Закономірності відчуттів. Пороги відчуттів. Основний закон психофізики.

Закономірності відчуттів:

1. пороги чутливості

2. адаптація – зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні – за малої. Розрізняють три різновиди цього явища:

- повне зникнення відчуттів в процесі тривалого впливу подразника нюх

- притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника світло

- підвищення чуттєвості під впливом дії слабкого подразника адаптація до темряви, тиші.

3. взаємодія відчуттів

4. сенсибілізація – збільшення чутливості при слабкому подразнику.

5. синестезія – виникнення одного подразника під впливом відчуття, що характерне для іншого аналізатора.

6. контраст

Властивості відчуттів:

1. предметність - сприйняття предмету як об’єктивного образу, а не як суб’єктивного переживання;

2. цілісність – сприймання не окремих властивостей предмету, а його елементів вцілому;

3. константність – сприймання предмету постійним за кольором, формою, величиною;

4. осмисленість – сприймаючи предмети людина виходить з досвіду при їх поясненні;

5. апперцепція – явище, при якому одні і ті ж предмети сприймаються різними людьми по різному.

Характеристики відчуттів:

1. якісні:

- якість – це властивість, яка характеризує основну інформацію, що відображається даними відчуттями, варіюється ними і відрізняє його від іншого (солодке-солоне);

- інтенсивність – визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора та аналізатора;

- тривалість – цечасова характеристик, яказалежить від терміну дії подразника;

- просторова локалізація подразника – аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровим, слуховим, нюховим), дозволяє судити про місце розташування подразника в просторі.

2. кількісні – пороги відчуттів: абсолютний і відносний (абсолютна відчутність)

Абсолютний поріг відчутності – це середнє арифметичне між верхнім і нижнім порогом відчуттів. Мінімальна величина подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів. Нижній поріг дає кількісний вираз для чуттєвості, що визначається зворотною залежністю: чим менше величина порогу, тим вище чуттєвість даного аналізатору. Верхнім абсолютним порогом - максимальна величина подразника, при якій ще зберігається адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше збільшення сили подразників, діючих на рецептори, викликає або зникнення відчуття, або больове відчуття (наприклад, гучний звук, яскравість, що засліплює очі). Для кожного виду відчуттів існують свої абсолютні пороги. Деякі із середніх значень абсолютних порогів є в табл.

Електромагнітні хвилі, що здатний відбити зоровий аналізатор людини, знаходяться в діапазоні від 380 до 780 міліардних частинок метра; частота коливань тиску повітря у звуків, що чує людина, знаходиться в діапазоні від 20 до 20 000 Гц.

Величина абсолютних порогів змінюється в залежності від різноманітних умов: характеру діяльності і віку людини, функціонального стану аналізатору, сили і тривалості подразнення тощо.

Окрім величини абсолютних порогів, відчуття характеризуються також відносним порогом - величина, на яку повинен бути змінений вихідний стимул, щоб людина помітила, що він дійсно змінився; зворотно пропорційна величина до абсолютного порогу.

Кількісного вираження він набув у законі німецького вченого Ернста-Генріха Вебера (1795-1878), за яким відношення між приростом подразника, що ледве відчувається, і його попереднім значенням є величина постійна для певного аналізатора. Так, для слухового аналізатора це відношення становить1/10, для дотикового – 1/30, а для зорового - 1/100. Однак якщо сила подразника наближається до порогових значень, то цей закон порушується.

У середині ХІХ ст. німецький вчений Густав-Теодор Фехнер (1801-1887) математично опрацював експериментальні дані Вебера і сформулював основний психофізичний закон(закон Вебера – Фехнера), у якому виражено залежність між силою подразника, що діє, та інтенсивністю відчуття: інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

S=k lgI + c , де S – інтенсивність відчуття; I – сила подразника; k і c – константи.

На початку ХХ ст. американський психолог Стенлі-Сміт Стівенс (1906-1973) довів, що між інтенсивністю відчуття і силою подразника, що діє, існує степенева залежність:

S=k Rⁿ , де k – константа, яка залежить від обраної одиниці виміру; R – сила подразника; n – показник степеня, що залежить від виду відчуття.

Так, для відчуття світла n = 0,33,для удару електричного струму n = 3,5.

Проте в одних випадках експериментальні дані краще описує закон Вебера – Фехнера, в інших – закон Стівенса. При порогових значеннях подразника обидва закони дають значні похибки.