Платіжний баланс і валютний курс

Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік.

Платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей у країну, наприклад експорт товарів і послуг, записуються зі знаком “+” (кредит) , а всі операції, пов’язані з вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів і послуг, відображаються зі знаком “–” (дебет).

Статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини: 1. баланс товарів і послуг; 2. доходи; 3. поточні трансферти.

1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг.

2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами.

3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами.

Сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою:

РПО = БТП + Д + ПТ (12.1), де:

БТП – баланс товарів і послуг;

Д – доходи;

ПТ – поточні трансферти.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено – рахунок капітальних операцій (РКО).

Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій:

РКО = РОК + ФР (12.2), де:

РОК – рахунок операцій із капіталом;

ФР – фінансовий рахунок.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.

Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне та підсумкове його сальдо.

Первинне сальдо – це сальдо рахунка поточних операцій. Воно є початковою ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан.

Вторинне сальдо - це інтегральне сальдо двох рахунків - поточних і капітальних операцій, - доповнене статтею “Помилки та упущення”.

Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди нульове.

ПБ = РПО + РКО + ПУ (12.3), де:

ПБ – платіжний баланс;

РПО– рахунок поточних операцій;

РКО – рахунок капітальних операцій;

ПУ – помилки та упущення.

Результати зовнішньоекономічної діяльності будь-якої країни в значній мірі залежать від курсу її національної валюти. Використання національної валюти в міжнародних розрахунках обумовлює необхідність її зіставлення з валютами інших країн, що формує її валютний (обмінний) курс. Валютний (обмінний) курс – це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти.

Валютний курс встановлюється на валютному ринку в процесі торгів валютами різних країн.

Валютний курс може встановлюватися в двох формах. По-перше, у формі прямого котирування, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 тощо) виражається через певну кількість національної валюти. По-друге, у формі оберненого котирування, згідно з яким масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти.

Девальвація – цілеспрямовані дії уряду на зниження валютного (обмінного) курсу національної валюти. Ревальвація – цілеспрямовані дії уряду на підвищення валютного (обмінного) курсу національної валюти.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

- вільний плаваючий валютний курс, який визначається залежно від попиту і пропозиції на валютних ринках;

- фіксований валютний курс. Фіксовані курси були пріоритетними до 1976 р, зараз лише деякі країни фіксують курси своїх валют відносно до міцніших валют, причому на рівні, який склався на валютному ринку;

- керований плаваючий валютний курс.

Більшість валют функціонує в режимі змішаних систем. Тобто валюти країн – членів певних валютно-клірингових союзів фіксуються з допустимою амплітудою коливань одна до одної, перебуваючи одночасно в режимі вільного плавання відносно до грошових одиниць інших країн.

Валютні курси встановлюються на основі співвідношення купівельної спроможності національних валют. Вона визначається як сума цін товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом.

В основі валютного курсу - паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС) - співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют щодо певного набору товарів і послуг. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик - набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу.

ВК = (12.4).