В огляді... 1. Нейрони підтримують зв'язок один з одним за допомогою синапсів.

1. Нейрони підтримують зв'язок один з одним за допомогою синапсів.

2. Синапс складається з

— закінчення аксонів пресинаптичного нейрона;

— постсинаптичних рецепторів на дендритах або тілі наступного нейрона;

— простору між двома нейронами (синаптична щілина).

3. Нервовий імпульс спричиняє виділення хімічних речовин, котрі називаються нейромедіаторами, з пресинаптичних закінчень аксонів у синоптичну щілину.

4. Нейромедіатори дифундують через щілину і зв'язуються з постсинаптичними рецепторами.

5. Якщо нейромедіатори приєдналися до рецепторів, то імпульс передано і нейромедіатор після цього або руйнується ферментами, або вертається у пресинаптичний нейрон для подальшого використання.

6. Приєднання нейромедіатора до постсинаптичних рецепторів відкриває іонні канали у цій мембрані і спричиняє деполяризацію (збудження) або гіперполяризацію (гальмування) залежно від нейромедіатора та рецепторів, з котрими він зв'язаний.

7. Зв'язок нейронів з клітинами м'яза здійснюється у нервово-м'язових з'єднаннях. Вони включають пресинаптичні закінчення аксонів, синоптичну щілину та рецептори на сарколемі м'язового волокна. Нервово-м'язове з'єднання функціонує подібно до синапсу.

8. Ацетилхолін та норадреналін — найважливіші нейромедіатори у регуляції м'язового скорочення.

ПОСТСИНАПТИЧНА РЕАКЦІЯ

Ми розглянули, як утворюється потенціал дії, як передається імпульс по нейрону та наступній клітині. Тепер розглянемо, що відбувається після зв'язування нейромедіатора з постсинаптичними рецепторами.

Після зв'язування нейромедіатора з рецепторами хімічний сигнал, що перетнув синаптичну щілину, знову стає електричним сигналом. При цьому у постсинаптичній мембрані генерується диференційований потенціал.Як вже вказувалося, імпульс, що надходить, може бути або збуджуючим, або гальмівним. Перший викликає деполяризацію, так званий збуджуючий постсинаптичний потенціал. Другий — гіперполяризацію — гальмівний постсинаптичний потенціал.

Розряд окремого пресинаптичного закінчення, як правило, змінює постсинаптичний потенціал менше ніж на 1 мВ. Природно, що цього недостатньо для утворення потенціалу дії, оскільки для досягнення порогу зміна напруги має становити не менше 15-20 мВ. Коли нейрон передає імпульс, ряд пресинаптичних закінчень, як правило, виділяють свої нейромедіатори, котрі можуть дифундувати до постсинаптичних рецепторів. Окрім того, пресинаптичні закінчення численних аксонів можуть сходитися на дендритах та тілі окремого нейрона. Якщо водночас розряджаються численні пресинаптичні закінчення або кілька почергово, то виділяється більше нейромедіаторів. Чим більше зв'язується збуджуючих нейромедіаторів, тим вищий збуджуючий постсинаптичний потенціал.

Утворення потенціалу дії у постсинаптичному нейроні залежить від комбінованого впливу усіх імпульсів, що надходять з різних пресинаптичних закінчень. Для утворення потенціалу дії потрібно певне число імпульсів, що спричиняють достатню деполяризацію. Сума усіх змін мембранного потенціалу має дорівнювати порогу або перевищувати його. Це явище називається сумацією.

Для здійснення сумації постсинаптична клітина має вести облік усіх реакцій нейрона на імпульси, що надходять. Це завдання виконується коло аксонового горбочка, що знаходиться на аксоні. Тільки коли сума усіх окремих диференційованих потенціалів відповідає порогу або перевищує його, утворюється потенціал дії.

Тепер, коли ми з'ясували функцію більшості основних одиниць нервової системи — нейронів, ми готові вивчити, як ці клітини працюють разом. Окремі нейрони групуються у ядра, а їх аксони утворюють провідні пучки. У периферичній нервовій системі відростки нейрона називаються нервами.