ПОСТОДИПЛОСТОМОЗ

Постодиплостомоз досить широко розповсюджений серед риб різних видів як у природних водоймах, так і в нерестово- вирощувальних господарствах. Захворювання реєструють і в ставкових господарствах, особливо в південних зонах риборозведення. Характеризується воно появою на тілі риб чорних плям різної величини, звідкіля хвороба й одержала назву чорно-плямистої. Ці плями утворюються в результаті відкладення пігменту в місцях перебування личинок гельмінта. Збудником хвороби є метацеркарії дигенетичного сисуна Diplostomum cuticola із сімейства Diplostomatidae.

Опис збудника. Личинка метацеркарія досить великих розмірів, 1­1,5 мм довжини й 0,5-0,7 мм ширини. Тіло прозоре, складається з розширеного переднього й звуженого заднього відділів. На передньому кінці тіла є ротовий присосок, у середині тіла - черевний. За останнім розташований фіксаторний залозистий апарат - орган Брандеса. Дорослі паразити майже таких же розмірів та відрізняються лише сформованими статевими органами. Паразитують вони в кишечнику рибоїдних птахів, переважно чапель і квакш.

Розвиток збудника. Статевозрілі гельмінти, які локалізуються в кишечнику рибоїдних птахів, виділяють яйця, що з калом птахів попадають у воду. Яйця овальної форми, розміром 0,07 х 0,09 мм, із кришечкою на одному кінці. У воді в яйцях розвивається личинка - мірацидій, що потім виходить з яйця. Термін розвитку яєць залежить від температурних умов і становить 10-17 днів. Мірацидій проникає в тіло проміжних хазяїв - черевоногих молюсків сімейства Planorbidae: P. planorbis і Р. сarinatus, де надалі відбувається безстатеве розмноження. Личинка перетворюється в материнську спороцисту, згодом у ній формуються молоді дочірні редії, а потім утворюються хвостаті церкарії. Вони залишають тіло молюска й незабаром проникають у другого проміжного (додаткового хазяїна) у рибу. Терміни партеногонії залежать від температури води, виду й віку молюсків, і в середньому становить 75-95 днів. Перехід церкарія в організмі риби в стадію метацеркарія (інвазійну личинку) завершується за 25-65 діб. Заражену рибу поїдають рибоїдні птахи, у кишечнику яких метацеркарії через 3-7 діб розвиваються в статевозрілу стадію гельмінта, здатну виділяти яйця. Таким чином, повний цикл розвитку Р. cuticola триває 2,5-3 місяці у літню пору й до дев’яти місяців восени й узимку.

Епізоотологія. Захворювання поширене головним чином, у тих регіонах України, де водяться чаплі (на півдні та південному заході) . У центральних і північно-західних областях країни захворювання реєструють рідше. Виявляється воно переважно у весняно-літній період, що зв’ язано з особливостями біології цього збудника. Збудник хвороби зареєстрований більш ніж у 35 видів прісноводних риб (коропа, сазана, ляща, плотви, амура, товстолобика, червоноперки, чехоні, вобли, тарані, густери, окуня, головня, та ін.). До постодиплостомозу найбільш сприйнятлива молодь риби - мальки й цьогорічки. Зараження відзначається вже з 10-12-денного віку. При інтенсивному зараженні часто спостерігають загибель молоді. Інвазуються також і дорослі риби. Інтенсивність інвазії з віком риб збільшується. В окремих господарствах ураженість риб досягає 85 - 100% при інтенсивності 350-400 і більш метацеркаріїв на рибу.

Джерело інвазії - заражена риба, молюски й чаплі. З током води можуть переноситися церкарії й молюски.

Клінічні ознаки. Метацеркарії локалізуються та інцистуються в епітелії й субепітеліальних клітинах м’язової тканини поверхні тіла на глибині 1,5-2,0 мм. У місцях проникнення церкаріїв з’являються невеликі крапкові крововиливи. Перші ознаки хвороби відзначаються вже у 10-15-денних мальків. На шкірі з’являються невеликі чорні горбки, що являють собою сполучнотканинну капсулу, у середині якої знаходиться личинка; тут же відкладається пігмент гемомеланін, що є продуктом розпаду гемоглобіну крові, пігментних кліток і хроматофорів шкіри. До 20-30-денного віку мальків площа, зайнята чорним пігментом, збільшується й часто приймає розлитий характер, іноді досягаючи 1-1,5 см в у діаметрі. У заражених мальків деформується тіло, викривляється хребет, втрачається його гнучкість, сповільнюється ріст. Хвора риба піднімається у верхні шари води, стає слабкою й у такому стані гине. Чорні плями на шкірі риб утворюються в різних місцях: на плавцях, зябрах, у хвостовій частині, на спині, черевці, бічних частинах тіла, рогівці очей, слизовій оболонці ротової порожнини та ін. Кількість таких плям нараховують десятками й сотнями.

Патогенез. Патогенний вплив Р. cuticola на організм риб починається з моменту проникнення церкаріїв у шкіру. При цьому відбувається травматизм шкірних покривів і утворення сполучнотканинних капсул навколо численних паразитів, що приводить до зміни структури м’ язової тканини й крововиливів. Порушуються обмінні процеси в шкірі. Ураження м’язової тканини в молоді риб приводить до різкого зниження еластичності та гнучкості й навіть до некротичного розпаду окремих ділянок. Усе це значною мірою пригнічує функції організму та затримує його ріст і розвиток. Заражена молодь (особливо до року) втрачає вагу. Змінюється й картина крові: зменшується кількість гемоглобіну й еритроцитів, число моноцитів збільшується в 5-7 разів і більш, з’являються нейтрофільні клітини. У результаті цього знижується опірність молодого організму до несприятливих факторів середовища, і часто відзначається загибель молоді. Пігментні плями псують вид товарної риби, тому сильно уражену рибу вибраковують. Встановлено, що паразит може залишатися в рибі життєздатним до 1,5 року, хоча через 3-4 місяці може відбуватися загибель частини метацеркаріїв.

Діагноз. Хвороба легко діагностується за наявності на тілі риб характерних чорних горбків і плям. В окремих випадках проводять видалення сполучнотканинної капсули за допомогою пінцета й скальпеля, її розтин і виявлення метацеркаріїв за допомогою мікроскопії.

Заходи боротьби й профілактика, в основному, полягають у розриві циклу розвитку збудника в одній із його ланок. З огляду на те, що розвиток Р. cuticola здійснюється за участю молюсків, то профілактику захворювання можна проводити шляхом повного знищення чи обмеження чисельності молюсків у водоймі. У повносистемному ставковому господарстві застосовують скидання води й осушення ставків після вилову риби, періодичне літування, проведення агромеліоративних робіт: викошування водяної рослинності, оранка й культивація ставків із наступним посівом рослинних культур, дезінфекція негашеним вапном (із розрахунку 25­30 ц/га) усіх вологих і заболочених ділянок ложа ставків, де більш всього живе молюсків. Занос молюсків із головних і водопостачальних ставків можна запобігти шляхом створення ґратчастих сміттєвловлювачів, піщано-гравійних фільтрів. Зниження чисельності молюсків у ставках досягають і регулюванням гідрологічного режиму. Щоб запобігти захворювання риб у вирощувальних ставках, їх заливають водою незадовго до посадки мальків. До моменту розвитку в цих ставках молюсків мальки риб встигають підрости, і постодиплостомоз для них стає менш небезпечним. У період масового розвитку молюсків можна швидко понизити рівень води в ставку, у результаті більшість молюсків залишається на березі. Якщо знижений рівень води зберегти на кілька днів, то молюски, що знаходяться на укосах ставка, загинуть. Збільшення проточності води в ставках також сприяє виносу з водойми молюсків і личинок паразита.

Добрі результати в боротьбі з молюсками дає посадка в неблагополучні нагульні ставки чорного амура, їжа якого складається, в основному, з різних видів молюсків. На практиці проти молюсків застосовують різні хімічні засоби. Ложа ставків можна обробляти негашеним вапном із розрахунку 25-30 ц/га при експозиції 12-14 днів, хлорним вапном - 500 кг/га при експозиції до 15 днів; сумішшю негашеного й хлорного вапна у вигляді вапняного молока в співвідношенні 3:1 із розрахунку 28 ц/га; мідним купоросом у концентрації 0,002 г/л, 5-4-дихлорсалициланилидом (1 : 500000). Усі ці препарати є ефективними й згубно діють на молюсків. Застосовуючи їх протягом 3-4 днів, можна досягти 80-100% знищення молюсків. Після використання молюскоцидів ставки промивають чистою водою, яку потім скидають за межі господарства. Посадку риб в оброблені ставки здійснюють не раніше ніж через 12-15 днів після промивання ложа й просушування.

Розривати цикл розвитку збудника можна й на паразитичній фазі (метацеркарія), що проходить у другому проміжному хазяїні - рибі. Цей метод дає добрі результати в озерному рибному господарстві. Полягає він у зниженні чисельності малоцінної риби, особливо сильно ураженої постодиплостомозом (гольян, плотва, окунь) і іншими трематодозами. Інтенсивний вилов такої риби знижує чисельність хворих риб у водоймі, а отже, рибоїдні птахи мають меншу можливість поїдати заражених риб. Нарешті, цикл розвитку паразита розривається шляхом зниження на водоймі чисельності остаточних хазяїнів (рибоїдних птахів) шляхом відлякування їх, руйнування гнізд і ін. Усе це робиться при суворому узгодженні з фахівцями - орнітологами.