Сновні містобудівні вимоги до озеленення територій різного призначення

У містах та сільських поселеннях передбачають, як правило, безперервну систему озелененних територій та інших відкритих просторів, які в сполученні з позаміськими формують комплексну зелену зону. Її зовнішні межі приймають за межі землекористувань, природних кордонів або транспортних магістралей.

Функціональне зонування комплексної зеленої зони міста виконують з поділенням територій на ті, що призначені для загального або обмеженого використання, і ті, що мають спеціальне призначення. Види (номенклатуру) складових структурних елементів території комплексної зеленої зони міста, їх функціональну належність визначають згідно з нормами містобудівного проектування [1,2].

До складових структурних елементів озеленення територій міст та їх планувальних зон відносять міські і районі парки, сади мікрорайонів-кварталів, сквери і бульвари, ділянки зеленого будівництва вулиць і доріг, господарств, транспортних розв'язок і автостоянок і т.п. У крупних та найкрупніших містах поряд з ними ще розміщують спеціалізовані парки: дитячі, спортивні, виставочні, ботаничні, зоологічні, меморіальні і т.п. До системи озеленення територій міст входять також ділянки зеленого будівництва і господарств промислових, комунально-складських об'єктів, санітарно-захисних зон промислових та транспортних підприємств. На приміських ландшафтно-рекреаційних територіях, а також у межах міста розміщують лісопарки, гідропарки та лісні масиви, зелені ділянки санітарно-оздоровчих закладів, кемпінгів, а також зелені смуги на землях відводів залізниць та автодоріг, смуги зелених насаджень для захисту ланів і таке інше.

Питома вага озеленених територій різноманітного призначення в межах забудови міст (рівень озеленення територій забудови) приймається не менш 40% для районів ІІВ, 45% -ІІІВ,Б та 50% - ІУВ2, а в межах території міста у відповідності до норм [1,2].

Площі озеленених територій загального користування - парків, садів, скверів, бульварів визначають в залежності від чисельності жителів населених місць та особливостей місцевих кліматичних умов,тобто кліматичних районів (табл.14.1).

У найкрупніших та крупних містах існуючі масиви міських лісів перетворюють в міські лісопарки. Їх відносять до озеленених територій загального користування, виходячи із розрахунку не більше 5 м²/люд.

У структурі озелененних територій загального користування великі парки площею понад 100 га та лісопарки площею 500 га і більше повинні становити не менше 10%. При цьому час доступності міських парків при пересуванні на транспорті повинен бути не більше 20 хвилин, а парків планувальних районів - не більше 15 хвилин.

На територіях з високим ступенем зберігання природних ландшафтів, які мають естетичну та пізнавальну цінність, формують національні та природні парки. Архітектурно-просторова організація національних та природних парків передбачає використання їх територій у наукових, культурно-освітних та рекреаційних цілях з виділенням, як правило, заповідної, заповідно-рекреаційної, рекреаційної та господарської зон.

При розташуванні парків, садів максимально зберігають ділянки з діючими насад-женнями та водойомами.

У реальному проектуванні площі територій парків, садів та скверів приймають, виходячи з конкретних містобудівних та природних умов згідно з нормами [І].

Таблиця 14.1

Примітки:

1.У містах, де розташовуються промислові підприємства І та II класів шкідливості, наведені норми загальноміських озеленених територій слід збільшувати на 15…20%. В містах, де розташовуються залізничні вузли, наведені норми слід збільшувати на 5…10%.

У середніх, малих містах та сільських поселеннях, розташованих в оточенні існуючих лісів, у прибережних зонах великих річок та водоймищ площу озеленених територій загального користування допускається зменшувати, але не більше як на 20%.

2.У дужках наведені розміри для малих міст з чисельністю населення до 20 тис.чол.

Бульвари та пішохідні алеї міст передбачають у напрямках масових потоків пішоходного руху. Місце розташування бульвару, його ширину, а також його місце в поперечному профілі вулиці визначають з урахуванням архітектурно-планувального рішення вулиці та її забудови. На бульварах та пішохідних алеях передбачають майданчики для короткочасного відпочинку. Ширину бульварів з однією продольною пішохідною алеєю приймають не менш 10 м при розміщенні з одного боку вулиці між її проїжджою частиною та забудовою.

Дорожню мережу ландшафтно-рекреаційних територій - дороги, алеї, стежки улаштовують по можливості з мінімальними ухилами у відповідності з напрямками основних напрямків руху пішоходів і з урахуванням вимог забезпечення найкоротших відстаней до зупиночних пунктів, ігрових або спортивних майданчиків тощо. Ширину стежок назначають кратною 0,75 м, що дорівнює ширині смуги руху однієї людини.

Таблиця 14.2

Примітки:

1.У нових житлових районах відстань від краю проїжджої частини до осі стовбура дерева необхідно приймати не менше 4 м при діаметрі крони не більше 5 м.

2.Висота чагарників при їх розміщенні від краю проїжджої частини на відстані від 1 до 5 м не повинна перевищувати 50 см.

3.Дерева, які висаджуються біля будівель, не повинні перешкоджати інсоляції та освітленню житлових та громадських приміщень, а також вільному проїзду пожежних автомашин.

При розміщенні елементів озеленення на поперечних профілях доріг, алей або стежок ураховують нормативні відстані від дерев та кущів до будівель, споруд або інших об'єктів інженерного благоустрою (табл.14.2).