Використання середньовагових коефіцієнтів розбавлення

Якщо група, що складається з N близько розташованих джерел, має різні висоти і параметри викиду, то спочатку для кожного j-го джерела визначають мінімальний коефіцієнт розбавлення K_p.м.j і небезпечну швидкість вітру u_мj .

Потім розраховують середнєвагову небезпечну швидкість вітру для такої групи джерел:

(4.3.5.)

де Q_j - викид j-го джерела.

Вводять похибку до коефіцієнта розбавлення K_p.м.j, що враховує відмінність небезпечної швидкості вітру від середнєвагової небезпечної швидкості u_м.ср.зв. Потім оцінюють вклад кожного джерела n_i в сумарний викид групи джерел ( , i=1,…,N).

Мінімальний коефіцієнт розбавлення групи джерел (в м/с) в цьому випадку розраховують за формулою:

(4.3.6.)

При визначенні мінімального середньорічного коефіцієнта розбавлення для групи джерел вводять поправки відмінності середньорічної швидкості вітру в напрямку переважаючих вітрів від небезпечної середнєвагової швидкості

Мінімальний середньорічний коефіцієнт розбавлення групи джерел в цьому випадку визначається за формулою:

(4.3.7.)

де r розраховують за рис.3.4.4.2.3.

Визначають місцезнаходження точки, в якій спостерігається мінімальне розрідження речовин від групи джерел:

(4.3.8.)

де - знаходять за графіком (рис. 3.4.4.2.3.); для групи джерел, що стоять близько один до одного, відраховується від центра ділянки, на якій вони розташовані. Якщо потужності джерел відрізняються не більш як у 5 разів, (м) відраховується від точки розташування найбільш потужного джерела. Якщо його потужність перевищує середню потужність останніх менше ніж в 5 разів, то в загальному випадку:

(4.3.9.)

Ділянки на поверхні землі, для яких за розрахунком спостерігається мінімальний коефіцієнт розбавлення радіоактивних чи шкідливих речовин, далі будуть називатись “критичними районами”.

При наявності декількох груп джерел домішок для кожної групи визначають свій критичний район та мінімальний середньозважений коефіцієнт розбавлення. Окрім вказаних районів критичною є відстань від промислової ділянки до межі санітарно-захисної зони. При цьому для радіоактивних речовин критичні райони в цій зоні знаходяться в підвітряному секторі від джерел, для шкідливих хімічних речовин – в будь-якій точці зони.

Для кожної критичної точки і для кожного інгредієнта викиду радіоактивних та шкідливих хімічних речовин визначають середнєвагові коефіцієнти розбавлення від всіх груп джерел забруднення атмосфери за формулою

(4.3.10.)

де

(4.3.10.)

у напрямку від і-ого джерела до критичної точки; – коефіцієнт розрідження групи джерел згідно формули (4.3.6.); - поправочний коефіцієнт до коефіцієнту розбавлення в залежності від відстані до і-го джерела викиду ; r – поправочний коефіцієнт до коефіцієнта розбавлення на відміну від середньорічної швидкості вітру в напрямку від і-го джерела на дану точку від небезпечної швидкості вітру; коефіцієнти s₁ , r знаходяться за графіками (рис. 3.4.4.2.2.); n_i - внесок джерела чи групи близько розташованих джерел в сумарний викид даного інгредієнту.

Для короткоживучих радіонуклідів в розрахункову формулу коефіцієнта розбавлення для кожної групи джерел вводять поправочний коефіцієнт для врахування радіоактивного розпаду на шляху від джерела домішок до критичної точки:

(4.3.11.)

де - стала розпаду даного нукліду і; х –відстань від джерела до критичної точки з урахуванням середньорічної швидкості вітру (м).

Отримані коефіцієнти розбавлення зводять в таблицю, аналізують за кожним інгредієнтом, визначають мінімальний середнєваговий коефіцієнт розбавлення і критичні райони, для яких проводять нормування викидів. ГДВ для кожного інгредієнта визначають за формулою

(4.3.11.)

де - середнєваговий мінімальний коефіцієнт розбавлення для групи джерел викиду даного нукліду в критичному районі; ГДК-С_ф - гранично допустима концентрація без фону за кожним нуклідом чи інгредієнтом.