див.: Там само.-С. 133-134).
Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
«Його ясновельможності Закон» містив кілька норм, які певною мірою стосувалися цивільних (у нинішньому розумінні) відносин1.
Управителем військової скарбниці, млинами, військовими доходами міг бути муж знатний, заслужений, маєтний, прямодушний». Отже, майном Війська Запорозького не міг управляти той, хто не мав цих чеснот.
У разі звинувачення у незаконних витратах управитель мусив відшкодувати їх власним коштом.
Полковникам, сотникам, отаманам не дозволялося залучати козаків до виконання домашніх робіт без оплати, а також увільняти їх від служби заради приватних доручень.
Для розвезення листів, за прикладом і звичаєм зарубіжних країн, передбачалося запровадження державних гінців за казенний кошт.
Висока оцінка цієї першої в Європі Конституції українськими вченими-емігрантами, які ставили її вище від Французької Конституції 1789 року, викликала в УРСР реакцію «ображених», адже її автором був «поплічник зрадника Івана Мазепи». Голосом мерців з імперіалістичної підворотні» були названі їхні праці2.
«Права, Данило Апостол, обраний гетьманом у
за якими судиться 1728 р., у проекті нового договору з
малоросійський народ» Петербургом поставив вимогу, щоб
«український народ судився по своїх правах, у своїх судах».
На той час український народ судився за різними правами: Магдебурзькими, Саксонськими, Литовськими статутами, які іноді суперечили один одному.
Указом цариці Анни Іоанівни 1734 р. було доручено перекласти «три малоросійські права» та звести їх в один кодекс.
Робота була закінчена в 1743 р. До Сенату вона потрапила лише в 1743 р. УВАГА. Але про Кодекс було забуто. І аж у 1756 р. Сенат повернув його гетьману Кирилу Розумовському. Ним було зроблено кілька невдалих спроб затвердити «Права...» на зібраннях генеральної та полкової старшини, значну частину яких задовольняв Литовський статут.
1 У Пактах йшлося про нечестиві наміри Царства Московського, про плату злом за добро, деспотичне московське правління, про потребу звільнення від московського рабства, ярма. Текст цього історико-правового документа див.: Хрестоматія з історії держави і права України / За ред. В. Д. Гончаренка.- К., 2003- С. 110-124.
Цит. за кн.: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України.-К., 1968.-С. 17.
Українське цивільне право
Смерть цариці Єлизавети, скликання загальноімперської законодавчої комісії, яка мала забезпечити введення загальноросійсь-кого права на Україні, смерть гетьмана та ліквідація Гетьманщини - все це позбавило сенсу повернення до питання про Кодекс.1
«Права, за якими судиться малоросійський народ», за словами академіка Юрія Шемшученка, є етапною подією у становленні української правової системи.2
«Права...» відрізнялися своєю оригінальністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, що і було причиною їх незатвердження.3
Кодекс складався не лише з численних запозичень із Литовського статуту, в ньому були норми козацького звичаєвого права та оригінальні новели.
Цей «Маніфест прав і вольностей», як його назвав Кирило Ви-слобоков, був написаний високоосвіченими людьми, більшість з яких - випускники Києво-Могилянської академії. Це зумовило високий рівень його правової культури.
Дослідниками «Прав...» були: О. Кістяківський4, А. Яковлів5, М. Чубатий6, М. Васильченко7, В. Мєсяц8, А. Ткач9, К. Висло-боков °, В. Кульчицький", І. Бойко12 та інші.
1 Див.: А. Й. Пашук. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в
XVII-XVHI ст.- Львів, 1967.-С. 91.
2 Див.: Права, за якими судиться малоросійський народ. Передмова,-
К., 1997.- С. VII.
3 Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: східна традиція.-
Одеса, 2000.- С. 222.
Кистяковский А. Права, по которьім судится малороссийский народ// Университетские известия- К., 1875- Кн. IV, VII, VIII—XI.
Яковлів А. Український Кодекс 1743 р. «Права, по которьім судится малороссийский народ». Його історія, джерела та систематичний виклад змісту.-Мюнхен, 1949.
Чубатий М. До історії кодифікації українського права XVIII ст. // Праці Українського Історично-Філологічного Товариства в Празі.- Прага, 1943.
7 Васильченко М. Матеріали до історії українського права.- К., 1928.
8 Месяц В. Д. История кодификации права в Украине в первой поло-
вине XVIII в.- К., 1963.
Ткач А, П. Історія кодифікації дореволюційного права України.- К., 1968.
10 Вислобоков К. А. Визначна пам'ятка українського права: джерела,
зміст, система та соціально-політичні передумови створення // Права, за
якими судиться малоросійський народ.- К., 1997.
11 Кульчицький В. С. Кодекс українського права 1743 р. // Право Ук
раїни, 1994.-№9.
12 Бойко І. Й. Держава і право Гетьманщини. Навчальний посібник.-
Львів, 2000.
Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
Цивілістичний матеріал починається у «Правах...» з Глави одинадцятої: - «Про опікунів та їх опіку над сиротами, також про нероздільні маєтки братів та сестер дорослих з недорослими і про поділ між ними».
У ній були визначені правила щодо опіки. Опікуном (пристав-ником або пістуном) вважався той, хто мав піклуватися про «недорослих» дітей, щоби вони одержали добре виховання і щоби батьківський маєток не був «всуе расточаемо». Опіка тривала до повноліття (18 - для чоловіків), а для жінок - допоки не будуть видані «в замужество».
Відповідно до Глави дванадцятої «Про тестаменти та духовні записи», кожен мав право скласти заповіт на свій маєток. Але з цього загального правила було зроблено кілька винятків. Не мали права на заповіт, зокрема, злочинці проти Государя, «безчестньїе и к смерти приговоренньїе», німі та глухі від природи і сліпі від народження, «умалишенньїе и природньїе дураки, поки в лишеній ума суть».
Встановлювалися умови дійсності заповіту. Так, недійсним визнавався заповіт без дати або з підчищеною датою.
Заповіт мав бути підписаний самим заповідачем та урядовою або неурядовою, але чесною персоною.
Заповіт особи під час воєнного походу або під час «моровой язвьі» міг бути оголошений нею усно, з наступним його написанням хоча б двома чесними персонами, підтвердженими під присягою.
Глава тринадцята мала назву «Про спадкування маєтків по низхідній, висхідній та побічній лінії споріднення і по усиновленню від бездітних, а також про батьківську владу над дітьми». У ній визначався, за нинішньою термінологією, порядок спадкування за
законом.
До побічних спадкоємців по лінії батька були, зокрема, віднесені «стрьій или дядя, отцов брат», а по лінії матері - «вуй или дядя, материн брат». Ця норма цікава і з точки зору мови, оскільки засвідчує, що слова «стрий (стрийко)», «вуй (вуйко)» не є галицьким діалектом.
У Главі чотирнадцятій «Про продаж, купівлю, викуп, дари та про диспонування, тобто про розпорядки іншим чином маєтками та про різні записи» маєтки поділялися на нерухомі та рухомі; на ті, що одержані у спадок, або набуті власним промислом.
Нерухомим маєтком вважалися: села, фільварки, хутори, ниви, ліси, поля, луки, будинки, кам'яні будівлі та ін.
Розпорядження рухомими або нерухомими маєтками могло
Українське цивільне право
здійснюватися шляхом продажу, купівлі, викупу, дару. Ці договори мали бути записані «в уряді».
Цікавим є запис у пункті 1 артикулу 16: обіцяння, на словах чи із жарту або в п'яному виді вчинені, нікого не зобов'язують передати обіцяний дар.
У Главі п'ятнадцятій «Про маєтки і речі, які передаються в найм або у відкуп» міститься чимало норм, які відтворені у сучасному українському законодавстві: щодо утримання найнятого майна, щодо ризику випадкової загибелі речі, щодо збереження чинності договору у разі смерті наймодавця тощо.
Глава шістнадцята мала назву «Про борги, заклади, поруки, поклажу та про арешт».У ній, зокрема, цікаво було визначено обов'язок щодо форми договору позики: оскільки щодо боргів виникають різні спори та сумніви, особливо якщо на ці борги немає ні письмових, ні інших достовірних доказів, тому ніхто не може без позикового листа нікому грошей або чого іншого позичати ціною понад дванадцять «рублей».
В артикулі 5 визначена була незаконність ігор в карти за гроші: «Оскільки при іграх в карти, в кості виникають великі сварки, бійки, побої, а іноді навіть убивства, а ті, що грають, програють свої, батьківські або позичені гроші та маєтки, чим приводять до крайньої нужди, тому ні в яких домах і місцях ніяких ігор за гроші не бути, всяким військовим та міським урядникам слідкувати за цим, під зарукою і жорстоким штрафом такі ігри забороняти».
У пункті 1 артикулу 15 містилося таке розмежування між процентом і лихвою: процент і лихва, хоча і означають, що хтось бере більше, ніж позичив, однак як правничий термін процентом називалося те, що дозволено правом брати понад позичену суму - восьмий процент; лихвою є те, що немилосердні «лихоимцьі» «истязуют» понад це правило, боржникові - на зло, а собі - на прибуток. Передбачалася можливість переведення боргу на іншу особу. Боржник міг бути заарештований за борги. Віритель міг взяти собі його «на вислугу», вираховуючи за рішенням суду певну частку з суми боргу за кожен рік. Одночасно він мав обов'язок забезпечити його їжею та одягом.
Глава сімнадцята мала назву «Про справи земські». У ній визначався порядок визначення меж, повноваження «межників», наслідки захоплень та орання чужої землі, наслідки знайдення скарбу чи загубленої речі. Так, якщо протягом п'яти років ніхто не признавався до знахідки, яка мала бути передана урядові, то вона мала бути розділена на три частини: одна передавалася церкві, друга - суду або володільцеві, а третя - тому, хто знайшов.
Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
Глава вісімнадцята «Про портові ріки, повені, затоплені товари, ріки суміжні, млини, ставки і затоплені сіножаті» визначала порядок спорудження плотин, загат, належність товарів, викинутих на берег в результаті повені, право ловлі риби, порядок користування млинами.
Глава дев'ятнадцята визначала наслідки порубки чужого лісу, псування бортного дерева, ловлі дикого звіра на чужій землі.
Дуже цікавими є «правила добросусідства», як ми їх називаємо сьогодні. В пункті 1 артикулу 13 було записано: кожен може будувати на власній землі вільно і вгору вивести, як захоче, хоча б і в три «жилля», тільки щоб через це не відняти світла вікнам сусіднього будинку, і особливо, щоби ніхто у своїх хоромах не будував вікон на чужий двір, через які викидалась би усяка нечистота. Але якщо для освітлення цих хоромин потрібне було б це вікно, воно має бути зроблене під стелею, а не на звичайному місці.
Від сусідської огорожі дерево могло бути посаджене не ближче як за три аршина (один аршин - 71,12 см).
Сусід мав право привласнити плід, який впав на його землю із гілки, що простяглась над нею, але не мав права сам зривати його.
«Права...» визначали і порядок будівництва на межі, а також правила будівництва хлівів, інших споруд, наслідки заволодіння чужою землею.
Зміст «Прав, за якими судиться малоросійський народ» засвідчує не лише високу культуру авторів цього історичного документа, а й народу, для потреб якого він був призначений,- народу тямущого, письменного, роботящого.
Зібрання малоросійських Зібрання малоросійських прав тривалий
прав 1807р час не було відоме дослідникам права.
У 1957 році його виявив у Центральному
державному історичному архіві СРСР в Ленінграді і сфотографував професор А. П. Ткач1. Саме йому ми завдячуємо і започатку-ванням наукових досліджень цього важливого історико-правового документа.
Укладачем Зібрання малоросійських прав був Ф. І. Давидович, який зібрав правові норми, що були чинними на той час на Лівобережній та Правобережній Україні. «Зібрання» містило 1377 параграфів (статей).
Нелин А. Н. Собрание малороссийских прав 1807 г., его содержание и значение. Автореферат канд. дисс. ...- К., 1990.— С. 3.
.' 23
оаїнське цивільне право
Складаючи проект цього Зібрання, Ф. І. Давидович зліва від тексту, на відведених для цього полях вказував на джерело, з якого взята була відповідна норма. Таких посилань було 1255, з них: на Зерцало Саксонів - 457, на Литовський статут - 515, на право Хельмінське - 224, на право Магдебурзьке - 58.
Зібрання малоросійських прав 1807 року складалося з трьох частин, викладених у 42 розділах.1
У першій частині містилися розділи про народження, стать, вік, фізичну і моральну здатність до укладення договорів, про шлюб, дітей, родину, опіку.
Частина друга була присвячена дітям і правам, «через них набутим», договорам, наслідкам недозволених дій.
У третій частині розділи мали такі назви: «Про володіння і власність»; «Про володіння і привласнення речей, що не мають воло- дільця чи покинуті»; «Про ловлю звірів»; «Про здобич»; «Про набуття власності через посередництво»; «Про давність володіння і прострочку»; «Про спадщину»; «Про дарчі записи»; «Про купівлю і продаж»; «Про позички і позику»; «Про перепродаж»; «Про договори, засновані на ризику»; «Про договори про передачу майна на зберігання»; «Про забезпечення»; «Про відібрання і протести»; «Про договори між господарем і слугою»; «Про уповноваження»; «Про спільне володіння по праву спадщини»; «Про розподіл спільної власності»; «Про спільну власність взагалі»; «Про поземельне і оброчне право»; «Про повернення власност» і; «Про право на закладній»; «Про форму»; «Про право на відрахування»; \ «Про право на викуп»; «Про позичку і право користування чужим майном»2.
Зміст Зібрання малоросійських прав засвідчив збереження правових традицій Київської Русі, запозичення норм римського, німецького, польського, литовського права, тобто його європейську зорієнтованість. Водночас Зібрання стояло набагато вище від Литовського статуту не лише за структурою, а й за змістом.
Зібрання малоросійських прав значною мірою суперечило існуючій на той час системі російського феодального права. І саме в цьому полягала причина його незатвердження.
Норми Зібрання були більш буржуазними, більш пристосова-
1 Зібрання малоросійських прав 1807 р. (витяги) див.: Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. Т. 1 / За ред. В. Д. Гончаренка-К., 2000.- С. 220-228.
•"• 2 Цит. за: Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України-С. 148-149.
Розділ 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
ними до регулювання саме капіталістичних відносин1, а отже, більш прогресивними.
Велика кількість статей Зібрання малоросійських прав перегукується з проблемами сьогодення. Так, дитина вважалася носієм окремих цивільних прав з факту народження. Значна кількість норм була присвячена володінню, яке трактувалося зовнішньою формою власності. Володілець мав перевагу перед тим, «хто шукав своє». Спір про власність суд розглядав лише після вирішення питання про володільця речі.
Речі, як і тепер, поділялися на рухомі та нерухомі. Нерухомі, у свою чергу, поділялися на набуті та родові.
Родовим вважалося майно, одержане за батьківським чи материнським заповітом або за законом; одержане як придане дочки; одержане від батьків внаслідок виділу частки.
У систему речових прав входили: право володіння, право власності, право застави та право на чуже майно.
Володіння ділилося на повне і неповне, законне і незаконне, а також на недоказане.
Право власності припинялося у разі вчинення важкого злочину, змови та бунту проти Государя, порушення загального спокою, фальшивомонетництва, зради, здачі фортеці, подання фальшивих документів, втечі зі служби.
Вдова шляхтича втрачала право власності у разі одруженням з простолюдином.
Учасниками договірних і недоговірних зобов'язань могли бути лише дієздатні. У Зібранні містилися усі класичні види договорів. Визначалася форма договорів: усна та письмова.
Зібрання малоросійських прав серед пам'яток права України займає особливе місце. Оскільки у ньому були систематизовані чинні на той час норми цивільного права, Зібрання малоросійських прав можна вважати першим Цивільним кодексом України2.
«Для мене нема жодного сумніву, що культура українська за всі старі віки, аж до XIX віку, завше була значно вищою од культури московської»,- писав Іван Огієнко.- Якою би вона була зараз,- риторично запитує автор,- коли б ми творили її увесь час вільними руками».3
\ Нелин А. И. Цит. праця.- С. 8, 22.
" Нелин А. И. Цит. праця.— С. 17; Харитонов Е. О., Саниахметова И. А. Гражданское право Украйни. Учебник.-Х., 2004.- С. 55.
Іван Огієнко (Митрополит України). Українська культура.- К., 2002.-С. 123.
Українське цивільне право
Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
В. Регулювання цивільних відносин у дорадянський і радянський періоди XX ст. |
Третій Універсал Української Центральної Ради |
Історія українського цивільного законодавства XX століття була розпочата Третім Універсалом Української Центральної Ради 7 (20) листопада 1917р. Хоча Україна за цим Універсалом мала статус автономії, у ньому було оповіщено таке:
«Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі й инші землі нетрудових хазяйств сільсько-господарського значіння, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі - касується.
Признаючи, що землі ті єсть власність усього трудового народу й мають перейти до них без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві земельних справ негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до українських Установчих Зборів».
«Віднині на землі Української Республіки смертна кара касується».
«Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу. З тою метою приписуємо Генеральному Секретарству судових справ зробити всі заходи упорядкувати судівництво й привести його до згоди з правними поняттями народу».
Четвертий Універсал Четвертим Універсалом Української Цент-
Української ральної Ради 9 (22) січня 1918 року було
Центральної Ради проголошено створення самостійної- дер-
жави - Української Народної Республіки.
У ньому містилася норма, за якою ліси, води й усі підземні багатства переходили у розпорядження УНР1.
' У цьому Універсалі зазначалося: «По краю розмножилися ватаги розбійників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі. Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаємо правительству Української Народної Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого народу. Народня Українська держава повинна бути очищена від насланих з Петрограду наємних наїзників, які нарушують права Української Республіки». Цит. за: А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко. Історія Української Конституції,- К., 1993.- С. 76-77.
Конституція у Конституції Української Народної Рес-
українськоїНародної публіки, прийнятій 29 квітня 1918 року, Республіки (1918р.) містилося чотири статті, що регулювали
цивільні відносини.
За статтею 11, актова, громадянська і політична правомочність громадянина УНР починалася у 20 років. «Жодної різниці у правах та обов'язках між жінкою і чоловіком право УНР не знає».
Відповідно до статті 14: «Громадянин УНР і ніхто інший не може бути покараний смертю, ані відданий будь-яким карам по тілу, або іншим актам, які принижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна як карі».
У статті 15 домашнє вогнище визнавалося недоторканним. Ніяка ревізія не могла відбутися без судового наказу.
У статті 16 встановлювалася «листова тайна». Органам державної влади не дозволялося відкривати листи без судового наказу і лише у випадках, визначених законом.
Закон «Про тимчасовий у Цьому Законі від 29 квітня 1918 р., під-
державний устрій писаному гетьманом Павлом Скоропад-
України» ським, містилося кілька норм, що стосу-
валися цивільних відносин. За статтею 17, оселя кожного визнавалася недоторканною.
Кожен український козак і громадянин мав право вільно вибирати місце мешкання, працю, придбати і відчужити майно, без заборони виїжджати за кордон Української Держави (стаття 18), гуртуватися у спілки з метою, яка не суперечить закону (стаття 22).
За статтею 19, власність оголошена надоторканною; примусове відчуження нерухомого майна, якщо це було потрібно для державної чи громадської користі, могло бути проведено виключно за відповідну плату.1
Конституція Західно- Української Народної Республіки |
Конституція ЗУНР не була прийнята -цьому перешкодила війна. Нащадкам залишено проект Конституції ЗУНР, який був підготовлений професором Станіславом Дністрянським у 1920 р.
Подаємо зміст окремих параграфів цього проекту, які стосувалися сфери цивільних відносин2:
А. Слюсаренко, М. Томенко. Історія Української Конституції.- К., 1997.-С. 117.
'" Цит. за: Петро Стецюк. Станіслав Дністрянський - як конституціоналіст-Львів, 1999.-С. 161-183.
Українське цивільне право
§ 3. Кожна людина має основні громадянські права, які гарантуються їй державою.
§ 5. Право громадянина і людини гарантують людям свободу, рівність, державний захист і піклування.
§ 6. Кожна людина вільна від природи. Рабство або кріпацтво та здійснення влади, що грунтуються на них, не дозволяється.
§ 9. Право повного і безперешкодного користування своїм житлом (службовим і торговельним приміщенням) є непорушним...
§ 10. Кожен громадянин має право поселятися у будь-якому місці території держави...
§ 11. Кожен громадянин користується правом вільного та повсюдного пересування, яке може обмежуватись лише військовою повинністю...
§ 12. Гарантується збереження таємниці листів і телеграм. § 16. ...Право на збори не залежне від жодної заяви чи жодного дозволу. Лише при безпосередній загрозі суспільній безпеці збори під відкритим небом можуть бути заборонені.
§ 22. Державна влада не може перешкоджати здійсненню господарської свободи людини у справедливому розподілі товарів. Більше того, держава повинна взяти під захист економічно слабшого перед економічно сильнішим і вона має право там, де важливі економічні цілі суспільства залишаються під сумнівом, обмежувати законами індивідуальну свободу дій окремих людей. § 23. Промисел однаково доступний всім людям... § 24. Загальний економічний устрій спирається, як і раніше, на приватну власність. Але вона не є більше необмеженим пануванням над якоюсь річчю, а правовим засобом економічного задоволення... § 28. Кожен, хто вважає себе скривдженим у своєму праві, може претендувати на правовий захист держави...
§ 30. Неповнолітні, душевнохворі, слабоумні та інші особи, які нездатні самостійно вирішувати свої справи, перебувають під особливим піклуванням держави.
§ 33. Власність і право спадщини перебувають під особливим захистом законів. Якщо цього вимагає загальне благо, то кожен мусить за відповідне відшкодування поступитися навіть власністю на свої речі...
§ 36. ...Для інтелектуальної власності існує особливе авторське та винахідницьке право.
§ 121. Судді несуть відповідальність за правопорушення, скоєні ними при здійсненні їх службової діяльності, а також за заподіяння шкоди сторонам судового процесу, яке містить у собі їх провину. Відповідальність регулюється окремим основним законом.
Розділі. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
Цей проект показав світові ступінь політико-правової зрілості українців як нації, готовність українців до організованого життя в умовах конституційної держави.
Конституція Україн- Конституція УСРР була прийнята 10-14 бе-
ської Соціалістичної Резня 1919 Р; У X<f<0B1 на т' зв- Ш ВсеУк"
Радянської Республіки Руському 3 їзді Рад.
f1Qjo \ У статті 28 Конституції було закріплено
' Р гасло: «не працюючий - не їсть».
Працюючі були різко відмежовані від «нетрудових елементів», які були позбавлені політичних та інших громадянських прав.
Цивільний кодекс Української СРР |
Цивільний кодекс Української СРР було введено в дію 1 лютого 1923 р. Постановою Центрального Виконавчого Комітету УСРР «Про введення в дію Цивільного Кодексу УСРР» від 16 грудня 1922 р. У статті 2 цієї Постанови було зазначено, що жодні спори з цивільних правовідносин, які виникли до 7 листопада 1917 p., не приймаються до розгляду.
У Циркулярі Верховного Суду УСРР від 23 лютого 1926 р. було відзначено, що ця заборона є категоричною, а тому суди не можуть розглядати спори навіть тоді, коли боржник визнав свій борг, а також тоді, коли договір було укладено до 7 листопада 1917 р., але підстави для позову виникли після цього.' Тобто, за сторонами закріплялося те фактичне становище, у якому їх настигла Жовтнева революція, незалежно від правової підстави. Якщо, наприклад, особа користувалася чужим майном за договором оренди, укладеним до 7.11.1917 p., то після цієї дати суд не приймав до розгляду позов власника про його повернення. Отже, орендар фактично ставав власником чужого майна. За статтею 3 цієї Постанови ЦВК, спори з цивільних правовідносин, що виникли у проміжку часу від 7.11.1917 р. до 1 лютого 1923 p., мали регулюватися законами, які діяли в момент виникнення цих спорів.
1 Бюллетень Народного комиссариата юстиции УРСР.- 1926.-№ 7. 2 Гражданский Кодекс УССР. Практический комментарий. Состави- |
тели И. И. Курщкий, Л. А. Гиммерфарб.- X., 1928.- С. 8-9. |
Цивільна касаційна колегія Верховного Суду УСРР не визнала законним договір, укладений під час окупації Денікіна: «той факт, шо договір був затверджений старшим нотаріусом, не міняє справи. Тимчасова окупація радянської території контрреволюційними військами не перериває дії радянських законів, а тому договір, укладений при сприянні білогвадійської влади, є незаконним» .
Українське цивільне право
Постановою ЦВК була допущена зворотна дія Цивільного кодексу на правовідносини, що виникли в період від 7.11.1917 р. до 1.02.1923 p., оскільки були великі прогалини у їх регулюванні.
Допускалося розширене тлумачення Цивільного кодексу, «якщо цього вимагала охорона інтересів робітничо-селянської держави і трудящих». Проте судам було заборонено тлумачити положення Кодексу на підставі законів скинутих урядів і практики дореволюційних судів. Було проголошено, що дія Цивільного кодексу поширюється на всю територію УСРР.
Цивільний кодекс 1922 р. містив 435 статей і мав таку структуру: Загальна частина/. Основні положення. II. Суб 'єкти прав - особи. НІ. Об 'єкти прав (майно).
IV. Правочини. ,
V. Позовна давність.
Речове право
/. Право власності.
II. Право забудови.
III. Застава майна.
Зобов'язальне право
/. Загальні положення.
II. Зобов 'язання, що виникають із договорів.
III. Майновий найм.
IV. Купівля - продаж:.
V. Міна.
VI. Позика.
VII. Підряд.
VIII. Поручительство.
А) Доручення.
Б) Довіреність.
IX. Про договір комісії.
X. Товариства:
1) Просте товариство.
2) Повне товариство.
3) Товариство на вірі.
4) Товариство з обмеженою відповідальністю.
5) Акціонерне товариство (пайове товариство).
XI. Страхування XII. Зобов 'язання, що виникає внаслідок безпід
ставного збагачення
XIII. Зобов'язання, яке виникає внаслідок заподіяння іншому шкоди. Спадкове право
Роздіп І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
У Цивільному кодексі було відновлено інститут спадкування. Згідно із Декретом від 7 березня 1919 р. «Про скасування спадкування» і додатком до нього від 17 березня 1919 p., спадкоємцем могли бути після смерті батьків лише діти, які були на їх утриманні. Кодекс встановив, що спадкоємцями за законом і за заповітом могли бути лише прямі низходящі родичі (діти, внуки, правнуки), один з подружжя, а також непрацездатні неімущі особи, які фактично перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Тобто, працездатні батьки не мали права на спадкування.
Розділ 10 «Товариства» з Цивільного кодексу УСРР згодом було виключено.
Цивільний кодекс Української СРР 1922 р. був дослівною копією Цивільного кодексу Російської СФРР, отже, українською у ньому була лише назва.
Конституція Україн- Конституція була прийнята XI Всеукраїн
сько/ Соціялістичної ським 3'ЇЗД°М РаД ] 5 тРавня ] 929 Р-
Радянської Республіки У шй містилося 14 статей, які мали без-
(1929 р) посередньо стосуватися цивільних від-
носин. Подаємо їх зміст - для відповідних висновків та порівнянь.
Стаття 4
Вся земля, надра, ліси і води, а також фабрики, заводи, банки, залізничний, водний та повітровий транспорт і засоби зв'язку є соціялістич-ною державою власністю на підставах, визначених законодавством Союзу радянських соціялістичних республік і Української соціялістичної радянської республіки. Зовнішня торгівля визнається державною монополією.
Стаття 5
Українська соціялістична радянська республіка забезпечує політичні права для трудящих мас, без ріжниці статі, віри, раси і національности і цілком позбавляє цих прав експлуататорські кляси.
Стаття 7
Українська соціялістична радянська республіка, виходячи з солідар-ности трудящих всіх націй, надає всіх політичних прав чужоземцям, що перебувають на території Української соціялістичної радянської республіки для трудових занять і належать до робітничої кляси, а також до селянства, яке не вживає найманої праці,- на підставі постанов верховних органів Союзу радянських соціялістичних республік.
Українське цивільне право
Стаття 8
В Українській соціялістичній радянській республіці церкву відокремлюється від держави і школу від церкви і воля релігійних визнань і антирелігійної пропаганди признається за всіма громадянами.
Стаття 9
Щоб забезпечити трудящим дійсну волю виявлення своїх думок, Українська соціялістична радянська республіка знищує залежність преси від капіталу і передає до рук робітничої кляси та селянства всі технічні і матеріяльні засоби до видання часописів, книжок та всіляких інших творів друку та забезпечує по всій країні їх вільне поширення.
Стаття 10
Щоб забезпечити трудящим дійсну волю зібрань, Українська соціялістична радянська республіка, визнаючи право громадян вільно влаштовувати зібрання, мітинги, походи і т. інш., дає до розпорядження робітничої кляси та селянства всі придатні для влаштування народніх зборів помешкання.
Стаття 123
З метою забезпечення за громадянами свободи совісті церкву в УРСР відокремлено від держави і школу від церкви. Свобода відправлення релігійних культів і свобода антирелігійної пропаганди визнається за всіма громадянами.
Стаття 124
У відповідності з інтересами трудящих і з метою зміцнення соціалістичного ладу громадянам УРСР гарантується законом:
а) свобода слова,
б) свобода друку,
в) свобода зборів і мітингів,
г) свобода вуличних походів і демонстрацій.
Ці права громадян забезпечуються наданням трудящим і їх організаціям друкарень, запасів паперу, громадських будинків, вулиць, засобів зв'язку і інших матеріальних умов, необхідних для їх здійснення.
Стаття 125
У відповідності з інтересами трудящих і з метою розвитку організаційної самодіяльності і політичної активності народних мас громадянам УСРР забезпечується право об'єднання в громадські організації: професійні спілки, кооперативні об'єднання, організації молоді, спортивні й оборонні організації, культурні, технічні і наукові товариства, а найбільш активні й свідомі громадяни з лав робітничого класу й інших верств трудящих об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є передовим загоном трудящих в їх боротьбі за зміцнення і розвиток со-
І
_____ Роздіі І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
ціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних.
Стаття 126
Громадянам УСРР забезпечується недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора.
Стаття 127
Недоторканність житла громадян і тайна листування охороняються законом.
Стаття 130
Кожний громадянин УСРР зобов'язаний берегти і зміцнювати суспільну, соціалістичну власність, як священну і недоторканну основу радянського ладу, як джерело багатства і могутності батьківщини, як джерело заможного і культурного життя всіх трудящих.
Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є ворогами народу.
***
За ширмою цієї Конституції руйнувалися церкви, репресувалися священики, мільйони українців були знищені голодом, розстріляні за збирання колосків на колгоспному полі. Тому ці конституційні норми слід сприймати з урахуванням реалій радянської демократії в Україні.
Конституція У „цій KJ:. ПРИЙНЯ™ Надзви-
(Осноений Закон) ™иним XIV Українським3 їздом Рад
Української Радянської ЗО„С1ЧНЯ 1937 Р-одне 3 вловних м.сць
Соціалістичної займало регулювання відносин власнос-
Республіки (1937р.) ті' ЧОМУ бУЛ0 присвячено сім статей та-
кого змісту:
Стаття 4
Економічну основу УРСР становлять соціалістична система господарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що утвердилися внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і знищення експлуатації людини людиною.
Стаття 5
Соціалістична власність в УРСР мас або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (власність окремих колгоспів, власність кооперативних об"єднань).
Стаття 6
1 Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані
Українське цивільне право
державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машинно-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.
Стаття 7
Громадські підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їх живим і мертвим реманентом, продукція, що її виробляють колгоспи та кооперативні організації, так само як їх громадські будівлі, становлять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.
Кожний колгоспний двір, крім основного прибутку від громадського колгоспного господарства, має в особистому користуванні невелику присадибну ділянку землі і в особистій власності підсобне господарство на присадибній ділянці, житловий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент - згідно з статутом сільськогосподарської артілі.
Стаття 8
Земля, яку займають колгоспи, закріпляється за ними в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно.
Стаття 9
Поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною формою господарства УРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів, яке грунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.
Стаття 10
Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заощадження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предмети хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності громадян - охороняються законом.
У статті 12 праця була проголошена обов'язком і честю кожного здатного до праці громадянина, за принципом: «хто не працює, той не їсть».
Громадянам УРСР гарантувалася свобода слова, друку, зборів і мітингів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 124).
За статтею 125 Конституції громадянам «у відповідності з інтересами трудящих» забезпечувалося право об'єднання в громадські організації, «а найбільш активні і свідомі ... об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є «керівним ядром усіх організацій трудящих, як громадських, так і державних».
Громадянам УРСР забезпечувалася недоторканність особи (стаття 126) та недоторканність житла і тайна листування (стаття 127).
Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
Пя Конституція, за її зовнішніми характеристиками, була названа найдемократичнішою в Європі. Та знову ж таки, за пропагандистською завісою здійснювалася тотальна зневага до прав людини, утверджувалася диктатура комуністичної партії, нищилася приватна ініціатива, почуття власника.
Основи цивільного Ідея прийняття єдиного Цивільного коде-
законодавства Союзу «су Союзу РСР не була реалізована. На-
РСР та союзних республік (1961 р.) |
томість 8 грудня 1961 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон Про затвердження Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які були введені в дію 1 травня 1962 року. Верховним Радам союзних республік було доручено привести законодавство союзних республік у відповідність до Основ.
Як було зазначено у преамбулі Основ, «Радянський Союз, досягнувши повної та остаточної перемоги соціалізму, вступив у період розгорнутого будівництва комунізму», одним із завдань якого було названо створенння матеріально-технічної бази комунізму. Вона мала забезпечити «изобилие» матеріальних та культурних благ, поступове перетворення соціалістичних відносин у комуністичні, виховання громадян у дусі високої комуністичної ідейності, комуністичного ставлення до праці і народного господарства.
Преамбула передбачала створення єдиної комуністичної власності на засоби виробництва, а також те, що в міру наближення до комунізму особисті потреби громадян будуть все більшою мірою задовольнятися за рахунок суспільних фондів.
У преамбулі було підкреслено, що в період комуністичного будівництва повністю використовуватимуться товарно-грошові відносини нового змісту, який формується у плановому соціалістичному господарстві.
Вся преамбула була написана на високих ідеологічних тонах, підкреслюючи роль цивільного законодавства у вирішенні завдань будівництва комунізму.
Основи цивільного законодавства містили 129 статей і мали таку структуру:
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Право власності.
Розділ НІ. Зобов'язальне право.
Глава 1. Загальні положення про зобов 'язання.
Глава 2. Купівля-продаж.
Глава 3. Поставка.
Глава 4. Державна закупка сільськогосподарської продукції у колгоспів і радгоспів.
Глава 5. Майновий найом.
Глава 6. Найом житлового приміщення.
Глава 7. Підряд.
Глава 8. Підряд на капітальне будівництво.
Глава Я.Перевозка.
Глава 10. Державне страхування.
Глава 11. Розрахункові та кредитні відносини.
Глава 12. Зобов 'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Глава 13. Зобов 'язання, які виникають внаслідок рятування соціалістичного майна.
Розділ IV. Авторське право.
Розділ V. Право на відкриття.
Розділ VI. Винахідницьке право.
Розділ VII. Спадкове право.
Розділ VIII. Правоздатність іноземців та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів та угод.
В Основах вперше на законодавчому рівні було використано термін «радянське цивільне законодавство».
Усі цивільні відносини згідно зі статтею 4 Основ були поділені на три групи:
1) ті, що були виключною компетенцією загальносоюзних органів;
2) ті, що складали спільну компетенцію союзних і республікан
ських органів;
3) ті, що були виключною компетенцією республіканських
органів.
До першої належали усі цивільні відносини у сфері економіки, крім автомобільних перевезень. А це означало, що від регулювання найважливіших відносин союзні республіки були відлучені.
Спільна компетенція у регулюванні цивільних відносин допускалася лише тоді, коли про це було окремо зазначено в Основах або в іншому союзному законодавчому акті.
До спільної компетенції було віднесено, зокрема, визначення випадків і порядку обмеження дієздатності повнолітніх громадян, підстав та порядку реквізиції та конфіскації, визначення підстав обмеженої відповідальності, можливості спадкування авторських прав. Союзним республікам було дозволено визначити наступні (після двох, визначених в Основах) черги спадкоємців за законом.
У виключній компетенції союзних республік залишалося небагато: дарування, позика, доручення, довічне утримання.
Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин
. На підставі Основ цивільного законодав-
Цивільнии к° ства кожна союзна республіка мала при-
Украінськоі йняти свій Цивільний кодекс.
(1963 р.) Робота по опрацюванню проектів Цивіль-
них кодексів союзних республік була сконцентрована в Москві. Був опрацьований спершу проект Цивільного кодексу РРФСР, який потім був уже вдруге «подарований» іншим союзним республікам.
Кінцеві варіанти проектів Цивільних кодексів союзних республік знову подавалися у Москву. Всесоюзний науково-дослідний інститут радянського законодавства пильно стежив, щоби різниці між кодексами були мінімальними.
Цивільний кодекс Української РСР був затверджений Законом УРСР Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» від 18 липня 1963 р. Кодекс набрав чинності 1 січня 1964 року.
Цивільний кодекс УРСР відрізнявся від Цивільного кодексу РРФСР тим, що у нас довічне утримання було окремим договором, а у них - різновидністю договору купівлі-продажу.
Структура Цивільного кодексу УРСР, як і всіх інших союзних республік, повністю віддублювала структуру Основ, та інше і не могло бути. Усі статті Основ були перенесені до змісту кодексу. Різниця у кількості статей (129-572) певною мірою пояснювалася дробленням великих за обсягом статей Основ. Отже, наявність окремих Цивільних кодексів союзних республік створювала лише своєрідний ідеологічно-правовий фасад, за яким була захована майже повна їх змістова ідентичність.
Конституція Конституція УРСР була прийнята Вер-
(Основний Закон) ховною Радою УРСР 20 квітня 1978 р.
Української Радянської У Главі 2 Конституції УРСР, яка мала
Соціалістичної назву «Економічна система», була про-
Республіки довжена лінія пріоритетності державної
власності, держава мала здійснювати контроль за мірою праці та споживання.
Подаємо зміст окремих статей цього Основного Закону.
Стаття 10
Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заощадження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предмети хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та к°мфорту, так само як право спадкування особистої власності громадян - охороняються законом.
. 37
Українське цивільне право
Дата добавления: 2015-07-24; просмотров: 884;