Місцеві органи виконавчої влади як суб'єкти державного управління.

Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади (МОВВ) визначається Конституцією України, Законами України від 09. 04. 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації», від 15. 01. 1999 р. «Про столицю України — місто-герой Київ», від 21. 05. 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні», від 16. 06. 2011 р. «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» тощо. До системи місцевих органів виконавчої влади належать: 1) обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

2) місцеві (територіальні) органи міністерств та інших ЦОВВ, серед яких виокремлюють органи двох типів: а) органи, що підпорядковані ЦОВВ;

б) органи, що підпорядковані головам відповідних місцевих державних адміністрацій. МОВВ реалізують два види повноважень: 1) власні: виконання Конституції та інших нормативно-правових актів;

забезпечення законності та правопорядку, додержання прав і свобод громадян;

виконання державних і регіональних програм соціально-економічного розвитку;

підготовки та виконання відповідних бюджетів і програм;

взаємодія з органами місцевого самоврядування тощо;

2) делеговані: а) повноваження органів виконавчої влади вищого рівня.

Передаються КМУ за погодженням з ПУ разом з відповідними фінансовими, матеріально-технічними та іншими ресурсами, необхідними для здійснення цих повноважень;

б) повноваження органів місцевого самоврядування (делегуються районними або обласними радами). Стаття 1. ЗУ « Про місцеві державні адміністрації» Місцеві державні адміністрації та їх місце в системі органів виконавчої влади Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Стаття 2. Основні завдання місцевих державних адміністрацій. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

1) виконання Конституції, законів України, актів ПУ, КМУ, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Стаття 8. Голови місцевих державних адміністрацій. Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду ПУ за поданням Прем'єр-міністра України на строк повноважень ПУ. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій Прем'єр-міністру України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Президент України може доручити Прем'єр-міністру України внести подання про призначення головою місцевої державної адміністрації іншої кандидатури. Голови місцевих державних адміністрацій набувають повноважень з моменту призначення.

Стаття 9. Припинення повноважень голів місцевих державних адміністрацій. Повноваження голів місцевих державних адміністрацій припиняються ПУ у разі:1) порушення ними Конституції України і законів України;

2) втрати громадянства, виявлення факту подвійного громадянства;

) визнання судом недієздатним;

4) виїзду на проживання в іншу країну;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;

6) порушення вимог несумісності;

8) висловлення недовіри двома третинами від складу відповідної ради;

9) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.