ТРИЄНОФОРОЗ

Захворювання хижих риб, що викликається як статевозрілими, так і личинковими стадіями стрічкових червів роду Triaenophoridae. Статевозрілі цестоди паразитують у кишечнику щук, окунів, омуля, харіусу. Більш небезпечними є личинкові стадії гельмінта (плероцеркоїди), які вражають печінку, рідше - інші внутрішні органи форелі, окуня, щуки та ін..
Триєнофороз зареєстрований у північній Америці й країнах Європи

а - голівка, 6 - гачок.

Рис. 7 І - Збудник триєнофорозу

Triaenophorus nodulosus:

II - Життєвий цикл розвитку Т. nodulosus: а - яйце; б - корацидій; в -циклоп, перший хазяїн; г - форель, другий проміжний хазяїн; д - щука, кінцевий хазяїн.

III - Капсула триєнофоруса в печінці форелі.

Збудник. Найбільш відомі три види триєнофорусів: Triaenophorus nodulosus довжиною 15-30 см, T.crassus довжиною 25-48 см,

T.amurensis довжиною до 54 см. Статевозрілі триєнофоруси - стрічкоподібні черви, зовнішнього розчленування немає. Голівка округлена із чотирма характерними тризубцевими гачками, які розташовані попарно на спинній і черевній сторонах із боків від неглибоких ямок - псевдоподій, шийки немає, є внутрішня метамерія із чисельними статевими комплексами. На території СНД описано 5 видів триєнофорусів, які відрізняються за формою гачків; а також розповсюдженням.

Розвиток триєнофорусів відбувається з участю проміжних хазяїнів

- веслоногих рачків і різних прісноводних риб. Кінцевим хазяїном є щука. З яйця, яке потрапило у воду з екскрементами, вилуплюється вільно плаваюча личинка — корацидій. У першому проміжному хазяїні (циклопі, діаптомусі) корацидій через 7-10 днів перетворюється у процеркоїд. Після того як рачка із процеркоїдом проковтує другий проміжний хазяїн (форель, окунь, лин та інші), він проникає у печінку, м'язи цих риб, де навкруги нього утворюється сполучнотканинна капсула. У цей час гельмінт має гачки на голівці й називається плероцеркоїд, який може жити у тілі риби дуже довго, до декількох років.

Статевозрілим гельмінт стає тільки в організмі щуки, де може паразитувати велика кількість триєнофорусів.

Велику небезпеку мають плероцеркоїди й для цінних риб, таких як лососеві. Особливо схильні до цього захворювання струмкова й райдужна форель. Мальки форелі довжиною 3-5 см гинуть через декілька днів після зараження, тобто незабаром після переходу на живлення рачками, сильне зараження (до 86 гельмінтів у рибі) і загибель відзначали навіть у форелі старших вікових груп.

Клінічні ознаки. Хвора риба млява, тримається на дні, відстає у рості й вгодованості. У молоді райдужної форелі відзначається здуття черевця, накопичення рідини у порожнині тіла й запалення печінки. При розтині риби у різних ділянках печінки видно крупні капсули білого кольору, всередині яких лежать скручені плероцеркоїди довжиною до 100 мм і більше. У мальків форелі довжиною 3-4 см нараховували до 16 капсул, у більш дорослих риб - до 50. При сильній інвазії форель гине. В інших видів риб запалення печінки у зв'язку з локалізацією плероцеркоїдів відзначається не так сильно, а якщо риба не гине, то в подальшому навколо паразита утворюється щільна капсула.

В амурських щук і деяких лососевих плероцеркоїди скупчені в клубок або витягнуті вздовж тіла, знаходяться у м'язах, рідко в порожнині тіла й на внутрішніх органах. Сильне ураження м'язів сигових риб погіршує якість продукції.

Діагноз встановлюють на підставі клінічних ознак, паразитологічного аналізу й визначення видової належності паразита.

Заходи боротьби й профілактика. Лікування не розроблене. У зв'язку з тим що джерелом захворювання є щуки й заражені личинками паразита циклопи, у господарствах, неблагополучних щодо триєнофорозу, необхідно ізолювати джерело водопостачання від потрапляння щуки. Із цією метою на водоподачі встановлюють різні фільтри й грати. В озерних господарствах рекомендується заселяти риб, не сприйнятливих до триєнофорозу, таких як пелядь, короп.