Державний контроль: сутність, види, правове регулювання.

Забезпечення законності передбачає необхідність створення системи її гарантій, а саме: загальні передумови (політичні, економічні, ідеологічні, організаційні, юридичні) і спеціальні юридичні, організаційно-правові засоби забезпечення законності (контроль і державно-правовий примус).

Основними способами забезпечення законності і дисципліни є контроль, нагляд і звернення громадян.

Контроль— це основний спосіб забезпечення законності, головними напрямками здійснення якого є: а) додержання планової, фінансової, ціноутворюючої, договірної, технологічної, виконавчої, трудової та ін. видів державної дисципліни;

б) використання державних ресурсів;

в) виконання вимог природоохоронного законодавства;

г) підбір і розміщення кадрів у державному секторі;

д) виконання соціальних програм тощо.

Зміст контролю: а) спостереження за функціонуванням підконтрольного суб’єкта, одержання об’єктивної інформації про виконання ним правил і доручень;

б) аналіз зібраної інформації, виявлення тенденцій, причин, розробка прогнозів;

в) прийняття заходів щодо запобігання порушень законності і дисципліни, шкідливих наслідків, шкоди, у тому числі припинення протиправних дій з метою недопущення нових порушень;

г) облік конкретних порушень, визначення їх причин і умов;

д) виявлення винних, притягнення їх до відповідальності. Контроль— це явище багатогранне і різнопланове. Він може бути охарактеризований як форма або вид діяльності, як принцип, як функція. Контроль у сфері державного управління, враховуючи його суть, можна охарактеризувати як самостійний вид роботи. Слід зазначити, що в умовах реформи системи органів дер­жавного управління змінюється сутність державного контролю. Оновлення його сутності полягає в тому, що на перший план, при його здійсненні, висувається питання: чому так виходить і що необхідно зробити, щоб досягти кращого результату. У минуле відходить інший підхід — виявити й покарати за допомогою контролю.

Виходячи із тих завдань, що стоять перед контролем, можна виокремити такі основні принципи державного контролю: законності, відповідальності контролюючого органу, субординації у службових відносинах контролюючих органів, плановість у діяльності контролюючих органів, систематичності контролю, професіоналізму, об’єктивності, неупередженості, гласності, взаємодії контролюючих органів, допомоги підконтрольному об’єкту.

Функція державного контролюу державному управлінні полягає в аналізі та зіставленні фактичного стану у тій чи іншій галузі з вимогами, яких поставлено перед ними, відхиленнями у виконанні поставлених завдань та причин цих відхилень, а також оцінкою діяльності й доцільності саме такого шляху. При усвідомленні цього питання слід звернути увагу на співвідношення таких понять, як «контроль», «нагляд», «моніторинг». Стосовно перших двох понять, слід зазначити, що єдиної думки з приводу їх співвідношення в адміністративній науці немає. Деякі вчені дотримуються думки, що контроль і нагляд це — різні поняття, інші (О. Ф. Андрійко) вважають, що контроль — це родове поняття, а нагляд — похідне від нього, яке має свої характерні ознаки, до яких, зокрема, належать: а) перевірка дотримання правових норм, спеціальних правил здійснюється на об’єктах, що знаходяться під адміністративним наглядом;

б) організаційна непідпорядкованість об’єктів органам, що здійснюють адміністративний нагляд. Сутність державного контролю неможливо усвідомити без характеристики його видів.

Виокремлюють такі види залежно від:

— обсягу контролю та характеру контрольних повноважень: загальний та спеціальний;

— часу проведення: попередній, поточний (оперативний) і наступний;

—організаційних взаємозв’язків контролюючого і підконтрольного об’єкта: зовнішній (парламентський, президентський, судовий) і внутрішній;

— обсягу спостереження, аналізу й перевірки діяльності: загальний і спеціальний;

—організаційноїпідпорядкованості між контролюючим і підконтрольним: відомчий (галузевий) і надвідомчий.

Парламентський контроль, передбачений Конституцією України, здійснюється Рахунковою палатою, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини та постійними і тимчасовими контрольними комісіями, які можуть створюватися за необхідності.

Президентський контрольв Україні здійснюється за допомогою спеціального Контрольного управління у складі Адміністрації ПУ.

Судовий контрольполягає в реалізації судовими органами своїх повноважень щодо правової оцінки дій або нормативно-правових актів державних органів у разі звернення заінтересованих осіб. Іншими словами, фізичні та юридичні особи мають право оскаржити в судові органи рішення, дії або бездіяльність державних органів та їх посадових і службових осіб. Особливо із цього приводу зростає роль адміністративних судів, на яких саме і покладається завдання захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими органами, яким делеговано повноваження держави. При вивченні цього питання особливу увагу слід звернути на систему та повноваження адміністративних судів та на Кодекс адміністративного судочинства України.

Для відомчого контролюхарактерним є: а) організаційна підпорядкованість того, кого контролюють, тому, хто контролює;

б) стосується різних сторін діяльності підпорядкованого суб’єкта;

в) обмежується заходами адміністративного впливу.

Надвідомчий контрольхарактеризується такими ознаками: а) організаційна підпорядкованість між контролюючим і підконтрольним відсутня;

б) як правило, стосується конкретної функції чи певної сторони управлінської діяльності підконтрольного;

в) контролюючий орган може вдатися до примусових заходів, або ж звернутися з поданням результатів контролю до відповідних державних органів. Державний контроль можна класифікувати в залежності від його змісту чи напрямків здійснення на банківський, податковий, фінансовий, статистичний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, контроль за виконанням управлінських рішень тощо. Система органів контролю в Україні є досить складною. Ці органи мають різну організаційну форму та правове становище в системі органів виконавчої влади. Провідне місце серед них належить функціональним центральним органам, для яких контроль є основною функцією щодо непідпорядкованих в адміністративному порядку державних органів і організацій. Вони мають право приймати у межах своєї компетенції обов’язкові для міністерств,