Сприймання часу, простору і руху

Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. В основі сприймання більш простих форм часу (послідовності) лежить елементарний біологічний годинник. Це ритмічна зміна збудження та гальмування у нервовій системі. У сприйманні часу беруть участь слуховий, органічний (спрага, втома тощо), шкірний - тактильний (тривалість, послідовність часу), кінестетичний (сприймання ритму) аналізатори, причому слуховий аналізатор переважає в точності, в оцінці тривалості зовнішніх впливів за всі інші аналізатори і відіграє роль у сприйманні складних форм часу - вироблення еталону часу (секунди, хвилини).

Довгі інтервали часу -дні, тижні - це достатньо складна форма часу. Тут важливу роль відіграє інтелектуальний фактор.

Сприймання часу залежить від факторів:

- зміст діяльності людини (час, заповнений діяльністю, проходить швидше).

- пам'ять (час у минулому, який був насичене переживаннями, сприймається тривалішим).

- емоційний стан (позитивні емоції створюють враження більш швидкого перебігу часу)

- установка особистості (очікування приємних подій створює враження повільнішого перебігу часу)

- вік людини (чим старшою стає людина, тим швидше у неї сприймається час)

- вплив фармакологічних речовин (одні препарати скорочують оцінку часу, інші подовжують)

Сприймання простору включає сприймання:

- відстані, на які предмети розміщені від нас і одне від одного;

- напрямки, в яких вони знаходяться;

- розміри і форми предметів.

Головну роль в сприйманні простору грають кінестетичний і зоровий аналізатори. На думку І. М. Сєченова просторове бачення здійснюється по-перше, за допомогою пропріоцепторів очних м'язів, по-друге, шляхом багаторазового поєднання оцінки відстаней очима та руками або ногами. Сприймання просторового розташування речей цілком очевидно в процесі реального рухового оволодіння простором - спочатку шляхом хапальних рухів, після цього шляхом пересування.

Геометрія простору, яке сприймає людина є багатомірною - окрім традиційних трьох вимірів, сюди потрібно віднести колір, відчуття маси (пов'язано з матеріалом), фактуру (якість обробки поверхні), зміст предмету.

Сприймання руху - це відображення зміни положення, яке об’єкт; займає у просторі. Основну роль відіграють зоровий та кінестетичний аналізатор, також шкірні та слухові

Параметрами руху об'єктів є швидкість, прискорення, напрямок.

Сприймання руху залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому. При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрямку або у протилежному напрямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному напрямку. Якщо в полі зору немає нерухомого предмета, відносно якого сприймався рухомий предмет, то рух сприймається у 15–20 разів повільнішим.

Також слід розглянути і ілюзорний рух. Прикладом ілюзорною руху є "рухома" картинка у кінематографі. Враження руху виникає в результаті послідовного сприймання окремих положень предмету, які віддалені один від одного як просторовими проміжками так і часовими. Око наділене властивістю інерції. Завдяки цій властивості ока ми бачимо в кіно стійке зображення, а не блимаючі картинки. Цей ефект, на якому базується кінематограф, називається стробоскопічним рухом.