КЛАСИФIКАЦIЯ ЕМОЦIЙ

I. За фiлогенетичним розвитком (чи по складностi)

1. Протопатичнi або нижчi емоцiї - пiдкорковi, таламiчнi, фiлогенетично бiльш стародавнi, елементарнi (задоволення почуття голоду, спраги, статевих вiдчуттiв). Пов’язанi з iнстинктами, первiсними потягами та їх задоволенням.

2. Епiкритичнiчи вищi («почуття») є корковими, притаманними лише людям, фiлогенетично бiльш молодими: виникають на протязi соцiального життя, суспiльних вiдносин, трудової дiяльностi. До них вiдносяться почуття iнтелектуальнi (цiкавостi, почуття нового, тощо), моралi (товариськiсть, патрiотизм, почуття обов’язку, совiстi), естетичнi (почуття прекрасного).

Звичайно у людини вищi емоцiї переважають над нижчими i мають вирiшальну роль у життi.

II. За суб’єктивним тоном (сприймаються як суб’єктивно приємнi, неприємнi чи нейтральнi):

1. Позитивнi (задоволення, радiсть, впевненiсть, захоплення, гордiсть, довiра, симпатiя, повага, кохання, вдячнiсть, нiжнiсть, зворушення, самовдоволення, зловтiха, почуття задоволеної помсти, спокiйна совiсть, почуття полегшення, задоволення собою, безпеки).

2. Негативнi (незадоволення, горе, туга, печаль, вiдчай, смуток, тривога, боязнь, страх, жалiсть, переляк, образа, спiвчуття, прикрiсть, гнiв, обурення, ненависть, неприязнь, заздрiсть, злоба, злiсть, нудьга, ревнощi, жах, невпевненiсть, недовiра, сором, розгубленiсть, ярiсть, вiдраза, зневага, розчарованiсть, сором i небажання каяття, докори сумлiння, нетерплячiсть, гiркота).

3. Нейтральнi(цiкавiсть, здивування, подив, байдужiсть, спокiйно-споглядальний настрiй).

Особова i суспiльна оцiнка як позитивних, так i негативних емоцiй не завжди спiвпадають. Такi емоцiї як докори сумлiння, вiдчуття сорому сприймаються людиною як неприємнi, iнодi навiть тяжкi стани, але з суспiльної точки зору вони кориснi, необхiднi i, отже, позитивнi, оскiльки сприяють моральному зростанню особистостi. Так само i емоцiї ненавистi, гнiву, вiдрази отримують позитивну оцiнку, якщо спрямованi на антисуспiльнi явища.

III. За впливом на тонус органiзму i життєдiяльнiсть:

1. Стенiчнi(пiдвищують тонус органiзму - вiд грецького «stenos» - сила).

2. Астенiчнi(знижують тонус органiзму «astenos» - слабкiсть).

Деякi емоцiї можуть виявитися як в стенiчнiй, так i в астенiчнiй формi, в залежностi вiд типу нервової системи i вольових якостей людини. Наприклад, горе може викликати безпорадний, пригнiчений стан, людина нiби цiпенiє, а у iншої людини горе може виявлятися в бурхливiй реакцiї. Страх може паралiзувати одну людину, послабити її духовнi сили, а у iншої - мобiлiзує фiзичнi i розумовi сили, робить її кмiтливою i винахiдливою, дiї - швидкими i точними. Бурхлива радiсть - емоцiя стенiчна, оскiльки вона викликає у людей приплив сил i потяг до дiяльностi. Радiсть тиха i спокiйна звичайно розслаблює. Вольова людина завжди намагається володiти своїми емоцiями, особливо якщо вона усвiдомлює їх негативне значення для суспiльства.

IV. За механiзмами виникнення:

Емоцiї можуть виникати як на основi внутрiшнiх потреб (ендогенний шлях), так i внаслiдок зовнiшнiх подразникiв чи пiзнавання суб’єктом певних подразнень зовнiшнього середовища (екзогенний шлях), тобто на основi механiзмiв пам’ятi. Зовнiшнi впливи можуть суттєво змiнювати емоцiї, якi виникли ендогенно.

1. Реактивнi- виникають в якостi реакцiї на зовнiшнiй стимул. Наприклад, почуття радостi, як реакцiя на приємну звiстку, почуття туги чи вiдчаю при звiстцi про трагiчну для людини подiю.

2. Вiтальнi- переживання, пов’язанi зi змiною бiотонусу органiзму, функцiонування систем, якi беруть участь у реалiзацiї емоцiйних реакцiй.

V. За силою i тривалiсттю:

1. Настрiй- це вiдносно слабкий емоцiйний стан, що захоплює на деякий час всю особистiсть i вiдображається на дiяльностi, поведiнцi людини. Настрiй може бути довготривалим, стiйким, продовжуватись днями, тижднями, мiсяцями i захоплювати цiлий перiод життя людини. Вiн може бути стенiчним або астенiчним, реактивним чи вiтальним, радiсним чи сумним, гнiвним чи добродушним i викликатися рiзними обставинами, а також фiзичним самопочуттям. Причини настрою часто не усвiдомлюються, i у людини виникає думка про його безпричиннiсть. Негативний настрiй можна i потрiбно скеровувати зусиллям волi.

2. Афект - це короткочасна, бурхливо протiкаюча емоцiйна реакцiя на зразок «емоцiйного вибуху». Звичайно супроводжується рухливим перезбудженням, але може, навпаки, викликати зацiпенiння руху i загальмованiсть мови (вiдчай, страх).

а) фiзiологiчний афект: викликається сильними подразниками (словами, поведiнкою iнших людей, деякими обставинами), частiше у представникiв неурiвноваженого типу нервової системи з переважанням процесiв збудження. Часто афективнi реакцiї є наслiдком недостатньої вихованостi людини, слабкої волi, невмiння контролювати свою поведiнку.

б) патологiчний афект: виникає на грунтi органiчної патологiї головного мозку: це бурхлива емоцiя, що поєднується з сутiнковим розладом свiдомостi i супроводжується агресивними, руйнiвними дiями. Виникає у вiдповiдь на будь-який зовнiшньо незначний чинник. В подальшому афективнi подiї амнезуються.

3. Пристрасть - сильне, стiйке i глибоке почуття, яке захоплює всю людину i пiдкоряє собi основну спрямованiсть її думок i дiй. Зумовлена певними iнтересами, дiяльнiстю i за спрямованiстю може бути позитивною чи негативною (пристрасть до театру, музики, спорту, науки, збагачення, азартних iгор на грошi, до вживання алкогольних напоїв).

Стресові стани (вiд англ. «стрес» - напруга). Виникають у важких ситуацiях, при фiзичних i розумових перевантаженнях, необхiдностi приймати швидкi i вiдповiдальнi рiшення тощо. Вони властиві для рiзної людської дiяльностi: трудової, учбової, iгрової, спортивної, у взаємо-тосунках мiж людьми, у рiзних моральних конфлiктних ситуацiях. Стреси призводять до фiзичних змiн i порушень поведiнки.

Фiзiологiчнi змiни при стресах: прискорення серцебиття i дихання, пiдвищення артерiального тиску. При сильному стресi змiнюється поведiнка у виглядi загальної реакцiї збудження рiзного ступеня вираженостi, дезорганiзацiї поведiнки (неупорядкованi, некоординованi рухи, незв’язна мова), спостерiгаються розгубленiсть, важкiсть переключення уваги. Можуть виникнути загальна загальмованiсть, пасивнiсть, змiни у поведiнцi. Можливi помилки сприйняття, пам’ятi, уваги, мислення. Це - своєрiдний адаптований захист органiзму вiд надмiрних подразникiв.

При слабкому стресi подiбних порушень не спостерiгається, а навпаки, виникає загальна фiзична зiбранiсть i органiзованiсть, активацiя дiяльностi, яснiсть i чiткiсть думок, винахiдливiсть. До повторних стресiв людина поступово звикає, пристосовується (адаптується), швидше - представники сильного типу нервової системи.

У повсякденному життi Г. Сельє розрiзняє два типи стресу - еустрес, який пов’язаний iз бажаним ефектом i здiйснює мобiлiзуючу дiю на поведiнку, i дистресс - пов’язаний iз небажаним ефектом i який справляє негативний, шкідливий вплив.

Стресори- це чинники, якi викликають стан стресу i є пусковим сигналом для нього. Iснують фiзiологiчнi (фiзичне перевантаження, висока i низька температура, больовi стимули, затруднення дихання та iн.) i психологiчнi стресори, якi несуть сигнальне значення загрози, небезпеки, образи, iнформацiйного перевантаження та iн. Велика роль в адаптацiї до стресу належить психiчним якостям особистостi: сильний i цiльний характер, воля, минулий досвiд, знання, загальна фiзична i розумова тренованiсть, моральнi якостi, почуття обов’язку, вiдповiдальностi, здатнiсть свiдомо перетворювати стресову ситуацiю, що допомагають запобiгти дезорганiзацiї.

Фрустрацiя(вiд латинського «frustracio» - обман, порушення планiв) - одна iз форм стресу: це емоцiйний стан переживання невдачi, яка виникла внаслiдок нездоланої перешкоди на шляху задоволення будь-яких потреб. Фрустрацiя призводить до змiни настрою i поведiнки людини. Розрiзняють фрустратор - причину, ситуацiю яка привела до такого стану, i фрустрацiйну реакцiю. Фрустрацiя супроводжується гамою негативних емоцiй: гнiвом, подразливiстю, вiдчуттям провини i т.iн. Найбiльш частими реакцiями людини на фрустрацiю є агресiя, депресiя.

Фруструюча ситуацiя - та, при якiй з одного боку є виражена мотивацiя до задоволення потреб, а з іншого боку - перешкоди, якi чинять опір цьому досягненню.

Фрустрацiйна толерантнiсть - стiйкiсть людини до фрустраторiв, в основi яких стоїть здатнiсть людини до адекватної оцiнки фрустрацiйної ситуацiї i передбачення виходу з неї.