Центральна нервова система містить понад 100 млрд нейронів

ГОЛОВНИЙ МОЗОК

Головний мозок людини складається з численної кількості частин. Його умовно поділимо на чотири ділянки (рис. 2.6):

1) кінцевий мозок;

2) проміжний мозок;

3) мозочок;

4) стовбур мозку.

Кінцевий мозок складається з лівої та правої півкуль, котрі з'єднані одна з одною пучками волокон, що утворюють мозолясте тіло. Кора головного мозку утворює зовнішню частину півкуль, котра відповідає за психічну діяльність. Кору мозку називають сірою речовиною через характерний сірий колір, обумовлений відсутністю мієліну на тілах нейронів, що знаходяться у цій ділянці. Кора головного мозку є центром свідомості. Тут здійснюється процес мислення, усвідомлюються сенсорні стимули, реалізується довільний контроль рухів.

Кінцевий мозок складається з п'яти часток — чотирьох зовнішніх та центральної (рис. 2.7). Чотири частки виконують такі функції:

1) лобна частка — загальний інтелект та руховий контроль;

2) скронева частка — слухові сигнали та їх інтерпретація;

3) тім'яна частка — загальні сенсорні імпульси та їх інтерпретація;

4) потилична частка — зорові імпульси та їх інтерпретація.

Три основні ділянки головного мозку, що представляють для нас найбільший інтерес, про котрі йтиметься далі, це рухова ділянка кори головного мозку — у лобній долі; базальні ядра — у білій речовині; чутлива (аферентна) зона кори головного мозку — у тім'яній частці.

Проміжний мозок. Ця ділянка мозку складається в основному з таламуса та гіпоталамуса. Таламус є важливим сенсорним інтегративним центром.

До нього надходять усі сенсорні сигнали (за виключенням запахів) і передаються у відповідну ділянку кори головного мозку. Таламус відіграє важливу роль у руховому контролі.

Гіпоталамус, котрий знаходиться безпосередньо під таламусом, забезпечує підтримання гомеостазу, регулюючи всі процеси, що впливають на внутрішнє середовище тіла. Нервові центри тут регулюють:

• автономну нервову систему (і через неї — артеріальнийтиск, частотусерцевих скорочень, дихання, травлення, виділення тощо);

• температуру тіла;

• баланс рідини;

• нейроендокринний контроль;

• емоції;

• відчуття спраги;

• споживання їжі;

• цикли сну — пробудження.

Мозочок знаходиться позаду стовбура мозку. Він з'єднується з багатьма частинами мозку і відіграє важливу роль у контролі багатьох функцій організму, у тому числі у контролі руху.

Стовбур мозку складається із середнього мозку, варолієвого мосту і довгастого мозку (рис. 2.8) та являє собою частину мозку, що з'єднує головний мозок зі спинним. Через нього проходять усі сенсорні та рухові нерви, котрі забезпечують обмін інформацією між головним та спинним мозком. Тут беруть початок 10 з 12 пар черепних нервів. У стовбурі також містяться основні автономні регуляторні центри, що контролюють діяльність дихальної та серцево-судинної систем.

Ряд спеціальних нейронів, що утворюють своєрідну сітку та йдуть по усій довжині стовбура — так звана ретикулярна формація — підпадають під вплив і самі впливають практично на усі ділянки ЦНС. Ці нейрони сприяють: а) координації функції скелетних м'язів; б) підтриманню м'язового тонусу; в) контролю діяльності серцево-судинної та дихальної систем; г) визначенню нашого усвідомленого стану (пробудження та сон).

У головному мозку є система контролю больових відчуттів, так звана аналгезична система. Енкефаліни та β-ендорфіни — наркотичні речовини, що діють на ошатні рецептори цієї системи й знижують больові відчуття. Припускають, що тривалі фізичні навантаження підвищують природні рівні цих наркотичних речовин

СПИННИЙ МОЗОК

Найнижча частина стовбура мозку — довгастий мозок — переходить у спинний мозок. Він в основному складається з пучків нервових волокон, що забезпечують двостороннє проведення нервових імпульсів. Сенсорні (аферентні) волокна передають нервові сигнали з сенсорних рецепторів (м'язів та суглобів) на верхні рівні ЦНС. Рухові (еферентні) волокна головного мозку та верхньої частини спинного мозку йдуть до органів (м'язів, залоз).