ЕМОЦIЇ I ПОЧУТТЯ

1. Периферiйна теорiя (У. Джеймс, Н. Ланге, 1884-1885): емоцiї є наслiдком змiн дiяльностi внутрiшнiх органiв i скелетної мускулатури у вiдповiдь на певнi стимули. Ця теорiя може бути використана для пояснення емоцiй сомато-вегетативного генезу, проте не може пояснити походження вищих емоцiй, особливо соцiального задоволення.

2. Центральна або таламiчна теорiя (У. Кенон, I.Бурда, 1927-1928): саме в таламусi пiд впливом надходження туди аферентної iмпульсацiї формуються емоцiйнi збудження, наслiдком чого є ефекторнi реакцiї на периферiї, властивi для тієї чи iншої емоцiї.

3. Теорiя Пейпса (1937 р.): головна роль у формуваннi емоцiй належить лiмбiчним структурам мозку. Емоцiйнi збудження, що виникають у гiпокампi, розповсюджуються до мамiлярних тiл, далi через таламусу поясну звивину (рецептивне поле емоцiйних переживань – «коло Пейса»). Розповсюдження емоцiйного збудження далi на кору великих пiвкуль створює емоцiйне забарвлення психiчних процесiв.

4. П. Маклейн (1958) : визначив лiмбiчнi структури мозку як вiсцеральний мозок, i пов’язав формування емоцiй з регуляцiєю роботи внутрiшнiх органiв. Вiн вважав, що для прояву емоцiй дiя неокортексу не обов’язкова.

5. Активацiйна теорiя Д. Лiнделi (1951): зовнiшнi i внутрiшнi сенсорнi стимули активують ретикулярну формацiю стовбура мозку, яка надсилає iмпульси в гiпоталамус, таламус i кору головного мозку, викликаючи активацiю цих структур i появу емоцiй тієї чи iншої ознаки.

6. Бiологiчна теорiя (1949 р., П.К. Анохiн): емоцiї виникають про-тягом еволюцiї як засiб поліпшення адаптацiї живих iстот до умов iснування. Ця властивiсть живої матерiї виявилась корисною для виживання, дозволяючи живим iстотам швидко i бiльш економно реагувати на зовнiшнi впливи, внутрiшнi потреби i їх задоволення. Емоцiї дозволяють оцiнювати вплив на органiзм рiзноманiтних, особливо пошкоджуючих чинникiв, виконуючи майже миттєву iнтеграцiю усiх функцiй органiзму, внаслiдок чого визначається кориснiсть чи шкiдливiсть дiючого чинника. Виконуючи роль своєрiдного пеленгу, емоцiї дозволяють органiзмовi виробити вiдповiдну реакцiю, часто навiть раніше нiж виявлена локалiзацiя впливу.

Згiдно теорiї функцiональних систем (П.К. Анохiн) емоцiї є компонентом усiх стадiй органiзацiї поведiнки людини рiзного ступеня складностi i цiлеспрямованостi. Вираженiсть емоцiй у кожного iндивiдуальна i залежить вiд бiологiчного i соцiального значення вчинку, ступеня його автоматизму (усвiдомлення-неусвiдомлення i навичок), наявностi перешкод для досягнення мети та iн.

Виникненню будь-якої потреби завжди передує емоцiя незадоволення, що посилюється при кожнiй невдалiй спробi задоволення потреби, якщо результат вчинку не досяг поставленої мети.

Бiологiчне значення негативних емоцiй у цому випадку полягає в тому, що вони спонукають органiзм до подолання перешкод, що заважають задоволенню потреб. Задоволення потреб спричинює виникнення позитивної емоцiї (задоволення, радостi та iн.). Позитивнi емоцiї виконують функцiю «нагороди» за успiхи в дiяльностi, спрямованої на задоволення наявних проблем людини, а також дозволяють органiзмовi швидко оцiнити задоволення потреб. Вони пов’язанi з механiзмами сенсорного насичення, широко наведеними у процесах задоволення статевих, питтєвих, харчових та iнших потреб.

7. Iнформацiйна теорiя (П.В. Симонов, 1966): емоцiйний стан органiзму зумовлюється, з одного боку, негативними емоцiями, що супроводжують вихiднi потреби органiзму, а з іншого - можливiстю прогнозування позитивних емоцiй при задоволеннi цих потреб. Протягом навчання i багаторазового задоволення однотипних потреб людина набуває здатностi для досягнення мети керуватися не лише негативними емоцiями, але й уявленнями про тi позитивнi емоцiї, якi очiкуються при задоволеннi потреб, тобто досвiд дозволяє передбачити позитивнi емоцiї.