ТРЕНУВАЛЬНИМИ НАВАНТАЖЕННЯМИ

Енергетичні потреби таких видів м'язової діяльності, як біг або плавання на короткі дистанції, що потребують прояву майже максимальних зусиль, забезпечуються системою АТФ-КФ та гліколітичною системою (анаеробне розщеплення м'язового глікогену). Далі ми розглянемо можливості підвищення ефективності обох систем.

АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ СИСТЕМИ АТФ-КФ

Види м'язової діяльності, котрі потребують прояву максимальних зусиль, — біг, плавання на короткі дистанції, важка атлетика — основані на системі АТФ-КФ утворення енергії. Забезпечення максимальних зусиль тривалістю менше ніж 6 с здійснюється за рахунок розщеплення та ресинтезу АТФ і КФ. Вивченню адаптаційних реакцій системи АТФ-КФ на короткочасне максимальне навантаження було присвячено небагато досліджень. Одне з них у 1979 р. провів Костілл з колегами. Іспитовані виконували розгинання ніг у колінному суглобі. Одну ногу розгинали протягом 6 с (максимальне навантаження), виконуючи 10 повторень. Це забезпечувало навантаження на систему АТФ-КФ. Тривалість виконання роботи другою ногою була 30с, що забезпечувало стимулювання гліколітичної системи.

Обидва методи тренування привели до однакового приросту сили (близько 14 %) та однакової опірності стомленню. Як видно з рис. 6.7, внаслідок 30-секундних максимальних навантажень підвищилася активність м'язових ферментів креатинфосфокінази та міокінази. Водночас їх активність у м'язах ноги, котрою виконували 6-секундну максимальну роботу, не змінилася.

На основі отриманих результатів можна зробити висновок про те, що максимальні фізичні навантаження спринтерського типу (6 с) сприяють підвищенню силових якостей, однак практично не впливають на механізми, що забезпечують розщеплення АТФ. Отже, подібний вид тренування забезпечує поліпшення спортивних результатів внаслідок підвищення силових якостей, однак не сприяє підвищенню ефективності процесу утворення енергії за рахунок розщеплення АТФ та КФ.

Разом з тим в іншому дослідженні спостерігали підвищення активності ферментів АТФ-КФ внаслідок циклів тренувальних навантажень тривалістю усього 5 с. Незважаючи на протирічність результатів, обидва дослідження переконливо показують, що головним достоїнством тренувальних циклів, котрі тривають усього кілька секунд, є збільшення силових якостей. Це дає змогу спортсменові виконувати дану роботу з меншим зусиллям, що знижує вірогідність виникнення стомлення. І хоча не встановлено, чи дозволяють ці зміни м'язам виконувати більший обсяг роботи анаеробного характеру, результати 60-секундного тесту «спринт-стомлення» свідчать про те, що короткочасні аеробні тренувальні навантаження спринтерської спрямованості не сприяють збільшенню анаеробної витривалості.

АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ ГЛІКОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Тренування анаеробної спрямованості (30-секундні цикли навантаження) підвищує активність ряду ключових гліколітичних та окислювальних ферментів. Найчастіше у проведених дослідженнях вивчали активність таких гліколітичних ферментів, як фосфорилаза, фосфофруктокіназа та лактатдегідрогеназа. Їхня активність підвищується на 10-25 % в результаті виконання 30-секундних циклів фізичного навантаження і практичноне змінюється внаслідок виконання короткочасних (6-секундних) циклів, котрі головним чином впливають на систему АТФ-КФ. Оскільки фосфофруктокіназа та фосфорилаза відіграють важливу роль у анаеробному утворенні АТФ, можна припустити, що таке тренування збільшує гліколітичні можливості і дозволяє м'язові продукувати більше зусилля протягом тривалішого відрізку часу.

Однак, як видно з рис. 6.8, це припущення не підтверджують результати 60-секундного тесту спринтерського типу діяльності, під час котрого іспитовані виконували згинаннята розгинання ніг у колінному суглобі з максимальним навантаженням. На продуктивність та інтенсивність виникнення стомлення (зниження продуктивності) однаковою мірою впливали 6- та 30-секундні цикли фізичного навантаження. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що поліпшення результатів внаслідок таких тренувальних навантажень зумовлене скоріш збільшенням силових якостей, аніж анаеробним утворенням АТФ.

Тренування анаеробної спрямованості підвищує активність гліколітичних ферментів та ферментів АТФ-КФ, не впливаючи на окислювальні ферменти. З іншого боку, тренування аеробної спрямованості, підвищуючи активність окиснювальних ферментів, ніяк не впливає ані на гліколітичні ферменти, ані на ферменти АТФ-КФ. Це ще раз підтверджує принцип специфічності фізіологічних адаптаційних реакцій залежно від спрямованості тренування

ІНШІ АДАПТАЦІЙНІ РЕАКЦІЇ, ЗУМОВЛЕНІ

ТРЕНУВАННЯМ АНАЕРОБНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ

Яким іще чином тренування анаеробної (спринтерської) спрямованості може сприяти поліпшенню результатів? Окрім збільшення сили, поліпшення щонайменше трьох інших компонентів може сприяти підвищенню ефективності м'язової діяльності та затримці виникнення стомлення, а саме

• ефективності руху;

• аеробної енергетики;

• буферної здатності.

Ефективність руху. Тренувальні заняття, що проводяться з високою швидкістю, поліпшують майстерність та координацію м'язової діяльності. Враховуючи вибірне рекрутування м'язових волокон, ми можемо припустити, що тренування анаеробної спрямованості забезпечують оптимальне рекрутування волокон і, тим самим, ефективніше виконання рухів. Тренування з високою швидкістю та значними навантаженнями підвищують ефективність за рахунок економнішого використання енергії м'язами.

Аеробна енергетика. Тренувальні навантаження анаеробної спрямованості стимулюють не тільки анаеробні енергетичні системи. Певна кількість енергії, необхідна для виконання короткочасних навантажень тривалістю не менше ніж 30 с, забезпечується за рахунок окислювального метаболізму. Отже, короткочасні фізичні навантаження спринтерського типу (такі, як 30-секундні цикли максимальних навантажень) також підвищують аеробні можливості м'язів. Можна припустити, що підвищення окиснювальних здатностей м'язів допомагає анаеробним енергетичним системам задовольняти потреби м'язів в енергії під час значних зусиль анаеробного характеру.

Буферна здатність. Навантаження анаеробного типу підвищує толерантність м'язів до кислоти, котра накопичується у них у процесі анаеробного гліколізу. Як уже відмічалося у розділі 4, накопичення молочної кислоти вважається головним чинником, що обумовлює настання стомлення під час виконання фізичних навантажень спринтерського типу, оскільки Н⁺, виділяючись з неї, впливає на процес обміну речовин та м'язових скорочень. Буферні речовини (такі, як бікарбонат та фосфати м'язів), з'єднуючись з воднем, знижують кислотність волокон. Отже, вони можуть затримувати виникнення стомлення під час фізичних навантажень анаеробної спрямованості.