Концепція являє собою систему поглядів на підвищення ефективності функціонування систем підприємства на основі оптимізації матеріальних потоків.

Концепція реалізується на основі системного підходу та містить у собі такі структурні елементи: поле бізнесу, основні цілі, стратегію, стиль дій. Концепція повинна орієнтуватись на майбутнє, вона показує напрямок, у якому має розвиватися підприємство для досягнення системної оптимізації.

Існують наступні концепції логістики постачання:

Концепція «глобального джерела постачання» (Global sourcing)виражається в ефективному використанні світових ресурсів у сферах персоналу, матеріалів, енергії і капіталу. Використання глобальних джерел постачання дозволяє залучити мізерні чи відсутні у власній країні товари, послуги або виробничі потужності в бажаній якості і кількості.

Впровадження стратегій глобального джерела вимагає певних зовнішніх і внутрішніх умов.

До зовнішніх умов відноситься: політична стабільність, торговельна і правова безпека.

До внутрішніх умов відносять: достатні знання і компетенції у міжнародних аспектах постачання, досвід менеджменту, кваліфікація і високий рівень співробітництва, логістично-орієнтована організація підприємства тощо.

Переваги концепції глобального джерела постачання:

- зниження ризику придбання за рахунок вищої надійності постачання;

- використання нових технологій;

- посилення конкуренції.

Недоліки концепції глобального джерела постачання:

- додаткові витрати на вивчення ринку постачальників, маркетинг, інформаційні системи, організаційні заходи, підвищення кваліфікації працівників;

- ризики коливання валютних курсів;

- політичні зміни тощо.

Загалом, промисловий перехід до глобального джерела у всіх випадках ускладнює кількісну, якісну, просторову і часову можливість визначення матеріальних потоків.

Для зменшення складності постачальницьких процесів, зниження витрат закупівлі та збільшення прозорості процесу придбання багато підприємств впроваджують концепції «єдиного постачальника» і «модульного джерела постачання».

Концепція «єдиного постачальника» (одиничних постачальників, Single Sourcing) означає свідому відмову від одночасного співробітництва з багатьма постачальниками: поставка певних товарів тривалий час здійснюється силами єдиного постачальника. Скорочення числа постачальників зазвичай здійснюється з метою зниження витрат по закупівлі й логістиці. Вибираються зазвичай тільки великі, найбільш конкурентоспроможні й спеціалізовані постачальники.

Переваги концепції єдиного постачальника:

- цінові поступки з боку конкретного постачальника в обмін на обіцянку здійснювати закупівлі даного товару тільки в нього;

- захист фірмового ноу-хау (свого й постачальника) від подальшого поширення;

- узагальнення ноу-хау клієнта й постачальника;

- можливість перенесення цінових переваг крупносерійних гарантованих закупівель на покупця, з метою становлення фірми-закупівельника таким же ексклюзивним постачальником для роздрібних торговців або кінцевих споживачів;

- оптимізація використання власних технологій фірми й завантаження власного устаткування, легко досяжна при взаємодії закупівельника з єдиним постачальником;

- досягнуте взаєморозуміння між закупником і даним постачальником, їхня ефективна взаємодія в питаннях маркетингу, логістики й ін.

Недоліки концепції єдиного постачальника:

- ринкова позиція закупівельника повинна бути значно сильніше позиції постачальника, щоб останній погодився на значні цінові поступки в порівнянні з іншими своїми клієнтами. Інакше постачальника важко схилити до цінових поступок;

- ціни продажу по закінченні часу можуть перестати бути конкурентоспроможними;

- збільшується ризик збоїв у поставках;

- росте залежність від можливостей єдиного постачальника, особливо якщо частка товарів, що поставляються їм, дорівнює або перевищує 20% у загальному обсязі закупівель фірми;

Концепція «модульного джерела постачання» (Modular Sourcing) являє собою ще один різновид концепції з орієнтацією на скорочення числа постачальників або обмеження числа продуктів, що закуповуються. Але тут мова йде не про окремі види, а про цілі комплекси - модулі постачання. Перехід від закупівель окремих видів товарів до закупівлі модулів можливий у декількох варіантах:

- закупівельник переходить від замовлення окремих деталей до замовлень комплексів (модулів) у постачальника, який надалі становиться єдиним. Це спричиняє зменшення власних закупівель і власного виробництва;

- закупівельник переорієнтує частину своїх постачальників на поставки деталей єдиному постачальникові, що стає відповідальним за виготовлення модулів, роблячи його фактично своїм посередником (генеральним постачальником) у взаєминах з іншими постачальниками. За рахунок його активності кількість зв'язків закупівельника з постачальниками різко скорочується.

Переваги концепції модульного джерела постачання:

- зменшення власного виробництва й особливо асортиментної роботи відносно комплектації;

- скорочення числа постачальників;

- освоєння особливостей науково-технічного й адміністративного потенціалу, корпоративної культури й традицій обраних постачальників;

- виграш в індивідуалізованому, гнучкому підході до конкретного ексклюзивного постачальника, що дозволяє закупівельнику краще реагувати на будь-які зміни навколишнього ринкового середовища.

Недоліки концепції модульного джерела постачання:

- наявність небезпеки по закінченню часу співпраці втратити власне ноу-хау, спеціально розроблене під виробництво модулів;

- втрата прямих зв'язків закупівельника з товарними ринками, безліччю недавніх партнерів-постачальників;

- процеси створення сукупної вартості й особливо частки витрат живої праці перерозподіляються на сторону фірми-виробника модулів;

- конкурентоспроможність закупника прямо залежить від постачальника.

Порівняння традиційних систем постачання і системи „Modular Sourcing” представлено на рис. 1 та 2.

Рис. 1. Традиційна система постачання

Рис. 2. Модульна система постачання

Концепція «регіонального джерела постачання» (Regional Sourcing). За основу приймається територіальне «районування» систем постачання на відміну від товарного «районування» в попередніх системах постачання.

Концепція «Just-in-time» (точно в строк) полягає в організації процесів матеріально-технічного забезпечення, виробництва, збуту, а також в управлінні ними таким способом, щоб ці процеси виконувалися своєчасно, а термін їх реалізації був мінімальним. Комплексне управління фактором часу необхідно застосовувати також на етапі проектування продукту.

Метою концепції є економія часу та коштів. Організаційні й управлінські рішення розглядаються з точки зору мінімізації обсягу поточних витрат, зокрема з урахуванням рівня оборотного капіталу та швидкості його обігу. Особливо важливе значення має оптимізація часу реалізації замовлень споживачів з врахуванням економічних інтересів підприємства. Не слід забувати, що економія коштів (часу) в одному підрозділі (наприклад, постачанні) може призвести до збільшення коштів в іншій ділянці (наприклад, виробництві). Таким чином, до питання економії коштів (часу) потрібно підходити системно.

Інший аспект концепції Just-in-time полягає у взаємозв’язаному підході до оптимізації часу, кількості, асортименту та місця закупки продукції:

- відповідний термін (запланований відповідними службами та узгоджений з клієнтом), тобто не пізніше і не раніше;

- відповідна кількість (узгоджена з плановою номенклатурою пропозиції або ж із споживачем), тобто не забагато і не замало;

- відповідне місце (ділянка праці, лінія, робоче місце) згідно до технологічного процесу або місце, узгоджене із споживачем.

Вищезгаданим умовам також повинна відповідати технічна, виробнича, економічна інформація, яка необхідна в процесі управління підприємством.

Переваги концепції «Just-in-time»:

- зниження витрат формування і складування запасів;

- усунення «вузьких» місць в ланцюгу «постачальник – виробник»;

- створення довіри між постачальником та виробником.

Недоліки концепції «Just-in-time»:

- зростання кількості субпостачальників;

- збільшення транспортних витрат;

- зростання ризику від постачальників.

Концепція «управління ланцюгами постачань» (Supply Chain Management) – це варіант повної системної інтеграції процесів постачання, виробництва і дистрибуції, що видозмінює межі функціонування окремих учасників логістичного ланцюга, починаючи від кінцевого користувача і охоплюючи всіх постачальників товарів, послуг та інформації.

Це концепція планування, управління і контролю за допомогою ланцюга постачань, який охоплює всі фази створення і доставки логістичних цінностей, – від місця отримання сировини через виробництво до кінцевого споживача з метою пропозиції відповідних товарів у відповідному місці й часі, у відповідній кількості та якості, при обґрунтованих витратах, з використанням сучасних інформаційних технологій. Управління ланцюгами постачань – це високо інтерактивний, комплексний і системний підхід, який вимагає одночасного розгляду і обліку багатьох процесів обміну. Ланцюг постачаньвиходить за межі організації, оскільки включає обміни, що відбуваються як в системі, так і за її межами. У кожному випадку склад цих обмінів залежить від того, де повинні зберігатися запаси і виконуватися ті або інші види діяльності.

Мета ланцюгів постачань– досягти максимальної конкурентоспроможності і рентабельності компанії, а також всієї мережевої структури ланцюгів постачань, включаючи кінцевого споживача. У зв'язку з цим, інтеграція і реінжиніринг процесів ланцюгів постачань повинні бути направлені на підвищення загальної ефективності і продуктивності учасників ланцюжків постачань.

Переваги концепції управління ланцюгами постачань:

- управління запасами здійснюється через загальну оптимізацію запасів всіх кооперуючих підприємств;

- горизонт часу співпраці довгостроковий;

- обмін інформацією для планування і управління ланцюгом постачань здійснюється впродовж всього ланцюга;

- сфера контактів між партнерами має функціональний характер і розповсюджується на різні рівні управління;

- узгодженість бізнес-культур підприємств;

- розподіл ризику;

- швидке переміщення товарів та інформації.

Тема 1.2. Планування потреби в матеріальних ресурсах на підприємстві

План

1. Планування матеріально-технічного забезпечення на підприємстві.

2. Визначення потреби в матеріальних ресурсах

3. Взаємодія відділу постачань з іншими підрозділами підприємства.

Планування матеріально-технічного забезпечення на підприємстві

Планування – це функція управління, що включає наступний комплекс робіт: аналіз ситуацій і факторів зовнішньої середовища; прогнозування, оцінка і оптимізація альтернативних варіантів досягнення стратегічних цілей; розробка плану та контроль реалізації плану.

З позицій системного підходу планування можна розглядати як складну систему, на вході якої формується потік такої інформації, що у «процесорі» системи за допомогою методичного апарату та інструментарію перетворюється у вихідний потік – обґрунтування та рекомендації щодо прийняття управлінських рішень.

Порівнюючи фактичну інформацію з плановою, можна отримати контрольну інформацію та оцінити виконання управлінських рішень. Таке уявлення дає змогу визначити систему планування як цілеорієнтовану взаємозв’язану сукупність процесів планування, доповнену виконанням функцій контролю результатів. Суб’єктами системи планування в цьому розумінні є процеси планування й контролю, а результатами – інформація, відображена в планах і звітах.

Визначення потреб в матеріалах є однією з найбільш важливих робіт, що виконуються в процесі планування матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) підприємства. Розмір і вид потреб служать підставою для вибору умов доставки матеріалів (наприклад, відповідно до ритму витрат, виробничого циклу виробу тощо). Можливі коливання потреб і термінів постачань зумовлюють необхідність безперервного контролю за рівнем виробничих запасів.

До служб МТЗ на виробничому підприємстві належать:

- матеріально-технічне постачання, яке має своєчасно забезпечувати і регулювати поставки для виробничого процесу сировини, напівфабрикатів, комплектуючих деталей. Крім того, органи постачання та збуту забезпечують виконання послуг в обсязі, номенклатурі та в терміни, що встановлені господарськими угодами;

- складування і зберігання матеріалів, палива, сировини і готової продукції, яке забезпечується складським господарством, що є виробничо-технічною базою системи постачання і збуту;

- виробничо-технічну комплектацію готової продукції; вона особливо важлива, бо часто виробничий процес потребує поставки сировини суворо за календарними графіками. Тому служби виробничо-технологічної комплектації забезпечують підбір матеріально-технічних ресурсів, суворо в певній кількості і номенклатурі, в задані терміни за добовим та погодинними графіками, які узгоджені з підприємством-виробником;

- інструментальне господарство і службу технологічної оснастки; вони повинні забезпечувати підприємство інструментом, пристроями, технологічною оснасткою, формами високої якості при мінімальних витратах на їхнє виробництво. Ці служби зумовлюють успіх впровадження передової технології, механізації трудомістких робіт;

- ремонтно-механічні цехи і служби повинні забезпечувати робочий стан парку обладнання, машин, шляхом його ремонту та модернізації. Чітка робота цих служб великою мірою визначає результати роботи виробничого підприємства. Вказані цехи і служби звичайно підпорядковані головному механіку підприємства;

- транспортне господарство, яке забезпечує переміщення матеріально-технічних ресурсів всередині виробничого процесу і поза його межами. Особливо точної та ритмічної роботи потребує технологічний транспорт, який зв'язує окремі процеси в єдину виробничу систему.

Однією з найважливіших функцій відділу матеріально-технічного забезпечення є планування постачання за всіма видами продукції.

План матеріально-технічного забезпечення – це сукупність розрахункових документів, в яких обґрунтована потреба підприємства в матеріальних ресурсах і визначені джерела їх покриття.

План МТЗ розробляється на основі наступних даних:

- виробничої програми;

- номенклатури продукції;

- нормативів запасів матеріальних ресурсів;

- норм витрат сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, комплектуючих виробів;

- строків зносу інструменту, запасних частин та інших ресурсів;

- планів: капітального будівництва, реконструкції, підготовки виробництва нових виробів, робіт по ремонту і експлуатації устаткування, будівель, споруд, побутових об'єктів тощо;

- даних про залишки матеріальних ресурсів на початок і кінець планованого періоду;

- даних про ціни, тарифи на перевезення, умови поставки, інші нормативні документи.

Надходження матеріалів від постачальників, що впливає на обсяг продукції, слід вивчити не лише в розрізі кількості матеріалів, що поступили, але і відносно дотримання намічених термінів їх надходження, їх асортименту і якості. Недотримання всіх цих умов може негативно вплинути на випуск продукції.

Потім необхідно конкретизувати аналіз в розрізі окремих видів матеріалів. При аналізі їх складських запасів слід порівняти фактичні залишки матеріалів з нормами їх запасів і виявити відхилення. Якщо наявні надмірні запаси можуть бути реалізовані іншим підприємствам без збитку для виробничого процесу, то слід здійснити їх реалізацію. Якщо фактичні запаси менше норм, слід встановити, чи не веде це до перебоїв в ході процесу виробництва. Якщо немає, то норми запасів можуть бути зменшені. Особливу увагу слід приділити виявленню на складі складських запасів матеріалів залежаних і неходових їх видів, що не використовуються у виробництві і тривалий час знаходяться на складі організації без руху.

Вивчивши стан складських запасів окремих видів матеріалів, слід перейти до розгляду їх витрати. При цьому слід порівняти фактичну їх витрату з витратою по бізнес-плану, перерахованому на фактичний обсяг випуску продукції, і виявити економію або перевитрату окремих видів матеріалів. Необхідно встановити також причини цих відхилень. Перевитрата матеріалів може спричинятися наступними основними причинами: неправильний розкрій матеріалів, заміна одного виду, профілю і розміру матеріалу іншими внаслідок їх відсутності на складі, нестандартний розмір матеріалу, невідповідність припусків і розмірів матеріалу, виготовлення нових деталей замість забракованих тощо. Необхідно встановити причини перевитрати матеріальних ресурсів у виробництві.