Збалансована ландшафтно-екологічна організація території

Збалансована ландшафтно-екологічна організація території– такий тип організації, за якогоприродні потенціали геосистем повністю реа­лізуються,

виключені конфліктні ситуації між її функціональним використанням та природними особливостями, забезпечується стійкість як окремих геосистем, так і ЛТС в цілому.

Отже, збалансована ландшафтно-екологічна організація території повинна відповідати таким умовам:

- висока продуктивність;

- екологічна безконфліктність;

- естетична привабливість.

На сьогодні існує декілька механізмів забезпечення збалансованої ландшафтно-екологічної організації території , але найбільшширокого визнання в європейських країнах здобула концепція та методика раціональної організації території, розроблена словацькими ландашфтними екологами Л. Міклошем та М. Ружічкою (поч. 80-х р.р. XX ст).

Згідно цієї методики збалансована ландшафтно-екологічна організація території забезпечується за рахунок оптимальногоспіввідношення та локалізації різних угідь. Оптимальне співвідношення і локалізація угідь ґрунтується на кількісній оцін­ці рівня відповідності окремих геосистем різним соціальним функціям з урахуван­ням їх соціальної значущості для держави в цілому та адміністра­тивних одиниць нижчого рівня. При цьому природоохоронна функція геосистем приймається за пріоритетну.

Згідно методики Л. Міклоша та М. Ружічки питання збалансованої ландшафтно-екологічнї організації території вирішується в такому порядку:

1)визначається оптимальне співвідношення природних та господар­ських угідь;

2) встановлюється мінімально необхідна площа біоцентру (окремої ділянки природної рослинності);

3) встановлюється оптимальне місце розміщення біоцентру на території ландшафту та планується біоцентрично-сітьова ЛТС.

Біоцентрнчно-сітьова ЛТС складається з таких елементів: біоцентри, біокоридори та інтерактивні елементи.

Біоцентр - це група суміжних геотопів з природною рослинні­стю, які виконують функції збереження генофонду ландшафту, оптимізації впливу на прилеглі геотопи з культурною рослинністю або без неї, естетичної приваб­ливості території.

В умовах агроландшафту біоцентрами є окремі гаї, ліси, ділянки степів, луків, боліт, а в міському ландшафті - парки, лісопарки, сквери, райони приватної забудови з присадиб­ними садовими та парковими ділянками. Усі ці ареали відрізня­ються від навколишніх антропічних угідь значно більшою видовою насиченістю, хоч вона й може бути далекою від природної норми. Важливою характеристикою біоцентру є його едафічні умови (характерний набір абіотичних факторів геотону, що визиачають можливість існування в ньому певних видів рослин (зволоженість, тепло, мінеральне живлен­ня, затіненість тощо). Найчастіше в одному біоцентрі є геотопи з різними едафічннми умовами.

Едафічний тип біоцентру визначає набір видів, які можуть існувати в ньому. Чим подібніші за еда­фічннми умовами біоцентри, тим інтенсивніша міграція видів між ними. Чим різноманітніші екологічні умови біоцентру (ширші діапазони факторів), тим більше видів може його населяти і тим більше значення він має в ландшафті як центр його біотичної різноманітності.

З едафічннми умовами тісно пов'язаний і видовий склад біоцентрів, за яким виділяються досить загальні їх типи: хвойні лісові, листяні лісові, лучні, лучно-болотні та ін.

Важливою характеристикою є площа біоцентру, за якою виділяють такі біоцентри:

1) карликові (в агроландшафті 0,2-0,5 км²; в міському ландшафті -0,05-0,1 км²);

2) малі - відповідно 0,5-1 і 0,10,3);

3) середні – відповідно (1-3 і 0,3-1);

4) відносно великі – відповідно (3-10 і 1-3);

5) великі – відповідно (>10 і >3).

За сучасним станом біоцентри поділяються на типи:

- критичного розвитку;

- пригніченого розвитку;

- нормального розвитку.

Критеріями визначення цих типів є процент рослин, уражених шкідниками, з морфологіч ознаками пригніченості, викликаної природними та антропіч факторами, розвиток підросту, частка молодих особин у фі нозі тощо.

За біогеографічним значенням виділяють біоцентру:

- локального,

- регіонального,

- надрегіонального,

- провінційного.

- біосферного рівнів.

Біокоридор - видовжений ареал, представлений геотопами під природною або близькою до неї рослинністю, вздовж якого відбуваються біотичні міграції між окремими біоцентрами.

У агро ландшафті біокоридорами є залісені або залужені схили та днища лінійних ерозійних форм, лісосмуги, водоохоронні зони річок, самі річкові долини і взагалі будь-які видовжені ареали, що не розорюються, не зазнають надмірного випасу і щорічного косіння. У міському ландшафті функції біокоридорів можуть виконувати алеї, бульвари, вулиці, ступінь озеленення яких дає змогу мігрувати птахам та комахам між міськими біоцентрами.

Забезпечення умов міграції видів - основна функція біокоридору. Важливими функціями є також бар'єрна (снігозатримання, зменшення швидкості поверхневого стоку тощо), екотопічна (місце проживання багатьох видів рослин і тварин, особливо птахів лісостепу), оптимізуючого впливу на прилеглі геотопи, естетична.

Біокорндори розрізняються за:

- генезисом (природні, штучні);

- місцеположенням (рівнинні, схилові, долинні, балкові, літораль тощо);

- едафічними умовами (типізуються й характеризуються аналогічно біоцентрам);

- за шириною (лінійні біокорндори - настільки вузькі, щопрактично не впливають на прилеглі угіддя, та смугасті - такі, ширина яких дозволяє специфічним екологічним умовам сформуватись у його внутрішній частині.

Інтерактивний елемент - лінійний ареал, зайняти геотопами з природною або близькою до неї рослинністю; який відгалужується від біоцентру або біокоридору і виконує функції поширення їх дії на прилеглі агро- або урбоугіддя.

Інтерактивний елемент відрізняється від біокоридору тим, що не з'єднує біоцентрів між собою.

Приклад карти біоцентрично-сітьової ЛТС наведено на рис. 13.2.

Рис. 13.2. Картосхема біоцентрично-сітьової ЛТС Керченського півострова (фрагмент):

Біоцентри: 1 - ксерофітно- та петрофітно-степові; 2 - ксерофітно-чагарниково-лісові; 3 - галофітно-лучні; 4 - псамофітнолісові;

5 - біокорндори;

6 - інтерактивні елементи;

7 - зони впливу біотичних елементів. Цифри на схемі (1-25) - номери біоцентрів

Отже, елементи ЛТС не вкривають повністю території ландшафту. Основний фон, на який нанесено сітку біоцентрів, біокоридорів та інтерактивних елементів, становлять ареали ріллі, міської забудови та інших господарських угідь. Просторові зв'язки між біотичними елементами геосистеми, зумовлені такими процесами, як алелопатія, конкурен­ція за місцеві ресурси, мають малий радіус дії (до кількох метрів) і зумовлюють формування субтопічної структури геотопу (зокре­ма, поліекоїдів). На хоричному рівні просторові біотичні відно­шення реалізуються в таких процесах, як перехресне опилення рослий, рознесення спор, насіння, міграції рослин, тварин. Ці від­ношення, які пов'язують між собою не окремі живі організми, а пуляції та біоценози в цілому, і визначають біоценотично-сітьову структуру ландшафту.

Важливпми елементами цієї структури є біоцентри, які мають відігравати функцію збереження генофонду. Ця функція може виконуватись лише в тому разі, якщо пло­ща біоцентру забезпечуватиме умови самовідтворення популяцій, виключатиме можливість їх деградації і вимирання видів внаслі­док їх замкненого існування.

В результаті численних досліджень в природі та реалізацій моделей вимирання, площа окремого біоцентру, необхідна для розміщення мінімальної жит­тєздатної популяції ссавців, становить від 10-10² км² (землерий­ка, миша) до 10⁴-10⁵ км² (олень, ведмідь). Для популяції!дерев­них рослин ні значення менші, проте становлять кілька десятків та сотень квадратних кілометрів. Переважна більшість ділянок з природними біотопами займає значно менші площі, тому багато видів, що їх населяють, знаходяться під загрозою вимирання.

Сполучення окремих біоцентрів біокоридорами, вздовж яких можливий обмін видами та особинами, значно знижує імовірність вимирання популяцій, підвищує їх генетичну мінли­вість та здатність до адаптації, зменшує залежність від катастро­фічних змін едафотопів окремих біоцентрів. Для цього необхідно враховувати територіальні закономірності основних етапів розвитку рослин: генеративного розмноження, опилення та запліднення; дисемінації (розповсюдження насіння); ецезису ( виживання рослин на новому місці).

Розглянемо методи вирішення трьох основних завдань збалансованої ландшафтно-екологічнї організації території, що поставлені вище: