Тренувальні навантаження анаеробної спрямованості підвищують буферні здатності м'язів, на відміну від навантажень аеробного характеру

Як показують результати досліджень, тренувальні навантаження анаеробної спрямованості за 8 тижнів підвищують буферну здатність на 12-15 %. Водночас тренувальні навантаження аеробної спрямованості не впливають на буферну здатність. Як і інші адаптаційні реакції на тренування, зміни буферної здатності є специфічними щодо навантажень, виконуваних у процесі тренувальних занять.

У результаті підвищеної буферної здатності у крові та м'язах досліджуваних, які відмінно підготовлені до спринтерських видів діяльності, під час та після виконання роботи спринтерського характеру до знемоги накопичується більше лактату, ніж у непідготовлених іспитованих. Це пояснюється тим, що до виникнення стомлення призводить Н⁺, котрий утворюється з молочної кислоти, а не накопичений лактат. При підвищеній буферній здатності м'язи утворюють енергію протягом тривалого періоду часу, перш ніж надмірно висока концентрація Н⁺ почне гальмувати процеси скорочення.

Цікаво, що за подібних умов (спринт до знемоги) у іспитованих з високим рівнем розвитку витривалості не спостерігається накопичення такої великої кількості лактату та такого низького показника рН, як у іспитованих з переважним розвитком спринтерських якостей. Ці відмінності важко пояснити, відмітимо тільки, що рН не обмежує виконання роботи спринтерської спрямованості тренованими на витривалість іспитованими. У табл. 6.2 показано активність вибраних м'язових ферментів цих трьох енергетичних систем у нетренованих та тренованих іспитованих. Як видно з даних таблиці, у іспитованих з переважанням навантажень аеробної спрямованості активність гліколітичних ферментів значно нижча. Отже, в них нижча здатність до анаеробного метаболізму або виконувана ними м'язова діяльність меншою мірою залежить від гліколітичних джерел енергії.

Таблиця 6.2