ЛІГУЛЬОЗ

Збудниками захворювання є плероцеркоїди стьожаків Ligula intestinalis із роду Ligula, що паразитують у черевній порожнині риб. У результаті цього розвивається атрофія внутрішніх органів, у тому числі й гонад, що приводить до повного або часткового порушення функції статевих залоз, безплідності й значної загибелі уражених риб. Хворобу реєструють у ріках, озерах, лиманах і ставках.

Опис збудника. Плероцеркоїди - крупні, сильні стрічкоподібні гельмінти білого або кремового кольору, досягають 5-120 см довжини й 0,5-1,7 см ширини. Типової голівки у плероцеркоїда немає і її функцію виконує передній кінець стробіли із щілиноподібними ботріями, за допомогою яких паразит прикріплюється до тканин і органів хазяїна. Зовнішнє розчленовування стробіли як на стадії плероцеркоїда, так і в дорослих форм не виражено. Шийка відсутня. Статеві комплекси розташовані уздовж усього тіла. На вентральній стороні стьожаків є відповідна статевим отворам подовжня борозна, одна у роду Ligula. Численні сім’яники й жовточні фолікули лежать уздовж усієї стробіли. Матка має вигляд сильно звитої трубки. Яйця овальної форми, на одному кінці із кришечкою. Після виходу з матки яйця ембріонів не містять. Зустрічаються й інші види збудника лігульозу. Так Ligula columbi уражує шиповку, гольця, піскаря, гольяна озерного, L. рavlovskii - різні види бичків. За своєю морфологією вони трохи відрізняються від Ligula intestinalis.

Розвиток збудника. Статевозрілі гельмінти, паразитуючи в кишечнику дефінітивних (остаточних) хазяїв - рибоїдних птахів (різних видів чайок, поганок, крячок, рідше рибоїдних качок), виділяють яйця розміром 0,057-0,069х0,05 мм. Останні разом з екскрементами птахів попадають у воду, де й розвиваються у

Рис. 8 Схема циклу розвитку Ligula intestinalis

залежності від температурних умов. Так, при 21-25°С корацидій у яйці розвивається за 5 днів, при 16-19°С - за 8-10, при 10-12°С за 12-15 днів. Личинка - корацидій, має три пари зародкових гаків, виходить з яйця через отвір кришечки й вільно плаває у воді, де залишається життєздатною 2-3 дні. Корацидії заковтують циклопи й діаптомуси (Cyclops strenuus, С. vicinus, Acanthocy-clops bicuspidatus, A. denticornes, Mesocyclops oithonoides, Eudiaptomus gra^lis, E. graciloides і ін.) -перші проміжні хазяїни гельмінта. В їх організмі з корацидія вилуплюється онкосфера. Вона проникає в порожнину тіла рачка, де росте й через 10-15 днів перетворюється в інвазійну личинку - процеркоїд, досягаючи довжини 230-260 мкм. Інвазованих рачків проковтують риби - другі проміжні хазяїни стьожаків. З кишечнику процеркоїди проникають у черевну порожнину риби й за 8-12 місяців розвиваються в інвазійних плероцеркоїдів.

Плероцеркоїди в рибі можуть зберігатися до трьох років. Рибоїдні птахи, остаточні хазяї стьожаків, поїдають заражену рибу, і в їх організмі (у кишечнику) плероцеркоїди лігулід через 3-5 діб виростають у статевозрілих червів і починають продукувати яйця. Виділення яєць триває 5-7 днів, а потім гельмінти гинуть і виділяються з фекаліями назовні. При експериментальному зараженні інших видів птахів зрілих гельмінтів вдавалося знаходити у кишечнику домашніх курей, качок, голубів, граків й ін. Але ці птахи в епізоотології лігулідозів не мають істотного значення.

Епізоотологія. До інвазії сприйнятливими є лящ, плотва, тараня, червоноперка, карась, густера, уклея, ялець, піскар, вусань, маринка, верхівка, гольян й ін. Останнім часом стьожаків стали знаходити серед коропів і сазанів. Лігульозом хворіють білі амури, білі та строкаті товстолобики. Частіше інвазується риба у лиманах та озерах. Ці водойми в літню пору відвідують рибоїдні птахи, у тому числі й інвазовані статевозрілими гельмінтами. Птахи у літню пору гніздяться на водоймах, виводять потомство й живляться рибою. Риба заражається у прибережних зонах, на мілководді, де вона харчується зоопланктоном. Рибу, інвазовану плероцеркоїдами стьожаків, виявляють при вилові й частіше у 2-4-х річному віці. Екстенсивність інвазії промислових риб може досягати 40-60% при інтенсивності 2-5 гельмінтів. У риб старшого віку екстенсивність і інтенсивність інвазії значно нижча. Особливо сильно (до 100%) можуть уражатися піскарі й гольяни.

Спалахи лігульозу зазвичай відзначаються у весняно-літній період. Як показали дослідження, проведені на водоймах, при весняному вилові риб (квітень-травень) виявляють найбільший відсоток уражених стьожаками, ніж при літньому й осінньому. Таке явище пояснюють тим, що у літню пору розвиваються молоді стадії паразита (за рахунок нового зараження), які досягають своїх звичайних розмірів тільки на другий рік. У ставкових господарствах лігульоз реєструють рідше, тому що рибоїдні птахи (основні розповсюджувачі інвазії) відвідують ставкові господарства меншими колоніями. Частіше хворобу виявляють у ставкових господарствах, розташованих поблизу озер або водоймищ лиманів.

Клінічні ознаки. Уражена риба скупчується на мілководді, тримається у поверхневому шарі води, плаває на боці або черевцем догори, легко піддається вилову. При сильній хвилі така риба не здатна піти в глибокі ділянки водойми, а прибивається до заростей і очеретів. Біля хворих риб збираються колонії рибоїдних птахів. При огляді риби зовні вона виглядає виснаженою. Привертає увагу здуття черевця, особливо в передній його частині, унаслідок скупчення в ньому плероцеркоїдів лігулід. Стьожки так сильно тиснуть на черевну стінку, що вона нерідко розривається, паразити виходять із черевної порожнини назовні, і риба гине.

Патогенез і патологоанатомічні зміни. Потрапивши у черевну порожнину риб, плероцеркоїди ростуть і досягають великих розмірів. Вони стискують усі внутрішні органи, порушуючи їх функцію, внаслідок чого печінка, селезінка, статеві залози й інші органи поступово атрофуються. Порушуються або різко гальмуються обмінні процеси в організмі, зокрема, обмін води й ліпідів. Хвора риба гірше харчується, відстає у розвитку, сильно виснажена, маса її знижується на 20-35%. Внутрішні органи хворих риб виглядають недорозвиненими (у 2-3 рази менші, ніж у здорових). Через атрофію статевих залоз риба стає безплідною. У результаті цього падає рибопродуктивність водойми й відтворення стада. Одночасно з механічним впливом на внутрішні органи гельмінти отруюють організм хазяїна продуктами своїх виділень. Змінюються гематологічні показники: гемоглобін зменшується на 20-25 % порівняно з нормою, у 2-3 рази збільшується кількість поліморфно- ядерних клітин і нейтрофілів, у 1,5-2 рази прискорюється ШОЕ.

Діагноз ставлять за результатами розтину риби й виявлення в черевній порожнині плероцереоїдів стьожаків.

Заходи боротьби й профілактики. Проводять комплекс заходів, розроблений з врахуванням особливостей біології паразита, епізоотологічних закономірностях захворювання й специфіці риборозведення. Профілактика лігулідозів у ставкових господарствах зводиться до відлякування рибоїдних птахів на території господарства. Потрібно стежити, щоб поблизу ставків не було гніздувань цих птахів. Якщо у ставках встановлене захворювання, то всю рибу восени виловлюють і воду спускають. Разом із рибою видаляються й гельмінти у стадії плероцеркоїда, а з водою виносяться інвазовані проміжні хазяїни. Для повного знищення інвазованих рачків у ставках у зимовий час їх утримують без води. Усі місця, які не спускаються, ями, бочаги обробляють негашеним вапном із розрахунку 25 ц/га. Ложі ставків навесні просушують і переорюють.

У великих водоймах, озерах і лиманах боротися із хворобою досить складно. Однак, здійснюючи послідовно заходи, можна досягти успіхів. Суть цих заходів зводиться до наступного. Не можна допускати на водойми великих колоній рибоїдних птахів, їх періодично відлякують холостими пострілами. Щоб птахи не гніздилися на водоймах, тверду надводну рослинність викошують. Організовують вилов ураженої риби у місцях її скупчення. З урахуванням зараження різних видів риб стьожаками, водойми варто заселяти видами риби, несприйнятливими або менш сприйнятливими до цієї інвазії (судак, щука, сигові). У той же час із водойм потрібно виловлювати сприйнятливу до даної інвазії, але малоцінну рибу (піскарів, уклейок, колюшок, гольців). Число хворих риб знижується при електролові. Одна з найважливіших ланок комплексної системи заходів боротьби з інвазією в природних водоймах - систематичне дослідження риб із метою встановлення ступеня зараженості різних видів риб і різних вікових груп по сезонах року. З урахуванням цих даних і здійснюються заходи щодо вилову хворих риб і спрямованої зміни іхтіофауни.