ДАКТИЛОГІРОЗИ КОРОПІВ.

Захворювання викликають моно генетичні сисуни: Dactylogyrus vastator, D. extensus, D. minutus, що належать до родини Dactylogyridae. Локалізуються вони на кінцях зябрових пелюстків коропів та їх гібридів. Хвороба проявляється в руйнуванні зябрових пелюстків і порушенні функції зябрового апарату, внаслідок чого погіршується кровообіг у зябрах і функція дихання. Від дактилогірозу гинуть, в основному, мальки коропа. Важку форму хвороби відзначають і в цьоголіток. Найбільш патогенним паразитом, що викликає масові захворювання молоді коропа в ставкових господарствах,

є D. vastator.

Опис збудника. D. vastator має плоске із сіруватим відтінком тіло видовженої форми; довжина його 0,75-1,00 мм, ширина - 0,25-0,38 мм. На передньому кінці тіла є чотири лопаті. На їх, кінцях відкриваються отвори залоз, що виділяють липку речовину. На спинній стороні тіла чотири вічка, що є скупченням чорного пігменту й світлопереломлюючих тілець (кришталиків).

На задньому кінці тіла розташований фіксаторний диск, із двома центральними великими гачками й 14 дрібними крайовими гачечками. Форма й розміри прикріпних гаків і сполучних пластинок - одна з ознак, за якою розрізняють види дактилогірусів.

Травний апарат представлений ротовим отвором, який розташований на черевній стороні поблизу переднього кінця тіла. Рот простий, веде в глотку. Глотка переходить у короткий стравохід, з якого беруть початок два стовбури кишечнику, що з’ єднуються між собою в задній частині тіла. Є один сім’яник і один яєчник. Жовточники добре розвинуті та розташовані в бічних частинах тіла. Вагінальна протока у вигляді хітиноїдного утворення має форму трубки. Чоловічий статевий апарат знаходиться в передній половині тіла, і складається з копулятивної трубки й опорної частини.

Розвиток збудника. Дактилогіруси, що локалізуються на зябрах риб, відкладають яйця, які залишаються тут або потрапляють у воду. З яєць через 3-6 днів, залежно від температурних умов, виходять личинки. Паразит досить плідний, за добу він може відкласти від 50 до 100 яєць. При 20-22°С личинка в яйці розвивається за 3-4 дні, а при 17- 19°С - за 5-6 днів. При 5-6°С виділення яєць не відбувається, а для розвитку личинки при такій температурі потрібно більше 30 днів. Личинка, що вилупилася з яйця, має видовжено-овальну форму. Тіло її вкрите симетрично розташованими віночками війок на передньому й задньому кінцях та бокових краях тіла. За допомогою війок личинка плаває у воді.

Активною личинка буває лише впродовж декількох годин, за цей час вона потрапляє до риби, де й досягає статевої зрілості. У личинки є чотири очка й прикріпний диск із гаками. Потрапивши на зябра, вона прикріплюється до них, скидає війки і за сприятливих умов (температура 20-23 °С) через 7-8 днів стає статевозрілою й починає відкладати яйця. Так повторюється цикл розвитку дактилогірусів.

Епізоотологія. Джерелом збудника дактилогірозу є дорослі риби - паразитоносії. У весняно-літній час при відповідній температурі у водоймах накопичується велика кількість яєць і личинок дактилогірусів, та створюються сприятливі умови для зараження риб. Дактилогірозом уражується в основному молодь 10-12-денного віку. Звичайно, це спостерігають наприкінці травня або в червні залежно від нересту риби й появи мальків. Екстенсивність та інтенсивність інвазії в цей час ще невисокі. З віком зараженість мальків поступово наростає, і в місячному або півторамісячному віці наприкінці червня і липні, коли мальки виростають до 2-5 см у довжину, ураженість риби може складати 100 % при високій інтенсивності інвазії (десятки й навіть сотня гельмінтів на особину). Загибель молоді в цей час іноді досягає більш 60-70%.

Епізоотії дактилогірозу частіше спостерігають у ставкових і нерестово-вирощувальних господарствах південних районів країни. Інтенсивному розвитку інвазії сприяють відповідні екологічні умови і висока температура води. У північній зоні це захворювання, звичайно, з’являється в липні-серпні, але екстенсивність та інтенсивність інвазії є значно нижчою, і риби гинуть рідше. Збудника хвороби зустрічають і в риб старших вікових груп - річників, дворічок, трьохрічок. Однак екстенсивність інвазії в цих вікових груп є значно нижчою, а інтенсивність ураження - слабкою. Доросла риба є носієм інвазії й, потрапляючи навесні в ставки, стає джерелом поширення хвороби. Джерелом інвазії можуть служити також карасі, оскільки в них також паразитує D. vastator.

Клінічні ознаки залежать від інтенсивності інвазії. Хвора риба малорухлива, скупчується на припливі води або тримається на її поверхні, заковтуючи повітря. Сильно уражені риби плавають біля берегів і їх легко виловити. Риба виснажена, очі запалі, зябра вкриті слизом, набряклі, блідо забарвлені (анемія), спостерігають крововиливи. Краї зябер мають пошматований вигляд. Нерідко на ушкоджених ділянках зябер розвивається грибок сапролегнія у вигляді мутного нальоту, що значно ускладнює перебіг хвороби.

Патогенез. Патогенна дія дактилогірусів відображається, в основному, на функції зябрового апарата. У місцях прикріплення гельмінтів епітелій зябрових пелюстків руйнується. Під впливом механічної та токсичної дії відзначають рясне слизовиділення й некроз окремих ділянок тканин. Відбувається розростання сполучної тканини й зрощення пелюстків у пластинки. Капіляри відмежовуються від зовнішнього середовища шарами епітеліальних клітин. Усе це приводить до порушення кровообігу й газообміну. У хворої риби знижується вміст гемоглобіну в крові, і прискорюється швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ).

Дактилогіроз коропів, сазанів та їх гібридів викликає й інший вид моногенетичного сисуна - Dactylogyrus extensus. Цей паразит крупніший, ніж D. vastator, і досягає 1,25-1,50 мм довжини. Він темного забарвлення й добре проглядається під мікроскопом. За своєю морфологією має велику подібність з D. vastator, а відмінна ознака в D. extensus у будові копулятивного апарата, що нагадує булаву, загнуту на дистальному кінці. Збудник широко розповсюджений, і його ареал збігається із природним ареалом коропа й сазана. Якщо D. vastator паразитує переважно в молоді, то D. extensus уражує рибу старшого віку: річників, дворічок, трьохрічок. Екстенсивність й інтенсивність зараження з віком хазяїна зростає.

У весняно-літній час зараженість риби часто досягає 60-75% при інтенсивності інвазії до 25-30 гельмінтів на особину (і більше). Паразит на рибі перезимовує. Інтенсивно гельмінт розвивається в травні-червні, частіше на річниках коропа в нагульних ставках. В інвазованої риби зяброві пелюстки травмуються й руйнуються. Зябра стають анемічними, а краї зябер - із нерівними поїденими краями. Хвороба частіше розвивається у спекотну погоду, коли температура води в ставках сягає 21-23°С. Загибель риби при цьому відзначається рідко. У нормальний стан риба приходить через 1,5 місяці. За цей час вона гірше харчується й погано росте. Тому часто дворічки коропа відстають у рості та не досягають потрібного стандарту.

Діагноз ставлять на підставі клінічних ознак і даних мікроскопії зябрових пелюстків чи слизу з них, а також зіскобів слизу з поверхні шкіри. При виявленні сисунів визначають вид паразита й ступінь зараженості риб.

Лікування. Хвору рибу лікують в аміачних ваннах впродовж короткого часу. Для мальків коропа застосовують 0,2 %-ний водний розчин аміаку (2 мл нашатирного спирту на 1 л води). Залежно від температури розчину рибу у ванні витримують при 7-18°С - 1 хв., при 18-25°С - 0,5 хв.

Профілактичні заходи. У першу чергу, створюють для мальків належні умови, які виключають можливість зараження. При цьому ретельно готують вирощувальні ставки, які добре просушують і дезінфікують. У ставках не повинно бути іншої риби, крім мальків коропа.

Водою вирощувальні ставки заповнюють не раніше ніж за 10-12 днів до посадки в них личинок. У ставках підвищують природну кормову базу, передбачають підгодівлю риб, створюють оптимальний гідрохімічний режим.

Плідників коропа перед нерестом профілактично обробляють у ваннах з 0,1%-ним аміачним розчином. Відразу ж після нересту плідників зі ставків видаляють. Так як джерелом (резервуаром) інвазії є коропи старших вікових груп і карасі, їх спільна посадка з мальками не допускається.

У джерелах водопостачання (головні ставки) не можна утримувати рибу, уражену дактилогірусами, інакше з током води у вирощувальні ставки можна занести личинки паразита. На водопостачаючих каналах установлюють рибовловлювачі, що перешкоджають проникненню в ставки карасів й інших риб.