САНГВІНІКОЛЬОЗ

Сангвінікольоз - хвороба риб, збудником якого є дигенетичні сисуни з роду Sanguinicola, родини Sanguinicolidae, що паразитують у кровоносній системі. Відомо чотири види цього роду: S. inermis (найбільш патогенний) - у коропа, сазана та їх гібридів; S. armata - у лина; S. intermedia - у карася; S. volgensis - у чехоні та плітки.

Опис збудника. S. inermis - невеличка трематода ланцетоподібної форми довжиною до 1 мм. Тіло ніжне, напівпрозоре, покрите дрібними щетинками. Передній кінець витягнутий, на його вершині відкривається отвір, що веде у стравохід і переходить у кишечник із чотирма розгалуженнями.

Ротова й черевна присоски відсутні. У передній половині тіла розташовані жовточники та органи чоловічої статевої системи - 15 пар сім’яників, дволопатевий яєчник, що лежить за сім'яниками; при цьому звивистий сім'япровід утворює 3-4 петлі. Матка коротка, містить одне яйце.

S. armata за своїми розмірами дещо крупніша, довжиною більше 1 мм. Має 10-15 пар сім’яників, кишечник п’ятилопатевий.

S. volgensis досягає в довжину до 2,0 мм, а в ширину 0,5 мм. По краях тіла є потужні шипи. Сім’яників біля 20 пар. Кишечник чотирилопатевий.

Локалізація: кровоносні судини (частіше в артеріальній цибулині, черевній аорті та зябрових артеріях).

Розвиток збудника. У кровоносній системі коропа статевозрілі трематоди виділяють яйця, що мають трикутну форму з дорсальним відростком. Розміри яєць - 0,065х0,032 мм. Кладка яєць відбувається в теплу пору року, але найбільш інтенсивно у весняно-літній період при температурі 23-25 °С. Яйця розвиваються головним чином, у кровоносних судинах зябер і нирок, куди вони заносяться током крові. В яйцях, що потрапляють у зябровий апарат, розвиваються личинки - мірацидії. Вони виходять з яєць ще в тілі хазяїна. Мірацидій озброєний гострим стилетом, за допомогою якого просвердлює стінку кровоносної судини й зябрового епітелію й виходить у воду. У воді мірацидії залишаються життєздатними протягом доби. Потрапивши у воду, личинки плавають і проникають у проміжного хазяїна - молюска. Частіше личинок виявляють у таких видів молюсків: Limnaea auricularia (основний проміжний хазяїн), Radix ovata, Galba palustris й ін. У молюску личинки проникають у печінку, де мірацидії перетворюються у спороцисту. У спороцисті формуються дочірні покоління - редії, із них утворюються церкарії. Останні мають довгий хвіст, вилоподібно роздвоєний на кінці, а також високий прозорий гребінь на спині. По виході з тіла молюска церкарії плавають у воді й проникають у рибу. Вони активно просвердлюють зябра, шкіру й потрапляють у кровоносні судини, де незабаром і досягають статевої зрілості. Термін розвитку трематоди завершується за 75-90 днів. Гельмінти інтенсивно розвиваються навесні та влітку, коли температура води досягає більше 19-21 °С. В організмі риб улітку вони паразитують до 1,5-2 місяців, а після відкладання яєць гинуть. Восени, при зниженні температури води до 8-10°С, швидкість розвитку гельмінтів сповільнюється, а зимою - припиняється. Проте тривалість життя гельмінта збільшується до 6-8 місяців. Вони перезимовують в організмі риб, і навесні знову виділяють яйця.

Sanquinicola inermis:

e - статевозрілий гельмінт; а - яйця, b - мірацидій; с - молюск - проміжний хазяїн; d - церкарій;

f - короп - дефінітивний хазяїн.

Епізоотологія. Захворювання частіше реєструють у південних і південно-західних районах країни. Масове захворювання риби сангвінікольозом відзначають у весняно- літній період. З вікових категорій риб найбільш інтенсивно заражаються мальки й цьоголітки у вирощувальних ставках, сприйнятливими до інвазії є також коропи старших вікових груп (особливо дворічки у нагульних ставках). Показники

екстенсивності та інтенсивності інвазії наростають із травня по липень-серпень, досягаючи 70-80% і більш (при інтенсивності до 27-35 гельмінтів). Наприкінці липня-серпня відзначається зниження зараженості риб за рахунок природної загибелі гельмінтів, що завершили життєвий цикл. У вересні- першій половині жовтня відбувається другий підйом інвазії в результаті нового повторного зараження риби церкаріями, що розвинулись у молюсках протягом літнього періоду. Проте екстенсивність та інтенсивність осіннього зараження буває дещо нижчою. Інвазійні личинки у природі зберігаються в рибі та в організмі проміжного хазяїна - молюску. Риби й заражені молюски перезимовують у ставках і навесні інвазують водойми, заражаючи нові покоління риб і молюсків. Хвороба частіше поширюється при перевезенні риб із неблагополучних господарств у благополучні. Збудник може передаватися в благополучні водойми разом з інвазованими молюсками або церкаріями, що переносяться течією води.

Клінічні ознаки. Хворі мальки починають скупчуватися на притоці води, плавають на мілководді біля берегів ставка у поверхневому шарі води, заковтуючи повітря. Іноді лягають набік або стоять нерухомо, не реагуючи на зовнішнє подразнення та легко піддаються вилову. При огляді риб відзначається їх виснаження, помітні ураження зябрового апарата. Окремі ділянки зябер анемічні, зустрічають змінені ділянки на зябрах - від білуватих знекровлених до темно-синього забарвлення з некротичним розпадом епітеліальної тканини. Захворювання протікає в гострій і хронічній формах.

Гостру форму реєструють переважно у молоді 3 - 4-тижневого віку. Починається захворювання з моменту проникнення збудника в кров, його розвитку й виділення яєць. Яйця, що проникли в капіляри кровоносних судин зябер, закупорюють їх. Це супроводжується розладом кровообігу. В одних ділянках зяброві пелюстки набувають темно-червоного забарвлення в зв’язку з переповненням кровоносних судин кров’ю, в інших пелюстки біліють внаслідок збідніння кров’ю цієї ділянки. Порушується надходження крові й кисню в уражену ділянку, вона мертвіє й руйнується через дію гнильних бактерій і грибів. Гостра форма сангвінікольозу нерідко супроводжується загибеллю риби.

Хронічна форма властива дволіткам коропа й рибі старших вікових груп. Виражається вона в тому, що у крупнішої риби більшість яєць сангвінікол не застрягає в зябрових кровоносних судинах, а проходить у спинну аорту. Током крові вони заносяться в серце й нирки, де й застрягають у більш дрібних кровоносних судинах. Навколо яєць розростається сполучнотканинна капсула. У результаті закупорки капілярів порушується функція нирок, що викликає накопичення рідини в порожнині тіла (асцит), витрішкуватість, скуйовдження луски. Хвороботворний процес протікає довго, що призводить до виснаження риб, а іноді й загибелі.

Патогенез. Внаслідок закупорки яйцями гельмінтів кровоносних судин і капілярів зябер порушується кровообіг, і кисневий обмін, що призводить до омертвіння окремих зябрових ділянок. Від проникнення на уражені ділянки гнильних бактерій вони некротизуються. Наступає загальна інтоксикація організму й загибель риби. Закупорка яйцями гельмінтів ниркових капілярів веде до порушення водного обміну в організмі, наслідком чого є асцит і куйовдження луски. Значно змінюються показники крові. Відзначається лейкоцитоз, зменшується кількість еритроцитів на 18-28% і гемоглобіну на 16-27 %. Число поліморфноядерних клітин і моноцитів збільшується в 1,5-2 рази.

Діагноз. Клінічні ознаки хвороби й сезонність їх прояву в молоді риб (червень-липень) дають підставу припускати захворювання сангвінікольозом. Для остаточного діагнозу необхідно досліджувати кров і зябра. Уражені пелюстки зябер мальків переглядають між предметним і покривним отельцями під мікроскопом (компресорний метод). Оскільки яйця й мірацидії прозорі й зауважити їх контури, а також пігментне очко досить важко при сильному освітленні, потрібно користуватися діафрагмою й меншим потоком світла. Найбільша кількість сангвінікол скупчується в аортальній цибулині, у черевній аорті та артеріальних судинах, що приносять кров у зябра. Із цих органів беруть кров і мікроскопують її під великим збільшенням і при слабкому освітленні. У зимовий час сангвініколи локалізуються, в основному, в аортальній цибулині й черевній аорті.

Заходи боротьби й профілактика. Надійних засобів лікування при сангвінікольозі риби ще не розроблено. Рекомендують для лікування молоді коропа застосовувати осарсол, підмішуючи його до корму з розрахунку 0,01 г/кг. Препарат готують у такий спосіб: содовий розчин осарсолу (0,1 г осарсолу на 0,3-0,4 г питної соди) змішують спочатку з 20-30 % добового раціону комбікорму, а потім з іншою частиною корму й дають рибам 3-4 дні підряд.

Щоб запобігти поширенню хвороби, не можна перевозити рибопосадковий матеріал із неблагополучних господарств у благополучні. Для профілактики спалахів сангвінікольозу (із метою недопущення його поширення) необхідно систематично знищувати молюсків - проміжних хазяїв збудника у вирощувальних і нагульних ставках. Для цього після вилову риби ставки старанно осушують. Рибозбірні ями, канави й зволожені ділянки дезінвазують хлорним вапном із розрахунку 0,05 кг/м3 (500 кг/га). У зимовий час вирощувальні й нагульні ставки утримують без води. Для знищення молюсків у ставках застосовують мідний купорос (CuSO4) концентрацією 0,002 г/л. Через 2-4 доби загибель молюсків досягає 85­90%. Після таких обробок ставок промивають, заповнюють водою й зариблюють. У вирощувальних ставках, де є багато молюсків, після вилову риби ложе дезінвазують 5,4-дихлорсалициланилидом. Протягом зими препарат піддається повній детоксикації. Для зниження чисельності молюсків у ставки можна підсаджувати риб- молюскофагів - чорного амура. Біля лотків, що подають воду, установлюють сміттєвловлювачі й загороджувальні штахети, які перешкоджають проникненню молюсків із водою, влаштовують піщано-гравійні фільтри. У вирощувальних ставках господарств, тривалий час неблагополучних по сангвінікольозу, можна вирощувати товарного коропа (оскільки риба старшого віку більш стійка до цього захворювання) або рослинноїдну рибу. Заселеність ставків молюсками знижується також, якщо періодично проводити літування ставків.

Млинівський державний технолого-економічний коледж

Дисципліна:ІХТІОПАТОЛОГІЯ

Курс вивчення:3

Частина2:спеціальна іхтіопатологія
Розділ 2.4:гельмінтози

Тема: Гельмінтозні хвороби риб(трематодози).

План1.Диплостомоз(паразитична катаракта). 2. Церкаріозний диплостомоз. 1.ДИПЛОСТОМОЗ

Диплостомоз - поширене захворювання риби, збудником якого є личинки (метацеркарії) дигенетичного сисуна Diplostomum spathaceum, який належить до родини Diplostomatidae. Личинки паразитують в органах зору риби: у кришталику, рідше в склоподібному тілі між склерою й ретиною, викликаючи при цьому помутніння кришталика й рогівки. Це захворювання ще називають паразитичною катарактою. Статевозрілі стадії гельмінта живуть у кишечнику рибоїдних птиць.

Опис збудника. У статевозрілого гельмінта плоске, широке тіло довжиною 0,4-0,5 мм і шириною 0,2-0,3 мм. По середині тіло поділене перетяжкою на два відділи - передній листоподібно-розширений і задній, більш вузький, циліндричний. Є два присоски, круглі яєчники, матка й сім’яники, розташовані у задній частині тіла паразита. Метацеркарії овальної форми довжиною 0,3-0,4 мм, передній кінець закінчується двома вушкоподібними виростами, у центрі їх знаходиться ротовий отвір. По середині тіла є черевна присоска, розміри якої є вдвічі більшими ніж ротова. Від ротового отвору відходить короткий стравохід, що розгалужується на два кишкових стовбури, які на задньому кінці тіла з'єднуються в один стовбур, що сліпо закінчується. Донедавна вважали, що метацеркарії D. spathaceum є єдиним видом, проте з’ясувалося, що існує ще декілька: D. baeri, D. indistinctum, D. spathaceum, D. megri. D. spathaceum і D. megri локалізуються в кришталику, a D. baeri - у донній частині очного яблука, між склерою й ретиною. Критерієм такої диференціації личинок є розташування у них вапняних тілець.

Розвиток збудника. Дорослі паразити, що локалізуються у кишечнику рибоїдних птахів, переважно чайкових, виділяють яйця, що разом з екскрементами птахів потрапляють у воду. З яєць вилуплюються личинки - мірацидії, покриті війками, за допомогою яких вони плавають у воді.

У мірацидія чітко виражене пігментне очко. Плаваючи у воді, він відшукує свого проміжного хазяїна - прісноводного молюска (Limnaea stagnalis, Radix ovata, R. auricularia і ін.), проникає в його організм і поселяється в печінці, де і відбувається безстатеве розмноження.

Личинка проходить стадію спороцисти, редії, а потім утворюється численне покоління вилохвостих церкаріїв. По виході з молюсків церкарії певний час (до доби) плавають у воді за допомогою хвоста. Відшукавши рибу, церкарії проникають у неї через шкіру (відкидаючи при цьому хвіст) і по кровоносних судинах заносяться в очі, і потрапляють у кришталик. У кришталику церкарії ростуть і незабаром перетворюються в метацеркарії (інвазійну личинку). Заражену рибу поїдають рибоїдні птахи. У кишечнику останніх метацеркарії впродовж 4-5 днів досягають статевозрілої стадії, і починають продукувати яйця. Так, за 2,5-3 місяця (у залежності від температурного режиму водойми) завершується повний життєвий цикл паразита. У літній період розвиток яєць, а також розвиток

чайка - дефінітивний хазяїн, а - яйце гельмінта, б - мірацидій, в - молюск - перший проміжний хазяїн, г - церкарий, риба - другий проміжний хазяїн, д - метацеркарії в рибі. личинок у проміжному хазяї відбувається значно швидше, ніж в осінній і зимовий періоди. Точно ще не встановлено терміну життя метацеркаріїв в організмі риби, хоча відомо, що метацеркарії в рибі можуть залишатися життєздатними до 3-4 років .

Епізоотологія. Захворювання значно поширене й реєструється як у природних водоймах, так і в ставкових господарствах. До зараження сприйнятливі різні види риб: короп, лящ, плітка, ялець, окунь, судак, щука, форель, карась, білий амур, товстолобик, буффало, канальний сом і багато інші (більш 100 видів). Особливо небезпечне це захворювання для молодої форелі, пеляді, сига, білих і строкатих товстолобиків. Джерелом інвазії є інвазовані риби та заражені молюски, які перезимували у водоймах. У поширенні диплостомозу головна роль належить рибоїдним птахам - дефінітивним хазяям збудника, які, перелітаючи з однієї водойми на іншу, разом із послідом вносять у воду велику кількість яєць гельмінта. Течією води з однієї водойми в іншу можуть переноситися заражені молюски й церкарії, що також сприяє поширенню інвазії. Захворювання частіше виявляється у весняно-літній період. Молодь може заражатися на ранніх стадіях розвитку, після викльову личинок з ікри. У ставкових господарствах захворювання частіше спостерігають у мальків із вирощувальних ставків після пересадки їх із нерестових ставків. У вирощувальних ставках перезимовують заражені молюски. Навесні, після заповнення ставків водою, вони виділяють величезну кількість церкаріїв. Мальки, попадаючи в такі ставки, заражаються диплостомозом. Хворіють також риби й у нагульних ставках, хоча екстенсивність та інтенсивність інвазії серед риб старших вікових груп, як правило, буває значно нижче, чим у молоді.

Клінічні ознаки. Проникнувши в око риби, метацеркарії поселяються в кришталику, викликаючи при цьому запальний процес, що призводить до помутніння кришталика, а потім утворюється біла пляма (більмо). У передній камері ока збирається водянистий ексудат, під тиском якого рогівка вип’ячується, викликаючи витрішкуватість. Ушкоджений кришталик набуває брудно-молочного кольору, деформується й нерідко випадає назовні при розриві рогівки, у результаті чого риба сліпне. Не маючи можливості нормально харчуватися, риба виснажується й гине або, у першу чергу, поїдається рибоїдними птахами.

Диплостомоз протікає в гострій і хронічній формі.

Гостра форма властива молоді риб - малькам, особливо личинкам форелі й коропа. Зумовлена вона проникненням і міграцією личинок паразита в організмі риб. З’являються ознаки, характерні для ураження нервових центрів. Відзначається неспокійна поведінка мальків: швидке й безладне плавання, мальки опускаються на дно, потім швидко піднімаються й плавають у поверхневому шарі води, вистрибують із неї. Церкарії, проникаючи через шкірні покрови, викликають їх ушкодження, спостерігають темні ділянки, крапкові крововиливи, скривлення хребта. Загибель личинок коропа може наступити після проникнення в них 5-7 церкаріїв. При інтенсивності інвазії 10-12 церкаріїв загибель 7-10-денних личинок може становити 70-85%. Мальки коропа місячного віку гинуть при інтенсивності інвазії до 85-100 личинок на рибу. Різні види риб по-різному реагують на проникнення церкаріїв. Так, для молоді форелі смертельна доза личинок удвічі перевищує дозу для молоді коропа.

Хронічна форма властива рибам старших вікових груп, а також молоді при слабкій інтенсивності інвазії. При цьому різко виражених клінічних симптомів не виявляється, але метацеркарії, що оселилися в кришталику ока, викликають часткове порушення зору. Риба при цьому гірше харчується, відстає в рості й розвитку. Особливо інтенсивно (до 150-200 метацеркаріїв і більш у кришталику) уражується пелядь. Метацеркарії, які локалізуються в очах, тривалий час зберігають свою життєздатність і діють патогенно. Риба перебуває в поверхневому шарі води й тому частіше поїдається рибоїдними птахами. Все це завдає значні збитки рибогосподарським господарствам.

Діагноз. Запальний стан кришталика ока риб, витрішкуватість, помутніння рогівки дають підставу припускати захворювання диплостомозом. Остаточний діагноз встановлюють на основі мікроскопічного дослідження кришталика. Останній витягають пінцетом з ока, переносять на предметне скло, покривають іншим склом і обережно стискують між двома скельцями так, щоб утворилося біле кільце, а потім переглядають під мікроскопом. Метацеркарії частіше розташовуються по периферії кришталика. Їх добре розрізняти по числу вапняних тілець. Для підрахунку метацеркарії фіксують у 96%-ному етиловому спирті, потім по черзі обробляють 0,5%-ним розчином азотнокислого срібла, 3%-ним розчином гіпосульфіту натрію й готують постійний препарат.

У риб деяких видів (окунь, йорж, плітка, лящ, карась, жерех та ін.) часто знаходять інший вид метацеркаріїв - Tyiodelphys clavatum. Ця личинка частіше поселяється у склоподібному тілі та лише в дуже окремих випадках потрапляє в кришталик. Форма тіла видовжено- овальна зі слаборозвиненим заднім відділом. Це необхідно мати на увазі для встановлення диференціального діагнозу. Ураження риб тілодельфіями буває високе, що виявляється у формі захворювання.

Заходи боротьби й профілактика. Складний розвиток збудника, що протікає за участю проміжного, додаткового й дефінітивного хазяїв, дозволяє вести боротьбу із цією інвазією на різних стадіях розвитку гельмінта. Головна мета - розірвати цикл розвитку збудника й не допустити контакту чайкових птахів із рибою. Для цього відлякують чайок із водойм, знищують жорстку рослинність у ставках, щоб позбавити рибоїдних птахів можливості вити гнізда на ставках і поблизу них. Здійснюють заходи щодо знищення молюсків у ставках. Ложе ставків, де зареєстрований диплостомоз, старанно просушують, а в зимовий час проморожують. Це сприяє різкому зниженню чисельності ставковиків, оскільки у першу чергу, гинуть заражені молюски. Для знищення молюсків у ставки вносять мідний купорос - 25-30 мг/л води, хлорне вапно - 25-30 ц/га, молюскоциди (див. вище «Сангвінікольоз»), а в південних зонах у ставках розводять чорного амура. Ця риба, харчуючись молюсками, різко знижує їх чисельність і призводить до розриву біологічного ланцюга. На каналах, що подають воду, ставлять дрібні загороджувальні штахети, які запобігають заносу молюсків із головного ставка у вирощувальні. Влаштовують піщано- гравійні фільтри, які перешкоджають масовому заносу церкаріїв із водою. Після спуска води з вирощувальних ставків молюски залишаються на укосах і в ложа, їх збирають і знищують. Харчуються молюсками й качки, тому їх рекомендують випускати на ставки восени, після вилову риби. У неблагополучних ставках для збору молюсків роблять провокаційне заливання їх водою. Після вилову риби й скидання усієї води молюски починають зариватися в мул для зимівлі. У цей час ставок можна заповнити невеличкою кількістю води, і молюски піднімуться в поверхневий її шар (особливо по укосах). Потім воду швидко спускають, молюски залишаються на укосах і в ложа ставка. Їх збирають і знищують або згодовують качкам. У форелевих господарствах над ставками натягають капронову сітку або шнури із прив’язаними до них шматками тканини. Це відлякує чайок, і інвазування ставків яйцями трематод різко знижується.