Млинівський державний технолого-економічний коледж. Дисципліна: ІХТІОПАТОЛОГІЯ Курс вивчення :3 Частина 2: спеціальна іхтіопатологія Розділ 2.4.:гельмінтози Тема:Гельмінтозні хвороби риб.( Моногеноїдози)

Дисципліна: ІХТІОПАТОЛОГІЯ
Курс вивчення :3
Частина 2: спеціальна іхтіопатологія
Розділ 2.4.:гельмінтози
Тема:Гельмінтозні хвороби риб.( Моногеноїдози)

План1. Гіродактільоз. 2. Дискокотильоз. 3. Нітцшиоз. 1.ГІРОДАКТИЛЬОЗИ

Гіродактильози - інвазійні хвороби риб, збудниками яких є моногенетичні сисуни, що належать до роду Gyrodactylus. Паразитують вони на шкірі й плавцях, рідше на зябрах.

У ставкових господарствах найчастіше зустрічаються гіродактилюси таких видів: Gyrodactylus katharineri, G. cyprini, G. medius у коропів, сазанів і карасів, G. ctenopharyngodonis у білих амурів. Більше 20 видів гіродактилюсів паразитують у різних видів прісноводної риби.

Опис збудника. Це дрібні веретеноподібної форми моногенетичні сисуни, розмір тіла 0,2-1,0 мм. З переднього кінця тіла випинаються два скорочувальних сосочка, на вершинах яких є отвори головних залоз; чорні пігментні цятки (вічка) відсутні. На задньому кінці є прикріпний диск, озброєний двома великими й 16 крайовими гачками. Ротовий отвір розташований у передній третині тіла на черевній стороні. За ротовим отвором відкривається статева клоака.

Розвиток збудника. Гіродактилюси - живородні паразити. У зародковому мішку кожної особи, що народжується, розвивається дочірня особина (ще до народження), у якої формується зародок.

Таким чином, гіродактилюси народжують цілком сформоване у своєму розвитку потомство, яке за розмірами майже не відрізняється від материнської особи.

У материнської особи після народження дочірньої в матку незабаром надходить нове яйце, що починає дробитися. Процес його розвитку до народження нової дочірньої особи триває 4-5 доби.

Термін життя окремої особи гіродактилюса становить

близько 12-15 діб. Розмножуються сисуни, очевидно, у будь-яку пору року. Оскільки їх завжди виявляють у зіскобах слизу зі шкіри, тільки навесні їх набагато більш, ніж восени та зимою.

Епізоотологія. Захворювання реєструють майже в усіх зонах розведення коропа. Риби заражаються при безпосередньому контакті хворих зі здоровими, а також через воду, у якій можуть знаходитися гельмінти у вільному стані.

Масовому розмноженню збудника сприяють підвищення температури води, ущільнені посадки риби у ставках, погані санітарні умови. Хворіють в основному цьоголітки коропа, сазана та їх гібридів, карасі, а також молодь білих амурів. Заражена риба є джерелом поширення інвазії.

Захворювання частіше реєструють у березні-квітні в зимувальних ставках, і нерідко воно протікає у формі епізоотії. Найбільшого ступеня розвитку інвазія досягає навесні.

Зараженість риби може сягати 85-100% при інтенсивності інвазії 75-100 гельмінтів і більше на особину. У зимувальних ставках нерідко гине значна частина цьоголіток.

Клінічні ознаки. Характерними рисами прояву й перебігу захворювання є те, що в січні-лютому до ополонок починають підходити хворі риби, а вже в березні-квітні відзначається вже масовий їх підхід.

Якщо ж не вживати заходів боротьби, то після танення льоду біля берегів виявляють багато загиблої риби. Риба біля ополонок захоплює повітря, погано реагує на зовнішні подразники й легко піддається вилову. Риба виснажена, очі глибоко западають.

Під шкірою чітко виділяються ребра. Кінці ребер, а також кінці кісток плечового пояса в деяких особин виступають через шкіру назовні, і навколо них утворюються рани, що не гояться. На шкірі з’ являється блакитно-матовий наліт. Захворювання ускладнюється сапролегніозом.

Патогенез. Гіродактилюси, потрапивши на шкіру та плавці, живляться слизом і клітинами тканин. Вони травмують окремі ділянки шкірного покриву або велику його частину, руйнують плавці, при цьому залишаються тільки їх промені, які вільно стирчать.

Порушується процес слизоутворення як захисного середовища від шкідливих зовнішніх впливів. Травмовані ділянки шкіри й плавців стають сприятливим середовищем для розвитку різних видів грибів і патогенних мікроорганізмів. Хвора риба значно відстає в рості, зябра в неї стають анемічними.

У крові збільшується кількість моноцитів і поліморфноядерних агранулоцитів, знижується вміст гемоглобіну на 16-18%, а ШОЕ прискорюється в 1,5-2 рази (і більше).

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і мікроскопічного дослідження слизу з поверхні тіла і плавців. Зібраний скальпелем слиз наносять на предметне скло, покривають покривним і мікроскопують. Зябра теж досліджують під мікроскопом. Виявлених гельмінтів визначають виключно до виду.

Лікування. Рекомендують ручну обробку в сольових ваннах з 5%- ним розчином кухонної солі впродовж 5 хв. Потім рибу переносять у проточну воду. Добрий ефект дає також розчин формаліну 1:4000, 1:5000 з експозицією 25 хв. У зимувальні ставки вносять метиленову синьку в дозі 1 г/м3 води трьохкратно через кожні 30-40 днів.

Заходи профілактики. Для запобігання спалахів гіродактильозу в господарствах варто проводити такий комплекс заходів:

а) у неблагополучних господарствах річників коропа навесні перед посадкою в нагульні ставки, продуктивну й ремонтну рибу перед нерестом потрібно профілактично обробляти в сольових ваннах з 5%- ним розчином кухонної солі. Те ж саме роблять восени, при посадці цьоголіток і плідників у зимувальні ставки. Гарні результати дає обробка риби формаліном (див. вище) і органічними барвниками;

б) інвазовану рибу перевозити в інші водойми можна тільки після обробки її у сольових ваннах з 5%-ним розчином кухонної солі;

в) вирощувальні ставки, у яких виявлено інвазовану гіродактилюсами рибу, після облову просушують і дезінфікують негашеним вапном із розрахунку 25 ц/га; у зимовий час ставки утримують без води;

г) для цьоголіток у вирощувальних ставках передбачають повноцінну годівлю, що підвищує резистентність організму риб до захворювання.

2.ДИСКОКОТИЛЬОЗ

Дискокотильоз - гельмінтозне захворювання лососевих і харіусових риб, збудником якого є сисун Discocotyle sagittata сімейства Discocotylidae, який паразитує на зябрах.

Опис збудника. Тіло сисуна ланцетоподібної форми, сплющене, довжиною 6-9 мм, шириною 0,3­0,5 мм. На передньому кінці є дві присоски, на задньому - прикріпний диск із вісьмома хітиновими апаратами, розташованими у два ряди (по чотири апарата в кожному). Кишечник поділяється на два стовбури, що сліпо закінчуються в задньому кінці тіла. Статевий отвір знаходиться за ротовим. Сисуни

- гермафродити, сім’яників багато, яєчник один - лежить перед сім’яниками. У матці одне чи кілька яєць. жовточники добре розвинуті, розташовані з

боків тіла.

Розвиток збудника. Сисуни, що паразитують на зябрах риби, виділяють яйця, які на зябрах або у воді дозрівають, і в них розвивається одна личинка. Так, при температурі води 18-20°С личинка в яйці розвивається за 8-10 днів, при температурі 10-12°С - за 15-17 днів, при температурі 5-7°С - 20-25 днів.

При більш низькій температурі води розвиток личинки в яйці не відбувається. Личинка виходить з яйця й, потрапляючи на зябра риби, через кілька днів (що залежить від температури води) перетворюється у дорослого паразита.

Епізоотологія. Дискокотильоз зареєстрований у форелі, нельми, сигів, пеляді, муксуна, харіусів у природних водоймах північних районів країни й у Сибіру. Рідше його можна зустріти в ставкових (форелевих) господарствах. Захворювання частіше виявляється у літній період, коли температура води сприятлива для розвитку гельмінтів.

У зимовий час розвиток яєць гельмінтів у водоймах не відбувається, тому й захворювання не виявляється. Уражується як молодь, так і доросла риба. У клінічно вираженій формі дискокотильоз відзначають у молоді риби. Риба старших вікових груп частіше є паразитоносієм. Навесні вона інвазує водойми яйцями дискокотилід, що й обумовлює спалах захворювань.

Клінічні ознаки й патогенез. Сисуни, потрапляючи на зябра, прикріплюються до зябрових пелюстків своїм фіксаторним апаратом. Вони сильно травмують зяброву тканину і висмоктують кров. Характерною ознакою є анемія зябер, які покриті слизом. На них видно ранки, що кровоточать. Порушується функція зябрового апарата, що приводить до розладу дихання. Заражена риба перебуває у поверхневому шарі води, гірше харчується, шукає припливу свіжої води, збагаченої киснем. Усе це приводить до виснаження риби й загибелі її, особливо молоді. На початку виявляють поодинокі трупи риби, з розвитком хвороби їх стає усе більш.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і перебування паразитів на зябрах риб, для чого беруть скальпелем зіскоби слизу із зябер і компресорним методом переглядають їх під мікроскопом.

Заходи боротьби й профілактика. Заражену рибу обробляють протягом 5 хв. у протипаразитарних ваннах з 2,5-5% розчином кухонної солі. Щоб ліквідувати захворювання в господарстві, усю хвору рибу виловлюють, обробляють у розчині кухонної солі, а ставки дезінфікують хлорним чи негашеним вапном. Під час перевезення риби з неблагополучного господарства її обов’язково проводять через сольові ванни.