Визначення оптимального співвідношення площ природних та господар­ських угідь.

Серед всіх видів природних угідь саме ліси мають найбільш виражені природоохоронні функції в басейні річки завдяки їх суттєвому впливу на перерозподіл поверхневого і підземного стоку та уповільненняерозійних процесів ґрунтового покриву. Тому передусім визначають оптимальну лісистість в басейні річки (див. практикум*). Оптимальна лісистість території басейну річки розраховується такими способами:

- за кореляційною залежністю між лісистістю та коефіцієнтом стоку. О. О. Молчанова (1960);

- за максимальною величиною приросту підземного стоку в складі водного балансу.

Виходячи зі значень коефіцієнта стоку, при якому лімітується ерозія (близько 10-15 %), вченими встановлено, що в Степу лісистість має складати 10%, а в лісостепу - 15%, тоді як зараз лісистість степу України становить 2,0-2,8 %

Згідно розрахунків лісистості за максимальною величиною приросту підземного стоку в складі водного балансу встановлено, що в межах України величини оп­тимальної лісистості зменшуються з північного заходу та півночі напівденний схід та південь від 39-40% до 16-17% (див. рис.) Для зони змішаних лісів оптимальна лісистість складає 23-40 %, Лісостепу – 17-23%, Степу - 15-17 %.

Рис. 13.3. Нормативи оптимальної лісистості

рівнинної частини України (Міхович А.Г. 1986)

2. Визначення мінімально необхідної площі біоцентру можна провести за трьома підходами:з біоекологічним, фізико-географічним та агроекологічним.

З біоекологічних позицій оптимальна площа біоцентру має бути такою, щоби забезпечувалось ефективне самовідтворення популяцій та гарантувалось їх існування протягом невизначено довгого часу. Як зазначалося вище, для цього необхідні площі в кілька сотень і тисяч квадратних кілометрів, що зараз для більшості регіонів недосяжне. Тим не менше, з встановлених залежностей між площею біоцентру та його видовим складом, віковою структурою популяцій випливає, що для різних угруповань існують деякі критичні зна­чення площі, нижче якої різко зменшується їх видова насиченість та інші фітоценотичні показники. За даними європейських ландшафтних екологів, для багатьох типів рослинності такою площею є 200 м². Тому цю величину орієнтовно можна прийняти за мінімально необхідну площу окремого біоцентру. Проте стійкість популяцій­ної структури угруповань таких ареалів мала і завжди є високий ризик їх деградації.

З фізико-географічної точки зору мінімальний розмір ділянки з природною рослинністю (насамперед лісовою) має бути таким, щоб вона могла впливати на мезоклімат. Особливого зна­чення цей фактор набуває для регіонів з недостатнім зволоженням. За даними М. І. Будико та О. О. Дроздова (1953), для різних ландшафтних зон розмір лісових масивів, при якому вони впливають на збіль­шення атмосферних опадів, коливається від кількох до десятків квадратних кілометрів. Біоцентри, площею менші за 1 км ², мезо­клімату регіону практично не змінюють.

З агроекологічної точки зору біоцентр, вкраплений у структу­ру агроландшафту, має оптимізувати прилеглі поля за рахунок пта­хів, комах, рептилій, що живуть у ньому. При цьому можна і не вимагати від такого біоцентру стійкості його популяційної струк­тури, допускається їх певна деградація, яка може лімітуватися штучно (підсадкою дерев, чагарників тощо). За даними НДІ біо­логії Дніпропетровського університету, ділянки з насадженою природною рослинністю площею 0,5-1 га в степовому ландшафті за­безпечують біологічний захист та запилення агроценозів у радіусі 2 км. Біоцентри меншої площі такої оптимізуючої ролі не відіг­рають.

3. Визначення оптимального місця розміщення біоцентруна території ландшафту та планування біоцентрично-сітьової ЛТС.

У збалансовано організованій території всі біоцентри мають бути зв'язаними біокоридорами в єдину мережу. Оптимальність цієї мережі оцінюється індексами зв'язності (α, β, γ).

Найбіль­шої ефективності біоцентрично-сітьова ЛТС досягає при значеннях α=1, β=1, γ=3. При невідповідності параметрів існуючої ЛТС цим значенням слід створити нові біоцентри та біокоридори. Опти­мальним місцерозміщенням біокоридорів є балки та улоговини, що дозволяє виконувати протиерозійну та водозахисну функції, окрім головної - ста­білізації біоцентрично-сітьової ЛТС.

Території, не зайняті природною рослинністю та забудовою, мають бути диференційовані на угіддя відповідно до природних потенціалів та оцінок стійкості до антропогенних впли­вів. Оцінка екологічної стійкості ландшафтів таких територій проводиться на основі показників КЕСЛ₁ та КЕСЛ₂ (див. практикум). За результатами оцінки робиться висновок про ступінь стійкості ландшафтів та рекомендуються заходи щодо підвищення рівня стійкості, якщо КЕСЛ₁<1,0 або КЕСЛ₂<0,5.