Роль фіскальної політики у регулюванні економіки.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних закупівель із метою цілеспрямованого впливу на її соціально – економічний розвиток (заходи, що вживає уряд країни для стабілізації економіки).

Дискреційна фіскальна політика – це політика, коли уряд свідомо маніпулює податками та державними закупівлями з метою цілеспрямованого впливу на реальний обсяг виробництва, безробіття та інфляцію.

Дискреційна фіскальна політика застосовує два інструменти (державні закупівлі; чисті податки).

В реальній практиці цільовий приріст ВВП визначається урядом наперед, а необхідне збільшення державних закупівель є пошуковою величиною.

+ Δ ДЗ = (11.1), де: Δ ВВП – приріст ВВП; М в – мультиплікатор витрат.

Якщо збільшення ВВП визначається урядом наперед, то на цій основі можна обчислити необхідне зниження чистих податків:

– ΔЧП = (11.2), де: +Δ ВВП – приріст ВВП; ГСС – гранична

схильність до споживання; Мв – мультиплікатор витрат.

Для визначення мультиплікатора податків повернемося до формули величини зниження чистих податків і поділимо обидві її частини на Δ ЧП:

Ліва частина наведеного рівняння є мультиплікатором податків, а права спрощується до виразу ГСС х Мв. Звідси випливає формула мультиплікатора податків:

М п = ГСС х Мв (11.3), де: ГСС – гранична схильність до споживання; М в – мультиплікатор витрат.

Якщо у наведеній вище формулі замість ГСС підставити 1 – ГСЗ, а замість Мв –, то М п = Мв – 1 (11.4).

+Δ ВВП = – Δ ЧП х М п (11.5).

Оскільки мультиплікатор податків завжди нижчий від мультиплікатора витрат, то це означає, що кожна одиниця приросту державних закупівель викликає більший приріст ВВП, ніж кожна одиниця зниження чистих податків. З розрахунку на однаковий приріст ВВП, збільшення державних закупівель для державного бюджету є менш збитковим варіантом фіскальної політики, ніж зниження чистих податків.

Автоматична фіскальна політика – це така політика, яка, впроваджуючи в економіку певну систему податків і трансфертів, забезпечує їм можливість виконувати стабілізаційну функцію в автоматичному режимі, тобто без державного втручання.

Регулююча роль автоматичної фіскальної політики:

в міру інфляційного збільшення ВВП у періоди піднесення податкові вилучення автоматично збільшуються і завдяки цьому гальмують небажане економічне зростання. В міру скорочення реального ВВП у періоди падіння податкові вилучення автоматично скорочуються і завдяки цьому гальмують зменшення виробництва. Але, слід зазначити, що автоматичні чисті податки як вмонтовані стабілізатори не є достатнім гальмом для усунення економічних коливань. Вони неспроможні повністю нейтралізувати інфляційний чи рецесійний розриви в економіці, а лише частково його зменшують

ГКП = (11.6).

Чисті податки в періоді t можна визначити за допомогою такої формули:

ЧП t = ЧП в періоді t –1 + зміна ВВП в періоді t х ГКП (11.7), де:

ЧП t чисті податки в періоді t;

ЧП t = 1 чисті податки в періоді t –1;

Зміна ВВП в періоді t;

ГКП –граничний коефіцієнт податків.

М_вс = (11.8), де:

М_вс – складний мультиплікатор витрат в умовах закритої економіки;

ГСС – гранична схильність до споживання;

ГКП – граничний коефіцієнт податків.

М_пс = (11.9), де:

Мпс – складний мультиплікатор податків;

ГСС – гранична схильність до споживання;

ГКП – граничний коефіцієнт податків.

При зміні державних закупівель, податкових ставок або рівня трансфертів можна обчислити приріст ВВП із застосуванням складних мультиплікаторів:

Δ ВВП = Δ ДЗ х М вс, Δ ВВП = Δ ЧП х М пс.

Підсумкова зміна ВВП за рахунок збільшення державних закупівель та чистих податків:

Δ ВВП = +Δ ДЗ х Мвс – Δ ЧП х Мпс (11.10), де:

Δ ВВП – приріст ВВП;

+Δ ДЗ – приріст державних закупівель;

М вс – мультиплікатор витрат складний;

Δ ЧП – приріст чистих податків;

М пс – мультиплікатор податків складний.