КАРІОФІЛЬОЗ

Збудником каріофільозу є стьожковий гельмінт Caryophyllaeus із сімейства гвоздичникових - Саrуорhуllаеіdае. Відомо два види найбільш патогенних каріофілід, що паразитують у кишечнику риб прісноводних водойм: С. lаtісерs - у ляща, синця, білоочки, густери, рибця, рідше язя, червонопірки, плотви, вусаня, яльця; С. fimbrісерs - у сазана, коропа. Захворювання характеризується ураженням кишечнику й частіше зустрічається в ставкових господарствах.

Опис збудника. С. fimbriceps - нечленистий паразит білого кольору, довжина якого становить 13-28 мм, ширина 0,9-1,4 мм. Передній кінець сплющений, розширений, на ньому є ряд виступів (фестонів). Голівка паразита за формою нагадує гвоздику, звідси й назва - гвоздичник. Шийка нечітко виражена, жовточники знаходяться на невеликій відстані від головного розширення й простягаються до яєчника. Сім’ яників багато, розташовуються вони за жовтівниками. Яєчник Н-подібний, права й ліва його долі мають форму подовжених напівовалів, що лежать із боків тіла, з’ єднаних поперечною комісурою. Матка утворює порівняно невелику кількість петель. Яйця біло-сірого кольору із кришечкою розміром 0,061- 0,071х0,030-0,040 мм.

Розвиток збудника. Цикл розвитку каріофілід протікає за участю проміжних хазяїнів - малощетинкових червів (трубочников). Паразит у кишечнику риб відкладає яйця, що з екскрементами попадають на дно водойми, де їх і заковтують малощетинкові черви. Для С. laticeps проміжними хазяїнами є Tubifex tubifex, T. barbatus, Limnodrilus claparedianus; для С. fimbriceps - Tubifex tubifex, Psammorictes albicola. З яйця він кишечнику малощетинкового хробака виходить личинка, що розвивається за 2,5-3 місяці до інвазійної стадії - процеркоїда. У літню пору цей процес протікає швидше. Процеркоїд досягає довжини 10-15 мм, а іноді й більше. Риба, поїдаючи інвазованих червів, заражається каріофільозом. У кишечнику риб процеркоїд через 1,5-2,5 місяці перетворюється в статевозрілого паразита.

Епізоотологія. Каріофільоз частіше реєструють у ставкових господарствах західних областей України й нижній течії річок європейської частини СНД. Частіше хворіють цьоголітки й дворічки коропа. З переходом мальків на харчування зообентосом, що звичайно, спостерігається в 3-4-тижневому віці (у червні або на початку липня), вони, поїдаючи інвазованих малощетинкових хробаків, заражаються каріофільозом. Спалахи захворювання серед цієї вікової групи частіше бувають у серпні-вересні. Інтенсивність інвазії наростає до кінця літа.

Дворічки коропа можуть заражатися у квітні-травні, після їх пересадки в нагульні ставки із зимувальних. Серед цієї вікової групи спалах захворювання частіше відзначають у липні-початку серпня. Риба може інвазуватися навіть у зимувальних ставках, якщо навесні температура води підвищується до +4 - +5 °С і риба починає харчуватися бентосом. Якщо в ставках залишаються з попереднього року інвазовані малощетинкові черви, то цілком можливе зараження риб у такій водоймі. Найбільш високий ступінь зараженості риб (70­85% і більше) у липні-серпні при інтенсивності 15-30 гельмінтів і більше. Наприкінці серпня-вересня зараженість риб гвоздичниками зменшується за рахунок відходу гельмінтів після завершення ними життєвого циклу. Однак із кінця вересня - на початку жовтня починається новий підйом інвазії (правда, при незначній екстенсивності й інтенсивності) у результаті поїдання інвазованих малощетинкових червів, що розвинулися в літній період.

Риби старших вікових груп також піддані зараженню гвоздичниками, але екстенсивність і інтенсивність інвазії, як правило, буває значно нижчою, ніж у цьоголіток і дворічок, що, мабуть, пов’язане з віковим імунітетом. Малощетинкові черви, заражені процеркоїдами С. fimbriceps, перезимовують у ставках і навесні стають джерелом поширення інвазії. У риб, заражених з осені, гвоздичники зберігають життєздатність в організмі протягом зими, а навесні такі риби стають джерелом інвазії. Вони виділяють яйця й інвазують водойми.

Клінічні ознаки. Хворі риби гірше харчуються й погано засвоюють корм, втрачають вагу. Відзначається млявість рухів, відставання у рості й розвитку. Вони скупчуються на мілководді біля берегів ставка. При інтенсивному ураженні спостерігають витрішкуватість, помутніння шкірного покриву, здуття черевця, що особливо різко виражено в цьоголіток коропа. Зябровий апарат і слизові оболонки анемічні. Молодь часто гине.

Патологоанатомічні зміни. При розтині риб найбільш характерні зміни виявляють у кишечнику. Він заповнений гельмінтами, стінка його тонка й рясно вкрита густим слизом. Іноді відзначають крапкові крововиливи. При закупорці кишечнику гельмінтами порушується процес травлення, слизова запалена, печінка в’яла, глинистого кольору.

Діагноз ставлять на підставі виявлення в кишечнику риб гельмінтів білого кольору. Їх витягають, підраховують і визначають включно до виду. Проводять також копрологічне дослідження, для чого частину вмісту кишечнику видавлюють з анального отвору й досліджують під мікроскопом у краплі води.

Заходи боротьби й профілактика. У природних водоймах боротися з каріофільозом складно. Проводять заходи щодо обмеження вивозу зараженої риби в інші водойми, що в цілому призупиняє подальше поширення інвазії. Періодично рибу досліджують на зараженість гвоздичниками й не дозволяють її завозити в благополучні господарства. У ставкових господарствах здійснюють планові лікувальні дегельмінтизації циприноцестином і профілактичні заходи, спрямовані на різке зниження зараженості риб, а також чисельності інвазованих проміжних хазяїнів. Восени роблять вапнування ставків, а весною боронування чи дискування ложа й підсів трав. Хворих риб лікують фенасалом.

Докладніше про боротьбу з каріофільозом див. «Кавіоз».