Оригінальність поетичного чуття Агатангела Кримського

Біографічні відомості. Своєрідність особистості ліричного героя. Екзотичні мотиви поезій. А.Кримський в оцінці І.Франка. Особливості художнього світу митця.

У діяльності Агатангела Юхимовича Кримського(1871 - 1942) поєдналися національні, орієнталістичні (орієнталізм - коло знань про Схід), філологічні вектори. Учений - автор низки праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини (“Історія мусульманства”, “Історія арабів і арабської літератури”, “Історія Персії та її письменства”, “Історія Туреччини та її письменства” та ін.). Значний вплив на розвиток мовознавства мали праці А.Кримського “Українська граматика” та “Нариси з історії української мови” (у співавторстві з О.Шахматовим). До ліричної творчості науковець звертався періодично, поєднуючи оригінальні мотиви з перекладами. Поетичний дебют А.Кримського відбувся в 1889 році (журнал “Зоря”). Три збірки ліричних творів, об’єднані назвою “Пальмове гілля. Екзотичні поезії ”, вийшли друком у 1901, 1908 і 1922 роках. У рецензії на першу збірку І.Франко відзначив “вияв дійсного чуття” - те, без чого не існує лірики. Збірка складається із “Заспіву”, поетичної ідилії “В горах Ліванських”, циклів віршів “Самотою на чужині”, “Нечестиве кохання”, “Кохання по-людському”, “Передсмертні мелодії”, а також перекладних творів.

Агатангел Юхимович Кримський народився у місті Володимир-Волинському (тепер Волинська область). Навчався у гімназіях Острога та Києва, вступив до колегії Павла Ґалаґана в Києві, де значний вплив на формування особистості майбутнього науковця та митця мав П.Житецький. По закінченню навчання добре володів німецькою, французькою, польською, грецькою, італійською та турецькою мовами. Упродовж 1892 – 1896 років Агатангел Кримський навчався у Лазаревському інституті східних мов у Москві, а з 1896 – на історико-філологічному факультеті Московського університету. У 1896 – 1898 роках перебував у науковому відрядженні в Сирії та Лівані. У 1898 – 1918 роках викладав історію країн Сходу та арабську, перську, турецьку мови в Лазаревському інституті східних мов. У 1918 році Кримський став професором Київського університету, був одним з організаторів Української Академії Наук, очолював Інститут сходознавства в Києві. У 1941 ученого було заарештовано за звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності й ув'язнено в одній із тюрем НКВС в Кустанаї (тепер Казахстан). У 1942 Агатангел Юхимович Кримський пішов із життя.

Агатангел Юхимович Кримський увійшов у літературний процес межі століть з оригінальними прозовими (“Повісті й ескізи з українського життя” (1895), “Бейрутські оповідання” (1906), роман “Андрій Лаговський” (1905)) та поетичними текстами.

Як письменник він найбільш відомий віршованими творами на східні теми, що увійшли до збірки “Пальмове гілля”. Постать ліричного героя “Пальмового гілля” трагічна: спостерігаємо загострення суперечності між прагненням до щастя та правом на нього, між традиційним людським світосприйманням та песимізмом. Найвиразніше цей образ розкривається в циклі “Самотою на чужині”, побудованому за принципом чергування настроїв. Екзотичними є не тільки краєвиди арабського Сходу, кавказького узбережжя, а й сама постать ліричного суб’єкта (цикл “Нечестиве кохання”). Друга збірка “Пальмового гілля” об’єднує здебільшого переспіви фольклору східних народів, переклади арабських та турецьких митців. Третя книжка складається з талановитих поетичних перекладів давньої поезії Сходу.

Поезія А.Кримського “Зібрався я на шпиль...” розкриває перед читачем образ ліричного героя – тонкого цінителя краси гірської природи. Автор створює емоційно наснажені візуальні образи цілісної пейзажної картини. Емоційну тональність вірша посилюють майстерно використані засоби поетичного синтаксису: риторичні фігури (“Палючий, дивний край!”, “Чудовий райський кут!, “Весняная краса!”), апосіопези (“Зеленая лука... Пахучая роса...”) художня антитеза та паралелізм. У поетиці твору виразно простежуються явища синестезії – міжпочуттєвого перенесення, притаманного символічній ліриці. Теоретики символізму наголошували на взаємопроникненні всіх виявів почуттів, що зумовлює злиття всіх форм мистецтва.

Дослідник І.Абдулін зазначає, що лише наприкінці ХІХ століття ідея практичного єднання почуттів набула реальних обрисів у творчості французьких митців Ш.Бодлера, А.Рембо, П.Верлена та інших. Російські автори К.Бальмонт, А.Бєлий, В.Брюсов, О.Блок перетворили синестезію на концептуальний поетичний прийом [2, с. 121]. Завдяки цьому способові лірики розкривали нові аспекти художньої картини світу через асоціації звукових, зорових, дотикових, смакових та нюхових відчуттів. Образи чуттєвої семантики органічно розширюють естетико-поетикальні виміри української поезії. У вірші А.Кримського “Забрався я на шпиль...” (1900) створено виразну картину сприйняття краси природи:

Леліється Бейрут... Блискучий сад тропічий,
Де пальма розрослась на килимі з лілей!
І ллється аромат гарячий, наркотичний
З п’янючих тубероз, розкішних орхідей.

Дивлюсь і на Ліван... там дише прохолода...
Зеленая лука... Пахучая роса...

Смолистий свіжий ліс... Могутняя природа...
Рожевії гаї... Весняная краса!

Іван Франко зазначав, що від поезії А.Кримського справді віє екзотичний подих, проте сірійські краєвиди не лише мальовані українським словом, але бачені українським оком. Ліричний герой А.Кримського, за твердженням критика, звик до широких, ясних контурів та різко зазначених обрисів і не маскується під східну людину та не губиться в орієнтальній млі. Пейзажна замальовка “Забрався я на шпиль...” репрезентує постать ліричного героя, захопленого та враженого контрастністю гірської природи. Однак контрастний пейзаж посилює амбівалентність почуттів. Остання строфа завдяки зіставленню метафоричних образів переносить акценти зі світу природи на світ людських почуттів:

Дужіша від кедрин — ся квіточка бліденька;

Поборює зиму і крижаную луть.
Така — моя любов: горить собі тихенько
І, не палаючи, пропалює всю грудь.

За влучним висловом І.Франка, поет малює красу природи і передає нам свої враження, зібрані з природи.

П’янкі пахощі східних квітів, пристрасний аромат незнайомих трав, здається, цілком захоплює ліричного героя. Однак він залишається тут спостерігачем-чужинцем, переживання якого загострюється на тлі екзотичної природи. Особливо виразно ця думка художньо втілена в образи поезії “Горді пальми. Думні лаври...” (1898). Флористичні реалії вірша увиразнюють погляди мандрівника:

Горді пальми. Думні лаври...
Маніячливий кипарис.
Океан тропічних квітів...
Ще й цвіте цитринний ліс...

“Гей, земляче! — шепче колос,
Похилившись на стебло.—
Ми чужі для цього раю,—
Що ж сюди нас принесло? ”

Образна структура у вірші “У горах Ліванських” (1897), не зважаючи на “екзотичність” окремих пейзажних деталей (скали, кедри, море, верхогір’я), закорінена в традиції народнопісенної силабіки:

Скали... Кедри... Скоро й вечір.
Я сумна стою.
В’ється стежка... Ох!.. чи йтиме ж
Той, кого люблю?..

Тінь в долинах... Верхогір’я
Наче золоте...

Гасне сонце... Тоне в морі...
Любий! де ж ти?! де?!

Впала ніч... Шакали виють...
Вітер... Мов зима!
Я всі очі прогляділа,—
Милого нема!

Завдяки персоніфікації реалій природного довкілля, створені яскравих метафоричних образів автор передає сприйняття ліричним героєм краси cхідного краю. Емоційної виразності віршу надають яскраві порівняння, персоніфікація екзотичних рослин. Стилістична фігура градації посилює створення мозаїчної картини ліричного пейзажу. Художні означення несуть на собі переважно позитивне емоційне навантаження, підкреслюють радість сприйняття навколишнього світу, захоплення природою. Найчастіше використання подібних прикметників увиразнює зорові образи природних реалій. Уживання лексем флористичної семантики - це одна з рис поетики лірики А.Кримського, об’єктивно зумовлена особливостями світовідчуття митця. Образна структура поезії, композиційна організація посилюють мажорний настрій, передають емоційно-наснажений темпоритм, увиразнюють ідею вірша, якою є захоплення екзотичним краєм, любов до природи та водночас сум за рідною землею. Вірш “Забрався я на шпиль...” сповнений світлих кольорів, піднесеного настрою. Поезія побудована на метафорах, персоніфіковані образи підкреслюють єдність людини зі світом природи. Саме таке розуміння природи є джерелом яскравих асоціацій, що постають перед нами у світі поетової уяви. За допомогою виразних слухових і зорових образів у вірші вимальовується поетична картина народження нового дня. Посилення художньої інформативності текстів досягається завдяки створенню персоніфікованих пейзажів. Поетова думка, що відходить від реального конфлікту, шукає можливості виразити себе через утягнення в силове поле асоціацій, умовностей, що стають необхідною виражальною формою при осмисленні філософських категорій. У поетиці А.Кримського метафора функціонує переважно на рівні мікрообразу, а побудова твору на “метафоричному каркасі” стає художньо виправданою, органічною для віршів пейзажного циклу. Тенденція до творення поетом метафоричних епітетів відзначається відносною стабільністю. Як відомо, у поетичній системі, що ґрунтується на автологічному слові, епітет починає виконувати основну виражально-зображальну функцію, а метафоричність базується на найближчих семантичних перенесеннях. У поезії переважають дієслівні рими фольклорного походження, переважно жіночі та точні. Передати емоційний стан ліричного героя допомагають засоби поетичного синтаксису: риторичні фігури, інверсії, синтаксичний паралелізм. У поетичній практиці А.Кримського знаходимо зразки внутрішньої рими. Дослідники В.Жирмунський та І.Качуровський пов’язують відродження внутрішньої рими з романтизмом. У ліриці поета поширені різні засоби ритмізації та види строф, проте слід відзначити, що традиційно домінує чотирирядкова строфа з перехресним римуванням.

Слід зазначити, що в останні роки в літературознавстві спостерігається тенденція аналізу творчості А.Кримського в біографічних та психоаналітичних аспектах. Одна з найгрунтовніших спроб такого характеру належить С.Павличко (“Націоналізм, сексуальність, орієнталізм: Складний світ Агатангела Кримського” – К., 2000). Л.Таран зазначає, що особливою пружиною дослідження є акцент на пошуках Кримським власної політичної та сексуальної ідентичності. Цей наголос органічно виник із скрупульозного аналізу його життя і творчості, здобутого за допомогою новітнього інструментарію. Досить переконливо, за словами Л.Таран, авторка вибудовує багатозначний перегук реальних фактів життя Кримського та їхнього відображення в тексті, долучаючи сюди також зафіксовані у слові свідчення з щоденників та листів, зокрема до Франка та Грінченка: “Ця постать починає розкриватися через “двозначні” юнацькі щоденникові записи та листування, у якому Кримський, з одного боку, “виливає душу”, а з іншого — “заплутує сліди”. Дослідниця підкреслює: бути чужим у своїй країні, мові, навіть у біологічній статі — надзвичайне випробування” [3, с. 12]. Окреслені складні та суперечливі зв’язки між ліричним суб’єктом та біографічним автором текстів А.Кримського можуть стати предметом подальшої наукової уваги.

Питання для повторення

1. У яких сферах духовно-інтелектуальної діяльності виявив свій талант Агатангел Кримський?

2. Прокоментуйте тезу про екзотизм творчості поета.

3. На які риси поетичного чуття митця звернув увагу І.Франко?