Основні елементи зовнішньоекономічної політики

До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать: 1) торговельна політика; 2) валютна політика; 3) політика іноземного інвестування.

Основні типи торговельної політики: протекціонізм (політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції) і вільна торгівля (торгівля без обмежень, тобто без державного втручання; за умов такої політики не держава, а ринок регулює експорт та імпорт товарів і послуг).

В реальній практиці зовнішньоторговельна політика країни є змішаною.

Основними засобами державного регулювання зовнішньої торгівлі є митні та немитні заходи та засоби.

Розрізняють ввізне (імпортне), вивізне(експортне) та транзитне мито.

За способом стягнення розрізняють адвалерне, специфічне та комбіноване мито.

Адвалерне мито – нараховується у відсотках до митної вартості товару, що обкладається митом. Специфічне мито – тверда ставка за встановлену одиницю товару (вага, обсяг тощо). Комбіноване мито – є синтезом обох попередніх.

Немитні заходи та засоби - різноманітні адміністративні та економічні методи прямого або непрямого впливу на зовнішню торгівлю.

Найпоширенішими засобами кількісних обмежень у сфері міжнародної торгівлі є квотування (обмеження державною владою ввезення або вивезення товарів шляхом встановлення квоти; розрізняють експортні та імпортні квоти) та ліцензування (регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозволи, що їх видають державні органи на здійснення експортно-імпортних та транзитних операцій).

Найпоширеніші в цьому сенсі бар’єри технічного характеру, а саме вимоги щодо: дотримання національних стандартів; отримання сертифікатів якості імпортної продукції; спеціального пакування та маркування товарів; дотримання певних санітарно-гігієнічних норм, зокрема проведення заходів з охорони довкілля тощо.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації є валютна політика. До основних елементів валютної політики можна віднести:

– регулювання рівня лібералізації валютного ринку, тобто регламентація доступу окремих резидентів до валютних операцій;

– нормування обов’язкових валютних резервів комерційних банків, які уповноважені здійснювати валютні операції;

– встановлення режиму формування валютних курсів (фіксований, плаваючий або керований плаваючий валютний курс);

– впровадження контролю за розподілом іноземної валюти, яка надходить до резидентів країни;

– застосування валютних інтервенцій, з допомогою яких держава отримує можливість впливати на співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку і завдяки цьому обмежувати коливання валютного курсу.

Третім важливим елементом зовнішньоекономічної політики є політика іноземного інвестування. Ця політика покликана створювати відповідний клімат у країні для залучення іноземного капіталу.

ВИСНОВКИ

1. Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік. Він відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

2. Паритет купівельної спроможності – принцип визначення валютного курсу на основі співвідношення іноземних та національних валют. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу.

3. Зовнішньоекономічна політика - це заходи уряду у сфері зовнішньоекономічної діяльності держави. До основних елементів зовнішньоекономічної політики належать торговельна політика, валютна політика та політика іноземного інвестування.