Принципи встановлення параметрів збалансованої структури земельних угідь згідно басейнового підходу

Басейн малої річки є відносно самостійною функціональною частиною природного ландшафту, стан якої суттєво впливає на інші частини ландшафтних територіальних комплексів. Тому збалансованість структури земельних угідь потрібно забезпечувати передусім на рівні басейнів малих річок. Згідно з принципом відповідності якісного і кількісного складу біоти умовам природного середовища стан басейну річки визначається станом утримання поверхні водозбору, фізико-географічними умовами формування поверхневих вод і підземного стоку та компенсаційними природоохоронними заходами, які приймаються суспільством.

Отже, збалансована структура земельних угідь в басейні річки повинна забезпечити умови функціонування і самовідтворення екосистем басейну річки. При цьому слід враховувати, що межею антропогенних порушень екологічних зв'язків є господарське освоєння 40% басейну, але вже за такого показника ландшафт обезцінюється, а екосистеми втрачають здатність до продуктивного функціонування і самовідтворення. Граничною межею освоєності є 50% освоєння території басейну річки.

На сьогодні на території України лише розораність складає 56,7%, окрім того, значну частину займають урбанізовані території та промислові майданчики, дороги, кар'єри тощо.

За вихідні принципи визначення збалансованої структури земельних угідьрічкових басейнів прийнятонаступні положення:

1) баланс природних чинників (біогеоценозів поверхні водозбору) та факторів управління (компенсаційних природоохоронних заходів) повинен бути вищим або рівним антропогенним чинникам та факторам;

2) визначальним ключем у збалансованій структурі земельних угідь є оптимальна лісистість річкових басейнів, розрахована за методикою Міховича. (рис.).

Тому визначення збалансованої структури земельних угідь проводять в такій послідовності:

1) встановлюють оптимальну лісистість за максимальним показником підземного річкового стоку;

2) визначають оптимальну залуженість картографічним методом за шириною прируслової заплавної тераси і довжині водотоку;

3) встановлюють межу розораності басейну річки за рівнянням матеріального балансу чинників порушених і непорушених територій.

Методику розрахунків див. у практикумі.

Планування збалансованої структури земельних угідь

Встановивши модель біоцентрнчно-сітьової ЛТС та визначивши збалансоване співвідношення природних елементів ландшафту приступають до планування збалансованої структури земельних угідь.

Планування збалансованої структури земельних угідь - це комплексний процес, який об'єднує фізичні, соціальні і економічні аспекти використання землі з урахуванням потенційних майбутніх потреб суспільства. Планування означає системну оцінку земельних та водних ресурсів, альтернатив­них шляхів їх використання, оцінку економічних і соціальних умов з метою вибору найбільш прийнятних шляхів використання земельних угідь. Такий підхід повинен відповідати потребам суспільства і спри­яти максимальному збереженню земельних ресурсів на майбутнє.

Розроблений план землекористування має бути ефективним, збалансованим, відповідати інтересам суспільства. Збалансованість проекту означає одночасну його відповідність потребам нинішнього і майбутнього поколінь. Проект повинен забез­печувати високу продуктивність використання землі, передбачати консервацію та збереження земельних угідь на майбутнє.

Слід зазначити, що напрямок використання землі визначається не тільки її продуктивністю, він залежить від спрямованості ринку на виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції, а також визначається обмеженими можливостями окремих земельних ділянок до виробництва сільськогосподарської продукції.

Отже, межа розораності є точкою відліку і лімітуючим показником для розробки структури посівних площ в басейні річки.

Структура посівних площ – склад посівних площ у відсотках, який займають культури кожної агрономічної групи в загальній площі посівів (ріллі).

Збалансована структура посівних площ розробляється з врахуванням таких характеристик стану ґрунтового покриву басейну річки:

1) результати агроекологічної оцінки придатності ґрунтів для росту культурних рослин

2) належність ґрунтів басейну до певного класу придатності 30 існування обмежуючих факторів щодо росту і розвитку рослин та небезпеки розвитку деградаційних процесів ґрунтового покриву.

Розглянемо основні принципи врахування агроекологічних характеристик стану ґрунтового покриву басейну річки при розробці збалансованої структури посівних площ.

Структура посівних площ, що склалася в Україні, не завжди відповідає біологічним особливостям вирощування культур, клімати­чним та ґрунтовим ресурсам, що часто призводить до суттєвого недо­бору продукції рослинництва.

Рівень придатності грунту для вирощування культур - спро­можність ґрунтового середовища задовольняти біологічні вимоги ро­слин при визначених рівнях затрат та агротехніки.

Придатність ґрунтів для різних сільськогосподарських культур визначають з метою виявлення відносно кращих умов для вирощування рослин і одер­жання запланованих об'ємів продукції з найменшими економічними затратами та без підвищення небезпеки розвитку деградаційних процесів ґрунтового покриву.

Залежно від мети та завдань досліджень, наявності необхідної інформації, оцінка умов одержання оптимальних урожаїв сільського­сподарських культур проводиться в різних аспектах:

- за ґрунтовими факторами;

- за еколого-біологічними факторами;

- за агрокліматичними факторами;

- за економіко-організаційними факторами.

Перші три групи факторів встановлюють бонітет грунтів та агрокліматичних умов, а останній - економічну оцінку земель.

Система придатності земель вперше була розроблена службою консервації земель США.

Метою створення класифікації була систематизація ґрунтів що­до придатності їх до сільськогосподарського виробництва. В основу класифікації було покладено фактори, які обмежують використання земельних ділянок для вирощування сільськогосподарських культур.

До таких факторів відносять:

1) водну та вітрову ерозію (е);

2) режим зволоження ґрунту (w);

3) фізико-хімічні властивості ґрунту, що обмежують розвиток кореневої системи рослин (s);

4) кліматичні умови (наприклад, занадто холодний чи посушливий клімат) (с).

Згідно з існуючою класифікацією виділяють вісім класів прида­тності ґрунтів. Класи позначаються римськими цифрами.

Система придатності земель складається із наступних катего­рій:

4) клас придатності земель, який позначається римськими циф­рами;

5) підклас придатності, який позначається англійськими літе­рами e, w, s, c.

Підклас та фактори обмеження наносяться на ґрунтову карту, надаючи по­вну інформацію про якість ґрунтів і напрямок їх використання. Позначаються вони великими римськими цифрами у супроводі англійських літер e, w, s, c, які вказують на характер обмеження.

Перші чо­тири класи - це земельні ділянки, які представлені ґрунтовими відмі­нами, придатними для інтенсивного ведення сільськогосподарського виробництва. Такі ділянки використовуються у складі ріллі (табл. 13.1).