Загальний огляд розвитку поезії кінця ХХІ – початку ХХ століття

Мій друже! Я красу люблю…

Микола Вороний

Поезія як вияв світоглядних та естетичних позицій Миколи Вороного. Особливості поетики, жанрова природа віршів. Стильові пріоритети у творчості С.Черкасенка. Художні пошуки Миколи Чернявського.

Микола Кіндратович Вороний(псевдонім і криптонім — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович, Микольчик, М.В., К-ич М, М-У-ко та інші) народився на Катеринославщина (тепер Дніпропетровщина) в сім'ї ремісника. Його мати походила з роду ректора Київської академії П.Колачинського. Майбутній поет, перекладач і театрознавець здобував освіту спочатку в Харківському та Ростовському реальному училищах. За поширення забороненої літератури та зв'язки з народниками упродовж трьох років перебував під наглядом поліції. Продовжував навчання у Віденському і
Львівському університетах, працював на посаді бібліотекаря та коректора Наукового товариства імені Шевченка, був режисером українського театру товариства “Руська бесіда”, співробітником редакції журналу “Життє і слово”. Починаючи з 1883 року, поетичні твори М.Вороного виходять у світ на сторінках періодичних видань “Зоря”, “Літературно-науковий вісник”,
“Засів”, “Дзвін”, “Сяйво”, “Рада”, в антологіях “Акорди”, “Українська муза”, в альманахах “За красою”, “Дубове листя”, “На вічну пам'ять Котляревському”, “Багаття” та інших. Мистецький талант Вороного мав різні вияви. З 1897 по 1901 рік він був актором труп М.Кропивницького, П.Саксаганського та інших. У 1901 році в “Літературно-науковому віснику” поет опублікував відкритий лист, де закликав письменників до участі в альманасі, “який змістом і формою міг би хоч трохи наблизитись до нових течій і напрямів сучасних літератур”. У здійсненому ним виданні “З-над хмар і долин” (Одеса, 1903) поряд з модерними поезіями було подано тексти прихильників національної ідентичності в мистецтві П.Грабовського, М.Старицького, В.Самійленка та інших.

М.Вороний служив в установах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова, а з 1910 року переїхав до Києва, працював у театрі М.Садовського, викладав у театральній школі. У 1920 році емігрував до Варшави, потім оселився у Львова, де викладав в українській драматичній школі при Музичному інституті імені М.Лисенка і деякий час був її директором. У 1926 році Микола Кіндратовия повернувся в Україну, де присвятив себе педагогічній та театрознавчій діяльності. Перша збірка Вороного “Ліричні поезії” вийшла 1911 у Києві. За словами В.Яременка, у наступній збірці “В сяйві мрій” (1913) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя: “Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу (“Ікар”, “Сонячні хвилини”), розкриває трагізм духовної самотності (цикл “Осокорі”)”. Орієнтована передусім на читача, вихованого на кращих зразках світової літератури, поезія Вороного знаменує розрив з народницькою традицією. Тексти поета відзначаються посиленням урбаністичних мотивів, філософічністю проблематики, розширенням версифікаційних можливостей.

Перекладні та оригінальні вірші Миколи Кіндратовича Вороногосприяли розвиткові української лірики в річищі світової поезії. Першим друкованим твором поета був вірш “Не журись, дівчино”, уміщений у часописі “Зоря” (1893). Погляди на призначення поезії автор неодноразово висловлював у “Літературно-науковому віснику”, листах до М.Коцюбинського та І.Франка. За словами М.Рильського, естетизм М.Вороного значною мірою був виступом проти “вузькості літературних смаків, проти шаблонів і трафаретів, якими так охоче послуговувались деякі сучасники”. У творчості М.Вороного спостерігаємо притаманний поетиці символізму апокаліптичний настрій. Наприклад, у вірші “Тіні” психологічний стан людини на зламі століть, трагізм буття подано за допомогою символіки (брама, шибки, рами, засови; чорні круки, зловісні сови), що фіксує мотив невідворотності фатуму. Єдина сила, що протистоїть шляху в безодню, - це духовна інтуїція митця, художні витвори (ескіз Родена, ноктюрн Шопена, псалми Верлена), які долають тіні небуття.

Значне місце в ліриці Вороного належить виявам космічнообразного мислення. Так, у циклі “Ad astra” (“До зірок”) розгортається мотив синхронності людської душі та ритмів макрокосму. Поезія “В сяйві мрій” ґрунтується на традиційних образах естетики символізму: астральна образність утілює ідею високого ідеалу, духовно-космічної гармонії. Змістовне наповнення реалій небесної сфери увиразнює візійна та акустична образність (світло, музика), а також християнська символіка (янголи, божественне світло) (“Зоряне небо”, “Венера”, “Вогні”, “Зорі-очі”). Тяжіння до ідеалу, туга за казковим вимріяним світом, активність творчого, навіть містичного перетворення реальності надають ліриці М.Вороного неоромантичної спрямованості.

Спиридон Федосійович Черкасенко народився 24 грудня 1876 року в містечку Новий Буг на Миколаївщині родині cелянина. Після закінчення учительської семінарії з 1895 року вчителював на території сучасного міста Донецька. Молодий письменниик активно увійшов до літературно-мистецького життя. Перші художні твори друкувалися в часописах “Нова громада”, “Літературно-науковий вісник”, “Дзвін”, в альманах“Терновий вінок”, “Перша ластівка”, “В неволі”. Починаючи з 1910 року, С.Черкасенко переїздить до Києва, працює в газеті “Рада”, а пізніше — у журналі “Дзвін”. 1919 року поет виїхав до Австрії і Чехословаччини вивчати стан народної освіти й до України не повернувся. Працював в Ужгороді в місцевому театрі разом із Миколою Садовським. За активну співпрацю з українською діаспорою був змушений під тиском влади в 1932 році виїхати до Праги. Упродовж 1919 — 1921 років видав три томи “Творів”. Відомий як автор публіцистичних праць, історичної драми “Северин Наливайко”, яка мала стати першою частиною трилогії “Степ”, роману у віршах “Еспанський кабальєро Дон Хуан і Розіта”. Помер поет у Празі 7 лютого 1940 року, похований у передмісті Праги. Одним із провідних мотивів творчості С.Черкасенка є тема шахтарської праці. С.Єфремов зазначав, що його оповідання обіймають переважно одну сферу, — шахтарського життя і показують, що те життя він знає добре і вміє вибрати з нього типові постаті. Літературознавець О.Бабишкін наголошував на наступності творчості Черкасенка у вітчизняному письменстві, оскільки після оповідань Б.Грінченка й поезій М.Чернявського це перше повне й вагоме відтворення умов праці, душевного стану донецького шахтаря в українській літературі.
В.Оліфіренко писав, що С.Черкасенко розширив межі українського художнього слова зображенням у віршованому, прозовому і драматичному жанрах одного із своєрідних регіонів України — Донеччини.

Творчість Миколи Федоровича Чернявського(1868 - 1946),за словами С.Єфремова, позначена широким розумінням краси, широким розмахом фантазії. Митець не пов’язував власні тексти з конкретним літературним напрямом, течією чи школою, декларуючи свободу у виборі тем та безпосередність вислову, вільне використання можливостей різних художніх систем, зокрема романтизму, реалізму, імпресіонізму, символізму. Перші вірші М.Чернявського датовані 1887 роком. На межі ХІХ - ХХ ст. виходять друком збірки “Пісні кохання” (Харків, 1895), “Донецькі сонети” (Бахмут, 1898), “Зорі” (Київ, 1903), окремі тексти друкуються у виданнях “Правда”, “Літературно-науковий вісник”, “Нова громада”, “Шершень”, “Дубове листя”, “Українська муза” тощо. Уже рання лірика засвідчила такі особливості творчої індивідуальності митця: багатство мотивів, проблематики; розмаїття інтонацій; полярність художнього світу (“світ, любов, братерство, воля” - “плач, стогін, темрява життя”).

Пошук нових форму вітчизняній поезії продовжувався протягом декількох десятків і дав деякі результати на шляху модернізації вітчизняного письменства в загальноєвропейському контексті. Значення європейської літератури та малярства для становлення модерністського письменства як у Росії, так і в Україні незаперечне, проте розвиток нових естетичних тенденцій в українській поезії пов’язаний не тільки з потужним впливом західних філософсько-поетичних віянь. Генезис нової поезії має іманентні властивості. Так, своєрідними джерелами мистецтва ”Срібного віку” була антропософія Штайнера, містичні теософські концепції Блаватської, ідеї універсального богобудівництва Бердяєва, Булгакова, живлені ніцшеанством. В Україні вплив модерну йде безпосередньо з Польщі на Галичину і звідти - на Наддніпрянщину. Окрім того, поезія межі ХІХ-ХХ століть відштовхується від попередньої версифікаційної практики, ґрунтується на вітчизняних філософсько-поетичних традиціях. Пошуки нових художніх орієнтирів репрезентує лірика І.Франка. Декларовані поетом наукові засади, раціоналізм у справах віри, реалістична мистецька парадигма, а також прагнення поширити здобутки культури та науки серед народу перебувають у внутрішньому протиборстві зі свободою творчості. У поетичній картині світу митця відбито роздвоєність автора між позитивістським і прагматичним баченням конкретної дійсності та інтуїтивним пориванням “поза межі можливого”.

Становлення нової естетичної свідомості в національній культурі засвідчила збірка І.Франка “Зів’яле листя” (1896). Цього ж року побачила світ повість О.Кобилянської “Царівна”, була надрукована драма Лесі Українки “Блакитна троянда”. Згадані тексти репрезентують творення, за словами Т.Гундорової, нової літературної моделі повідомлення, що спирається на форми нераціонального, духовного, інтуїтивного пізнання. У поезії І.Франка виражені настрої елітарності, аристократизм, неприйняття замилування повсякденним побутом. Художня система митця поєднує різноманітні асоціативно-образні ряди та виражальні засоби, які то сягають поетики героїчного епосу чи середньовічної емблематичності, то тяжіють до форми публіцистичної оповіді. Означені пошуки І.Франка, підпорядковані “вогню в одежі слова”, засвідчили становлення письменства нової естетичної якості, освітлювали мистецький простір цілій генерації поетів.

Питання для повторення

1. У чому, на Вашу думку, полягає внесок Миколи Вороного в модернізацію української поезії?

2. Розкажіть про мистецьку діяльність Миколи Вороного.

3. Прокоментуйте специфічну естетичну позицію М.Чернявського.