Біхевіоризм, необіхевіризм. Основні теоретичні положення.

Количество периодов Основная частота Основной уровень Постоянный уровень Коэффициент нелинейных искажений
       
       
       
       

 

Біхевіоризм, необіхевіризм. Основні теоретичні положення.

Біхевіоризм утвердив як предмет психології поведінку (з анг. behaviour - поведінка), а не свідомість, як було в інтроспективній психології. Під поведінкою розуміли сукупність реакцій організму, обумовлених його взаємодією із стимулами середовища, до якого він адаптується.

Його експериментальною передумовою стали дослідження поведінки тварин проведені Едуардом Тордайком (1874-1949). Багато висновків цих дослідів були враховані при поясненні поведінки людей. Він обґрунтовує погляд на людську психіку і поведінку, як на “систему реакцій організму на зовнішні подразнення послані суспільством і внутрішні подразники, утворені в самому організмі”. На його думку “вся поведінка людини складається з безумовних реакцій, даних в спадковому досвіді помножені на нові умовні зв’язки, які дані в особистому досвіді.

Засновником вважається Д.Уотсон (1878-1958), в статті якого «Психологія, як її бачить біхевіорист» (1913) сформулював основні принципи поведінкової психології, які пізніше отримали детальне обґрунтування в книжці “Психологія як наука про поведінку”. Він вимагав «викинути за борт» всі поняття суб'єктивної психології свідомості і перекласти їх на мову об'єктивно спостережуваних реакцій живих істот на подразники. Він мріяв перетворити психологію на науку, здатну контролювати та передбачати поведінку, і це вдалося б, коли людська поведінка дійсно залежала б тільки від зовнішніх факторів.

Д.Уотсон пропонує досліджувати психологічні явища об’єктивно. Замість аналізу суб’єктивних відчуттів, сприйняття, образів і т.д. слід вивчати поведінку ін. людей, тобто як людина реагує на ті чи ін. впливи зовнішнього середовища, які Уотсон називає стимулами. Звідси схема аналізу (S-R) (стимул – реакція). Всі відповідні реакції можна розділити на спадкові (рефлекси, фізіологічні реакції і елементарні емоції) і утворені (звички, мислення, мова, складні емоції, соціальна поведінка).

Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між S-R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода та ін.) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження та ін.). Поведінка людини виходить частіше за все з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю тощо.

Д.Уотсон підкреслює, що “психологія, як наука про поведінку займається передбаченням і управління діями людей, а не аналізом їх свідомості”. І завдання психології полягає в тому, щоб за реакцією визначати вірогідний стимул, а за стимулом передбачати певну реакцію. Тобто, ця формула передбачала, що з людини можна виліпити що завгодно, якщо давати їй певні, точно відповідні стимули, позитивно підкріплювати певні реакції.

Представники цієї школи зібрали величезний експериментальний матеріал про чинники, які визначають модифікацію поведінки. Біхевіористи тяжіли до експериментального підтвердження своїх гіпотез відносно людської поведінки саме на тваринах, та й серед останніх обирали навіть не мавп, а голубів та пацюків - що й дозволяло оминати певні ускладнення, пов'язані із запереченням внутрішнього світу людини. Як експериментальні пристрої, замість колишніх фізіологічних апаратів, були винайдені різні типи лабіринтів і «проблемних ящиків». Тварини, які в них запускалися, навчалися знаходити з них вихід. Матеріал піддавався статистичній обробці, адже реакції тварин носили не жорстко визначений, а статистичний характер.

Російським варіантом біхевіоризму можна вважати рефлексологію В.М. Бєхтєрєва (1857-1927).

Заслугоюбіхевіоризму було введення об'єктивного методу - методу, заснованого на реєстрації і аналізі фактів, що зовні спостерігаються, процесів, подій. Разом з тим було введено у науковий апарат психології категорію дії як не тільки внутрішньої, духовної (як у колишні часи), але і зовнішньої, тілесної реальності Завдяки цьому нововведенню в психології отримали бурхливий розвиток інструментальні прийоми дослідження психічних процесів. Біхевіоризм змінив загальний лад психологічного пізнання. Його предмет охоплював відтепер побудову і зміну реальних тілесних дій у відповідь на широкий спектр зовнішніх подразників. Надзвичайно розширився клас об'єктів, що досліджуються; стала інтенсивно вивчатися поведінка тварин, немовлят і т.п. Були просуненні окремі розділи психології, зокрема проблеми навчання, утворення навичок та ін.

Недолікбіхевіоризму – мало приділялося уваги складності психічної діяльності людини, ігнорувались процеси свідомості, вищих форм навчання, творчості, самовизначення особистості.

Необіхевіоризмнапрям в американській психології, який виник у 30-х роках 20 ст. Його представники ввели в загальну схему "проміжну змінну" сполучну ланку між стимулом і реакцією (S - O - R). Вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні та мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обгрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність впливів (реакції) за певні нагороди (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів.

Представники необіхевіоризму Е.Толмен (1886-1959). Середня ланка “медіатори” залежать від його спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду і природи стимулу і є нічим іншим як неприпустимими прямому спостереженню психологічними моменти: очікування, установки, знання. При цьому вони виходили з того, що і для “невидимих медіаторів” мають існувати такі ж об’єктивні показники, якими користуються при вивченні доступних зовнішньому спостереженню стимулів і реакцій.

Інший варіант необіхевіоризму належав К.Холу (1884-1952) і його школі. Для них середня ланка - це потреби організму (харчова сексуальна потреба у сні тощо). Вона додає енергію поведінці, створює незримий потенціал реакції. Цей потенціал розряджається при підкріпленні, і тоді реакція закріплюється й організм чомусь навчається.

Пізніше Б.Скіннер, розвиваючи концепцію біхевіоризму, довів, що будь-яка поведінка визначається наслідками, сформулював принцип оперантного обумовлення - «поведінка живих організмів визначається наслідками, до яких вона призводить». Мета людської діяльності, стверджує він, лежить поза індивідом, у сфері об'єктивованих надособистісних структур.

В 70-ті роки біхевіоризм представив свої концепції в новому освітленні - в теорії соціального вчення. На думку Бандури, одна з головних причин, що зробили нас такими, які ми є, пов'язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас. Отже, на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона, також, постійно повинна передбачати наслідки своєї поведінки шляхом її самостійної оцінки.








Дата добавления: 2015-04-07; просмотров: 5552;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.005 сек.