Державний службовець: сутність, види, правове становище.

Правовими засадами регулювання поняття і видів державних службовців є: закони: від 20. 12. 1990 р. «Про міліцію», від 04. 12. 1990 р., «Про прокуратуру», від 25. 03. 1992 р. «Про Службу безпеки України», від 26. 01. 1993 р.,«Про державну службу», від 20. 09. 2001 р. «Про дипломатичну службу», від 07. 03. 2002 р. «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», від 23. 06. 2005 р. «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», від 23. 02. 2006 р. «Про державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України», від 07. 10. 2010 р. «Про КМУ», від 17. 03. 2011 р. «Про центральні органи виконавчої влади»;

укази ПУ: від 11. 06. 2001 р. «Про деякі питання впорядкування статусу державних службовців», від 29. 06. 2001 р. «Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні», від 05. 03. 2004 р. «Про Концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу»;

постанови КМУ: від 19. 06. 1996 р. «Про затвердження Положення про ранги державних службовців», від 21. 08. 1997 р. «Про Програму розроблення та впровадження єдиної державної комп’ютерної системи «Кадри», "Про віднесення посад працівників органів влади Автономної Республіки Крим до відповідних категорій посад державних службовців та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ» від 23. 05. 2012, інші.;

накази Нацдержслужби України: від 18. 02. 2003 р. «Про проведення щорічного профілактичного медичного огляду державних службовців», від 29. 12. 2009 р. «Про затвердження типових професійно-кваліфікаційних характеристик посадових осіб місцевого самоврядування» тощо.

В юридичній літературі більшість авторів дійшли висновку, що термін «державний службовець» слід трактувати як у широкому, так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні державний службовець – це професійний працівник будь-якої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому – це професійний працівник органів державної влади.

На законодавчому рівні визначення поняття «державний службовець» надається у ст. 1 ЗУ «Про державну службу» через визначення самої державної служби, тобто державний службовець – це особа, яка здійснює професійну діяльність, займаючи посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Таким чином, законодавець закріпив поняття державного службовця у вузькому розумінні. Відповідно до ЗУ від 17. 11. 2011 року «Про державну службу», що вступить в силу 01. 01. 2014 державний службовець - громадянин України, який займає посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органу або органу влади Автономної Республіки Крим щодо:підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері;

розроблення, експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів;

надання адміністративних послуг;

здійснення державного нагляду (контролю);

управління державним майном або майном, що належить АРК, державними корпоративними правами;

управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату;

реалізації інших повноважень відповідного органу;

Основними ознаками державного службовця є: а) заміщення посади в державних органах та їх апараті;

б) професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави;

в) виконання державних/державно-владних повноважень;

г) діяльність щодо забезпечення державних інтересів;

д) діяльність від імені держави;

ж) заробітна плата за рахунок державних коштів. Важливим є з’ясування сутності поняття «політичний діяч» і розмежування його з поняттям «державний службовець». До цієї категорії слід віднести посади ПУ, народних депутатів, членів КМУ. Водночас, до державних політичних діячів не можуть бути віднесені депутати місцевих рад і місцеві голови, оскільки органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в: а) особливому порядку призначення (чи обрання) на посади державних політичних діячів, який регламентується насамперед Конституцією України;

б) специфічному порядку звільнення з посад зазначених осіб і припинення їхніх повноважень;

в)особливому виді відповідальності – політичної, яка має відкритий публічний характер (усунення з посади; оголошення резолюції недовіри; відставка; необрання повторно.

Президента чи народного депутата як опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту). Неабияке значення для розуміння статусу державного службовця має питання класифікації державних службовців. Їх можна класифікувати на різні види в залежності від:

а) розподілу державної влади – державних службовців органів законодавчої, виконавчої, судової влади;

б) характеру державної служби – цивільні та спеціалізовані державні службовці;

в) обсягу посадових обов’язків – посадові особи й особи, що не є посадовими;

г) характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі у здійсненні державно-владних функцій – керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Юридична відповідальність є важливим елементом правового статусу державного службовця і може бути визначена як передбачений санкцією правової норми засіб державного примусу, в якому виявляється державний осуд службовця, винного у вчиненні правопорушення, який повинен понести покарання особистого чи майнового характеру. Державний службовець може притягуватися до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної, цивільно-правової відповідальності..

Держаний політичний діяч – це особа, яка набула цього статусу у результаті обрання народом України або призначення всенародно обраними носіями влади за особливими процедурами на певний термін, приймає у межах своїх повноважень нормативні рішення, виходячи із власних політичних пріоритетів і несе політичну відповідальність за неї. Всіх державних службовців можна класифікувати на різні види в залежності від:

а) розподілу державної влади – державних службовців органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

б) характеру державної служби – цивільні, спеціалізовані та мілітаризовані державні службовці;

в) обсягу посадових обов’язків – посадові особи й особи, що не є посадовими;

г) від характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій – керівники, спеціалісти, виконавці. Вперше поняття «посадова особа» на законодавчому рівні закріплено у ст. 2 Закону «Про державну службу», згідно з якою посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Отже, визначення поняття посадової особи надається виходячи із двох основних ознак:

1) посади – керівники та заступники керівників;

2) функцій – організаційно-розпорядчих і консультативно-дорадчих.

У залежності від характеру повноважень, які визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спеціалістів і технічних виконавців. При цьому слід зазначити, що єдиної думки з приводу даної класифікації в юридичній науці немає. Деякі вчені, зокрема Ю. М. Старилов, вважають її принципово невірною і пропонують свою:

а) публічні державні службовці;

б) службовці і представники технічного персоналу, які перебувають на державній службі.

Керівник— це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести: керівників державних органів та їхніх заступників;

керівників структурних підрозділів державних органів та їхніх заступників;

осіб, які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям.

Безпосереднім керівникомє особа, яка приймає правові рішення щодо особових справ підлеглого йому державного службовця.

Спеціаліст— це державний службовець, який має необхідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції, але які не мають права здійснювати такі службові юридично-владні дії, як засоби управління людьми. їх повноваження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, фінансів, медицини, торгівлі, екології тощо.

Технічний персонал— це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, які тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. їхня правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна зарахувати: інженера, діловода, бухгалтера, економіста та ін..

Під правами державного службовцямають на увазі обумовлені Конституцією України, ЗУ «Про державну службу», іншими законами і підзаконними нормативними актами можливості і свободи професійної діяльності, які охороняються державою. Державні службовці мають права, як громадяни України (суб'єктивні громадянські права) і права, як особи, що займають посади в державних органах (службові права. Дещо іншу класифікацію прав державного службовця пропонує В. Я. Малиновський і виділяє:

а) загальногромадянські права: конституційне право брати участь в управлінні державними справами;

права і свободи, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

б) загально службові права, якими володіє кожен державний службовець: брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

отримувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, які належать до їх компетенції;

відвідувати в установленому порядку для виконання посадових обов'язків підприємства, установи, організації незалежно від форми власності;

на повагу особистої гідності, справедливе й шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, які стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;

вносити пропозиції щодо удосконалення державної служби у будь яких інстанціях;

в) особисті права, які пов'язані з: кар'єрою державного службовця (участь за власною ініціативою у конкурсі на заміщення посади більш високої категорії;

просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків;

перепідготовка і підвищення кваліфікації за рахунок коштів відповідного бюджету);

реалізацією його права на матеріальне забезпечення,відпочинок, пільги (оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, особливих умов державної служби, якості, досвіду та стажу роботи;

грошове утримання та інші виплати, передбачені нормативно-правовими актами;

щорічну оплачувану відпустку терміном не менше як ЗО календарних днів, додаткову відпустку за наявності відповідного стажу державної служби;

здорові, безпечні для високопродуктивної роботи умови праці;

медичне обслуговування державного службовця і членів його сім'ї у державних закладах охорони здоров'я;

пенсійне забезпечення за вислугу років і грошову допомогу;

обов'язкове соціальне страхування на випадок захворювання або втрати працездатності в період проходження державної служби);

реалізацію його прав на соціальний захист (вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку. Для забезпечення належного виконання своїх посадових обов'язків державний службовець має право брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень. Дане право забезпечується обов'язком керівника державного органу чітко окреслити коло питань, які відносяться до повноважень державного службовця, інформувати державного службовця про наради, засідання, семінари, на яких обговорюються питання, які відносяться до його компетенції;

надавати йому можливість висловити свою точку зору з приводу питання, яке обговорюється;

вносити відповідні пропозиції. має право на одержання від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, які належать до його компетенції. Ефективне та добросовісне здійснення державним службовцем своїх посадових обов'язків можливе при реалізації ним права на повагу особистої гідності, справедливого і шанобливого ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян. Державний службовець має право вимагати затвердження керівником державного органу чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою, який повинен забезпечити ефективність діяльності державного службовця, посилити його персональну відповідальність за виконання своїх повноважень і не допускати дублювання у їх виконанні.

Важливим правом державного службовця є право на оплату праці залежно від посади, рангу, якості, досвіду та стажу роботи. Державний службовець має право безперешкодно знайомитися з матеріалами, які стосуються проходження ним державної служби, а в необхідних випадках давати особисті пояснення. Право на просування по службі (право на службову кар'єру) є невід'ємним правом державного службовця. Воно логічно випливає з права громадянина на участь в управлінні державою на професійній основі (тобто, через державну службу).

Просування здійснюється шляхом:

а) зайняття більш високої посади;

б) присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Просування державного службовця може мати місце за таких умов: а) наявності вакантної державної посади;

б) наявності необхідної професійної освіти, підготовки, спеціалізації, досвіду роботи;

наявності необхідного стажу державної служби;

проходження конкурсу тощо. Важливим для державного службовця є право вимагати проведення службового розслідування з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри щодо нього. Сумлінне виконання державним службовцем своїх посадових обов'язків можливе лише за наявності здорових, безпечних та належних умов праці, на які він має право. Державний службовець має право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та у судовому порядку.

Таким чином, чинним законодавством передбачаються два види захисту державним службовцем своїх прав:

а) право на судовий захист;

б) право на адміністративне оскарження.

Обовязки - Одним із важливих обов'язків державного службовця є додержання Конституції України та інших актів законодавства України. Діяльність державних службовців повинна бути ефективною і в межах їхніх повноважень. Здійснення ними своїх посадових обов'язків повинно приводити до конкретних позитивних результатів, виявлятися у розробці і прийнятті нормативно-правових актів, юридичних документів, здійсненні інших управлінських дій.

Обов'язок державного службовця щодо ефективності своєї діяльності виключає його формальне (бездіяльне) перебування на робочому місці у робочий час. На державного службовця покладається обов'язок безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов'язки, який проявляється в тому, що він повинен особисто здійснювати ті завдання, які передбачені посадовою інструкцією і не може доручати їх виконання іншим особам (родичам, знайомим, законним представникам, адвокату). В ході своєї професійної діяльності державний службовець повинен зберігати державну таємницю. Окрім державної таємниці, державні службовці зобов'язані зберігати:комерційну таємницю,лікарську тАємницю;

таємницю усиновлення (удочеріння);

відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист;

відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби;

банківську таємницю Обов'язок постійно вдосконалювати організацію своєї роботи і підвищувати професійну кваліфікацію передбачає необхідність постійно підтримувати і підвищувати державним службовцем рівня своєї кваліфікації, вести пошук нових форм і методів управлінської діяльності. Оскільки державний службовець є представником держави, він повинен виконувати покладені на нього державні повноваження на високому професійному рівні. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленому порядку недієздатними;

мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

в інших випадках, встановлених законами України. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Відповідальність за порушення законодавства про державну службу Особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.