В огляді... 1. Тренування, спрямоване на розвиток витривалості, більшою мірою впливає на ПС м'язові волокна

1. Тренування, спрямоване на розвиток витривалості, більшою мірою впливає на ПС м'язові волокна. Внаслідок цього вони збільшуються. Хоча співвідношення ПС та ШС волокон і не змінюється, однак у результаті тренувальних навантажень ШСб волокна можуть набувати певних якостей ШСа волокон.

2. Тренування, що сприяє підвищенню витривалості, збільшує кількість капілярів навколо кожного м'язового волокна.

3. Вміст міоглобіну у м'язах підвищується на 75-80 % у результаті тренування, спрямованого на розвиток витривалості. У міоглобіні міститься кисень.

4. Тренування, спрямоване на розвиток витривалості, призводить до збільшення кількості та розмірів мітохондрій.

5. Внаслідок тренування підвищується активність багатьох окиснювальних ферментів.

6. Усі зміни, що відбуваються у м'язі, у сполученні з адаптаційними реакціями киснетранспортної системи підсилюють функції окиснювальної системи та рівень м'язової діяльності, котра потребує прояву витривалості.

Адаптаційні реакції, котрі впливають на джерела енергії. Систематичне аеробне тренування ставить повторювані вимоги до м'язових запасів глікогену та жирів. Не дивно, що наш організм адаптується до подібних повторюваних стимулів, підвищуючи ефективність утворення енергії та знижуючи вірогідність виникнення стомлення. Розглянемо, за допомогою яких адаптаційних реакцій організм тренованої людини утворює енергію за рахунок вуглеводів та жирів.

Вуглеводи як джерело енергії. М'язовий глікоген дуже активно використовується під час кожного тренувального заняття, тому після кожного заняття механізми, котрі забезпечують його ресинтез, стимулюються, а вичерпані запаси глікогену відновлюються. При адекватному відпочинку та споживанні достатньої кількості вуглеводів з продуктами харчування тренований м'яз накопичує значно більше глікогену, ніж нетренований.

Наприклад, якщо бігуни на довгі дистанції припинять на кілька днів тренувальні заняття та будуть споживати їжу, багату на вуглеводи (400-500 г∙день^-1), то рівень м'язового глікогену у них перевищить вдвічі вміст глікогену у м'язах малорухливих людей, які споживають таку саму кількість вуглеводів. Більші запаси глікогену забезпечують спортсмена більшою кількістю енергії. Детальніше питання щодо харчування спортсменів обговорюватимуться у розділі 14.

Жири як джерело енергії. Окрім значних запасів глікогену тренований (на витривалість) м'яз містить більшу кількість жирів у формі тригліцеридів. Механізми, що забезпечують підвищений вміст джерел енергії у тренованого на розвиток витривалості спортсмена, вивчені недостатньо, однак результати досліджень показують, що усього лише після 8 тиж занять вміст тригліцеридів збільшується у 1,8 раза. Взагалі, як видно з рис. 6.4, вакуолі, що містять тригліцерид, розподіляються у м'язовому волокні, як правило, ближче до мітохондрій. Тому вони можуть бути легко використані як джерело енергії під

час фізичного навантаження.

Слід також відмітити, що у спортсмена, тренованого на збільшення витривалості, підвищується активність багатьох м'язових ферментів, котрі беруть участь у Р-окисненні жирів. Це дозволяє тренованому м'язу ефективніше спалювати жири, знижуючи тим самим потребу у м'язовому глікогені. Зразки м'язів стегон атлетів, взяті перед та після їзди на велосипеді, показали збільшення здатності окиснення вільних жирних кислот на 30 %. У тренованих на розвиток витривалості спортсменів також збільшується інтенсивність виділення вільних жирних кислот при тривалому фізичному навантаженні для їх використання м'язами.

Аеробне тренування підвищує можливість використання жирів у якості джерела енергії під час м'язової діяльності. Це забезпечує нижчу інтенсивність використання глікогену м'язів та печінки

Іссекутц з колегами з'ясували, що подібне збільшення кількості вільних жирних кислот у крові дозволяє м'язам спалювати більше жирів, ніж вуглеводів. Результати наступних досліджень показали, що внаслідок підвищення рівнів вільних жирних кислот у крові заощаджуються запаси м'язового глікогену та відстрочується виникнення стомлення. За будь-якої даної інтенсивності роботи організм тренованої людини, як правило, використовує у якості джерела енергії більше жирів, ніж вуглеводів, порівняно з організмом нетренованої людини.

Підбиваючи підсумок, відмітимо, що поліпшення функції аеробної витривалості м'язів призводить до збільшення здатності утворення енергії з більшим акцентом на використання жирів для синтезу АТФ. Підвищена внаслідок тренувальних навантажень, спрямованих на розвиток витривалості, здатність м'язів використовувати жири обумовлена вищою утилізацією вільних жирних кислот та окисненням жирів. У ряді видів спорту (лижні гонки, марафон) подібні адаптаційні зміни запобігають передчасному вичерпанню запасів глікогену і тим самим забезпечують постійне утворення АТФ. Таким чином, м'язова діяльність, що потребує прояву витривалості, стає ефективнішою.